«Тому не будьте нерозумні, а збагніть, що є Господня воля»

Ці два тижні під час наших семи молитовних зупинок ми будемо роздумувати і пригадувати це Боже слово. Апостол закликає: «Не будьте нерозумні». Що означає бути нерозумним? Це означає бути нездатним до критики та об’єктивної правди і сліпо просувати якийсь свій перший погляд. А далі апостол каже: «Збагніть, що є Господня воля»: у твоєму житті, сьогоднішнього дня, у тій ситуації, яку переживаєш. Маєш переживати її з Богом у вірі.

Дрібне самозречення нашої прихованої гордині, нерозуму, допомагає нам розуміти, яка Божа воля. Тому будьмо самокритичними, покірними, не ображаймося, коли хтось вкаже нам на нашу хибу або на те, що наше рішення не є мудре.

Як християни, ми маємо свої різні плани, бажання і уяви, тому ставимо собі запитання: яка Божа воля? Деколи здається, що Божа воля захована, наче якийсь скарб на острові, і у нас є тільки клаптики карти, щоб знайти його. Але чи це так? Чи Бог приховує перед тобою свої плани, як таємницю, або хоче, щоб ти йшов за Ним і дозволив вести себе крок за кроком?

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть,

просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас»

«Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас

перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте,

і воно здійсниться для вас»

На Тайній Вечері Ісус говорить про нашу духовну єдність з Ним. Через Хрещення ми отримуємо участь у відкупительній смерті Ісуса та в Його новому житті, яке пов’язане з Його славним воскресінням. Але самого Хрещення недостатньо. Щоб Боже життя взагалі залишалося в нас, і, що більше, щоб воно розвивалося, потрібна віра, віра в Ісусове слово. Ця віра пов’язана з упокореннями та пробами вірності. У зв’язку з цим потрібно усвідомити суть притчі про виноградину та гілки. Від виноградини до гілок тече життєдайний сік, тобто той самий Дух, який є в Ісусі Христі, діє і в нас, охрещених, коли ми вірою залишаємося в єдності з  Ісусом. Ісус кілька разів наголошує, що без Нього ми нічого не можемо робити, і дає Своїм гілкам обіцянку: «Коли ж ви в Мені перебуватимете, і Мої слова в вас перебуватимуть, просіть тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас». Умова того, щоб щось відбулося для нашого справжнього добра (не лише тимчасового, але й вічного) – це через віру перебувати в єдності з Ісусом. Цієї єдності нам допомагає досягти Його слово, в якому маємо перебувати.

МАРІЯ – нова жінка, нова матір, нове серце. Єва – протилежність Марії.

Приймаю нове серце. Маю нове серце. Демони, зарубайте це собі на носі! Марія є в мені, в моєму нутрі. Вона – раба Господня. Я своєю свідомістю є в цьому новому серці. Марія буде мене вчити, як стати рабом Господа. Вона – моя Матір. Бути рабом Господа: „Де є Господній Дух, там є свобода” (ІІ Кор. 3,17), а в Ній є Дух Господній! В Ній Слово стало Тілом. Вона зачала від Святого Духа. Але перед тим, як зачала від Святого Духа, сказала: „Я раба Господня”. А це тепер каже і в мені, а я в Ній: Я є раб Господній. Я є Її рабом. Я раб раби Господньої (Пс. 116,16). А так я є тільки і тільки рабом Ісуса! Марія є рабою Господньою, не має жодного права власності. Все, що має і що посідає, не є Її, але належить Господу. Вона є Його рабою. Тому маємо бути рабами Марії, щоби ми ще правдивіше і цілковито були рабами Ісуса.

Тому маємо стати рабами Марії, щоб Вона навчила нас цього найбільшого мистецтва, якого ніхто з людей не реалізував так вповні, як Вона. У цьому Вона є нашим взірцем, нашою вчителькою, нашою Матір’ю. Вона – живий взірець, справжня мати. Ось Мати твоя!

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття,

яке пожадливістю розповсюдилось у світі»

«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці,

щоб ними ви стали учасниками Божої природи,

уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю

розповсюдилось у світі»

Наше життя коротке, воно насправді є лише часом випробування, у якому вирішується наша вічність. Вона буде або щасливою, або нещасливою навіки. Нещасливе майбутнє, тобто вічна загибель, чекає на тих, які через горду невіру відкидають спасіння в Ісусі Христі. У Ньому Бог дав нам найбільший дар – щоб через Нього ми прийняли нову природу! Тому ми повинні відкинути ту природу, яка заражена первородним гріхом і в яку наш людський дух немовби одягнений. Через це було затемнене передусім наше душевне єство, так що розуму важко розпізнавати правду, воля схиляється до зла, а серце наповнене пожадливістю, яка має єдність з духом світу, що штовхає людство до зіпсуття і погибелі – дочасної та вічної. Як уникнути цієї погибелі? Ми повинні вірою прийняти Спасителя Ісуса Христа. Тоді нас стосується: «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми, які народилися не з пожадливості тіла, ані з пожадання мужа, лише від Бога» (пор. Ів. 1,12). Отже, приймаючи Христа, ми вже приймаємо Божу природу, хоча в нас ще є первородний гріх. Бути учасником Божої природи – це не лише обіцянка, а також дар – дорогоцінний і надзвичайно великий дар.

