Слово Патріарха Іллі: Боротьба за спасіння душ
На кожному кроці на нас чигає якась пастка, в яку можемо потрапити. Якщо немає здорової спільноти, яка б допомагала, то людина зробить якийсь малий неправильний крок, потім другий, третій… і закінчить погано. Людина потребує спільноту не тільки для охорони, але й для того, щоб оздоровлюватися, очищатися від егоїзму, а також для формування, для того, щоб вчитися боротися, вирішувати різні ситуації. Йдеться про боротьбу з нашою людською гордістю, глупотою, егоїзмом, тобто зі «старою людиною» ‒ первородним гріхом у нас. Якщо людина не має спільноти, яка на молитві зустрічається з живим Ісусом і спілкується з Ним, то може зробити для Бога і великі речі, але потім сама їх знищить. Через «стару людину» постійно приходить натхнення від Божого ворога. Він лише натисне на якесь слабке місце і це вже йде само, ми потопаємо «у власному соці». Тоді Божому ворогу не потрібно нічого більше робити, він лише контролює, чи все добре функціонує. «Стара людина» реагує в його лінії, а в закуліссі сміється Божий ворог, хоч назовні здається, що він навіть не існує. Справа в тому, що він має в нас т.зв. п’яту колону, вірного співпрацівника ‒ «стару людину», а тому люди добровільно, крок за кроком, йдуть до загибелі.
Але коли людина йде за Христом, то прийде знеохота, все в нас протиставляється, тільки щоб не йти за Христом. Ми вкинені в цю несправедливу систему, яка є в нас. Це отрута, родовище зла, первородний гріх в нас, який адорує духа брехні та зла; його це постійно притягує. «Стару людину» щось буквально штовхає до тієї брехні та зла. Це щось жахливе. Цей гріх в нас хоче привести нас до пекла. Коли усвідомимо, що ми в собі носимо, що в нас є, усвідомимо цю свою нужденність, то це має нас боліти. Але часто ми ще й маскуємо це і не хочемо бачити. А втім недостатньо лише бачити – необхідно боротися з цим. Але і так не переможемо власною силою, потребуємо для цього Божу ласку. А цю ласку ми мали б випросити і для інших.
Лише з болем дивишся і хочеться плакати над тим, як окремі народи здійснюють власне самогубство. Колись були війни, один народ воював проти іншого, але тепер всі домовилися, що кожен здійснить самогубство власного народу, що почнуть отруювати власних людей, і не тільки отруювати, але й бажають, щоб вони потрапили до пекла. Через чіпи хочуть перетворити їх у біороботів, які будуть робити зло. Людина собі скаже: Ми в цьому безсильні, не маємо шансу… З одного боку, це приводить до депресії, до повної депресії; але з іншого боку ‒ є повна радість, що Бог дає шанс, дає вихід в Ісусі: «Ми виправдані даром, Його благодаттю, що через відкуплення в Ісусі Христі» (Рим. 3,24). Бог має силу спаси нас і виправдати, якщо ми будемо каятися. За весь цей бруд гріха Ісус заплатив на Голготі. Він ‒ Божий Син. Ми повинні постійно повертатися до цієї суті, а не мудрувати про всілякі філософії, високі теології і т.д. Суть проста, зрозуміла для кожного, ‒ чи це бездомний, чи кардинал, чи папа, чи хтось інший: існує лише одна дорога спасіння ‒ дорога покаяння. Іншої немає. Пречиста Діва Марія, як Цариця пророків, також закликає: «Покаяння, покаяння, покаяння». Вона нічого іншого не каже, лише закликає до покаяння: чи в Лурді, чи у Фатімі, чи в Ла Салет. Це єдина дорога до спасіння. Тоді я можу пережити це слово «даром»: «Ми виправдані даром, Його благодаттю, що через відкуплення в Ісусі Христі». Тут є слово «дар»: я його отримав, він був мені запропонований. А людина через гордість може відкинути цей дар. Але якщо відкине, то цим відкине Ісуса.
Ми знову повинні повертатися до цих найсуттєвіших речей, що стосуються нашого спасіння. Це є те найважливіше. А людина нудьгує, завжди хоче чогось нового, цікавого, і зовсім не усвідомлює, що навколо нас є так багато зла, що вирує така сильна боротьба за порятунок душ! Скільки потрібно жертв примирення за народи! Все розвалюється… Тим більше ми повинні усвідомлювати, що треба зайти на глибину, треба боротися на молитвах. Ми можемо молитися! Можемо взивати до Бога! Можемо вірити ‒ вірити як сини і доньки Пресвятої Богородиці. Можемо бути жертвами примирення! Коли прийде якесь терпіння ‒ або душевне (різні турботи, проблеми, напруження, упокорення, непорозуміння в сім’ї, на роботі), або фізичне терпіння (різні хвороби, фізичні труднощі) ‒ все, що Бог допустить, ми можемо з вірою приймати і жертвувати Йому у вірі, в єдності з Христом, з Його смертю, з Його заслугами. Тоді це має безмежну цінність для спасіння душ, для вічності.
Завантажити: Слово Патріарха Іллі: Боротьба за спасіння душ
