ВЕЛИКА СПРАГА
Ще до навернення у мого батька виникла велика потреба якось по-Божому приготуватися до Різдва. Батьки не передали йому добрих традицій та звичаїв. Батько сам шукав, як заповнити порожнечу в душі, яку вже давно відчував. Напередодні Святого вечора тато повідомив мамі, що хоче молитися, що хоче приготуватися до Різдва. Мама не заперечувала, бо не знала, що з цього вийде. Тато взяв книжечку, де зібрані найрізноманітніші вервички, пішов в кімнату, закрив за собою двері, запалив свічку, і почав молитися. Як почав від восьмої години ранку, то молився аж до 21.00, не роблячи перерви, тільки міняв свічки, бо вже догорали. Під вечір мама почала сваритися, як можна так довго молитися і нічого їй не допомагати. А тато вийшов з своєї «комірчини» такий умиротворений, весь сяючий, піднесений і лише спокійно сказав: «Ну чого ти так кричиш? Та ж я молився.»
Господь бачив велику тугу в серці мого батька і вислухав ті його вервички, бо згодом ціла наша сім’я відвідала реколекції. Кожен віддав до Божих рук своє життя. Від того часу ми вже знаємо, що кожного дня, а на Різдво особливо, Бог очікує від нас, щоб ми дали Йому свій гріх, задля якого Він прийшов на цей світ.
(Роман, 34р.)