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога.

Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. Істинно кажу вам,

що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”,

та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме,

що станеться те, що каже, – то буде йому так»

Що таке людська віра, а що таке Божа віра?

Людська віра необхідна у повсякденному житті. Ми повинні вірити свідченням людей, наприклад, про Антарктиду, навіть якщо ми самі ніколи там не були. Ми віримо, що там є сніг, навіть якщо ми його не бачили. Це природна віра, яку можна довести матеріально.

А що таке Божа віра? Це віра, пов’язана з обіцянкою, яку дав нам Бог. Це віра в Божу всемогутність. Бог своєю всемогутністю створив усе, що існує, створив цей світ і піклується про нього. Він створив його з певною метою. Ми віримо в Бога Творця. Ми також віримо в Бога Спасителя – віримо, що Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. А також віримо Божому слову. Крім того, щоб мати Божу віру, яка творить чуда, потребуємо отримати ласку, коли Бог покаже нам, що хоче прославитися в цій ситуації і вимагає від нас стояти у вірі, а не сумніватися. Випробування віри прийде на кожного, тому ми повинні долати сумніви у своєму серці. Божа віра – це дар, який мусимо випросити.

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

«Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав»

Одного разу люди запитали Ісуса, що мають робити, щоб чинити діла Божі. Ісус відповів: «Діло Боже − вірувати в Того, кого Він послав» (Ів. 6,29). Отець хоче від людей віри і довір’я, бо «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11,6).

Слово життя, яке ми тепер повторюємо під час молитовних зупинок, також виражає те, що коли ми віримо в Того, Кого послав Отець, тобто в Господа Ісуса, і віримо в конкретній ситуації, в конкретній проблемі, то Бог відповідає на нашу віру ділом, вчинком.

Наступні цитати поглиблюють цю правду, пов’язану з вірою.

«Упокоріться, отже, під могутньою Божою рукою,

щоб Він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на Нього,

бо Він піклується про вас»

«Упокоріться, отже, під могутньою Божою рукою,

щоб Він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу

покладіть на Нього, бо Він піклується про вас»

Апостол Петро закликає нас упокоритися перед Богом. Що принесе це упокорення? Насамперед, опосередкує нам світло пізнання, яке дає Бог. В іншому випадку це пізнання блокується егоцентризмом нашої порушеної гріхом природи, яку Святе Письмо називає «старою людиною», а ми цього навіть не усвідомлюємо. Покора – це правда. Покора – це звільнення з-під влади  нашої суверенності, гордині та небажання признавати собі власні слабкості і помилки. Ця егоїстична суверенність не дозволяє Богові діяти через нас, хоча це принесло б найбільшу користь – не лише духовну і не лише для інших, а передусім для нас. Святе Письмо каже: «Бог гордим противиться, а покірним дає благодать». Упокоритися перед Богом, від Якого ми отримали своє існування і все добре, що в нас є та що ми зробили, – це аж ніяк не приниження. Це лише визнання реальності, тобто правди про нас самих. Таку позицію покори в правді здобудемо особливо у внутрішній молитві під Христовим хрестом. Без правдивої молитви змарнуємо своє життя в ілюзіях. В момент смерті вже не матимемо часу на покаяння і надолуження того, що занедбали.

«Ви називаєте Мене „Учитель і Господь”, і добре кажете, бо Я є.»

«Ви називаєте Мене „Учитель і Господь”,

і добре кажете, бо Я є»

Сам Ісус тобі каже: «Ти називаєш Мене своїм Учителем і Господом», і додає: «і Я дійсно ним є».

У цьому короткому біблійному курсі можемо розглянути деякі цитати зі Святого Письма і замислитися, чи справді Ісус є моїм Господом. Якщо це не так, а моїм Господом є божок, що називається его, тоді мушу просити: «Ісусе, будь дійсно моїм Господом!». Взиваймо до Ісуса з глибини серця. І лише так зможемо визнати разом з розкаяним Томою: «Господь мій і Бог мій!». Ісусе, будь дійсно моїм Господом і Богом!

Ісус Христос є Спаситель і Господь. З усіх титулів Ісуса Христа звертання «Господь» стало найбільш вживаним, найпоширенішим і найважливішим. З певністю можемо сказати, що слово «Господь» стало синонімом імені «Ісус».