Духовна боротьба не є в наших руках, ми не можемо боротися власними силами. Є два слова, які є ключовими для перемоги: послух віри. Ми їх бачимо на прикладі Пресвятої Богородиці. Ними жив і Мойсей, коли мав лише підняти палицю над Червоним морем – але підняти з вірою – і море розступилося. Але і сам Мойсей згодом вчинив гріх, через який не міг увійти в обіцяну землю. Який це був гріх? Це не була якась нечистота, але невіра Божому слову. Він вдарив палицею об скелю двічі, а Бог його за це покарав, бо хотів зробити чудо власною силою. А саме на шляху віри Бог шукає собі людей, через яких може діяти. На скільки ви навчилися слухати Бога, настільки Він може через вас робити великі діла – лише настільки, наскільки ви слухняні.

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то … приклад дав Я вам»

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то …приклад дав Я вам»

На Тайній вечері Ісус дав апостолам приклад великої покори. Він виступає не як той, кому мають служити, а як той, хто сам служить. Він омиває ноги апостолам. Цю службу здійснювали раби. Ми знаємо, як це шокувало апостолів. Особливо радикально захищався апостол Петро, але на кінець послухався. Ісус каже: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і покірний серцем». Можна час від часу в невеликих спільнотах, наприклад, раз на рік, зробити такий жест, що брати омиють один одному ноги. Деякі некатолики практикують це ще частіше. Омити ноги іншого брата, а також дозволити омити ноги собі – це жест покори, особливо коли людина робить це щиро, з усвідомленням своєї провини, якої часто навіть довший час не бачила.

Коли святого Антонія-пустельника запитали, хто взагалі може бути спасенним, він чітко відповів: «Тільки покірна людина». Тобто той, хто скинув з трону своєї душі богорівне его та посадив на нього Ісуса.

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности»

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності»

«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого”».

Що таке справжня свобода у Христі? Це не означає відкинути Божі закони і заповіді та дати простір гордому его з його невпорядкованими тілесними прагненнями, щоб воно без докорів сумління чинило зло. Людська свобода не полягає в недоторканності его, яке у своїй гордині завжди хоче мати останнє слово, і навіть після Божого слова. Це була б фальшива свобода, яка веде до погибелі. Свобода у Христі полягає в тому, що людина приймає шлях правди, тобто покаяння, і зрікається себе, своєї гордині. Вона усвідомлює закон пшеничного зерна, яке мусить померти, щоб могло прийти нове життя. Таким чином людина повністю усвідомлює суть – що гординю нашого его, яка є недоторканою та образливою, треба назвати справжнім іменем. Також усвідомлює цю духовну отруту всередині людини, тобто і в собі, з якої походять усі війни та злочини, і яка також є причиною вічного засудження. На троні нашої душі сидить горде его. Його потрібно скинути з трону!

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …

використовуючи час, бо дні лихі»

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …використовуючи час,

бо дні лихі»

Це Слово життя особливо актуальне для сьогодення. Час, у якому ми живемо, справді апокаліптичний. Це час тотальної диктатури сатани. Цей дух брехні та смерті під назвою «Новий світовий порядок» насправді приховує програму редукції, тобто геноцидну. Реалізує її  через втілених демонів, архітекторів смерті, злочинців проти людства, членів масонських лож, які володіють найбільшими банками та контролюють і тримають у своєму підпорядкуванні весь світ. Що повинні робити ми, які є начебто безсильними? Слово Боже відповідає: маємо пильно уважати на те, як ми поводимося і живемо. Інакше змарнуємо цей час, в якому Бог призначив нам жити. Змарнуємо його на шкоду собі і тим, для кого ми могли б опосередкувати ласку спасіння. Треба добре собі це усвідомити! Не марнуймо час зайвим переглядом Інтернету, а тим більше «сидячи» у смартфонах. Це втрата, марнування часу! Не марнуймо цей час на порожні розмови, а використовуймо його передусім для того, щоб могти через молитву говорити з Богом про себе і про душі, які Бог нам довірив. Нам потрібне Боже світло, Божа мудрість, Божа допомога.

«І не вподібнюйтеся до цього віку…, щоб вам пізнати,

що є воля Божа»

«І не вподібнюйтеся до цього віку…, щоб вам пізнати,

що є воля Божа»

Сьогодні ми піддаємося надзвичайно великому тиску темряви цього віку, тобто духа світу, який рішуче виступає проти Бога. Це веде не лише християн, а й усе людство до повної деморалізації. Диявольськи продумана система поширює найрізноманітнішу брехню, особливо через засоби масової інформації. Вона зловживає Інтернетом і смартфонами буквально для промивання мізків та нав’язування протиприродних і навіть збочених принципів. Це аж незбагненно, що людство приймає і схвалює духовне самогубство, хоча тут йдеться не лише про дочасну, але й про вічну смерть. За спасіння наших душ ведеться жорстока духовна боротьба. Ми повинні виступити проти духа цього світу і прийняти захист Божих законів. Офіційна Католицька Церква, яка була трансформована в антицеркву Нью-Ейдж, вже не тільки їх не приймає, але й пропагує прямо протилежне.

Наш Господь при Воплоченні згідно Божої волі і на однозначний наказ через ангела дістав ім’я ІСУС (Мт. 1,21; Лк. 1,31). Особливим способом бачимо силу переможного імени Ісус в Діянях апостолів. Пригадаймо собі оздоровлення паралізованого. Петро сказав: «Через віру в Його ім’я, Його ім’я (Ісус) оздоровило цього чоловіка, якого бачите й знаєте» (Ді. 3,16). Те, що Ісус особисто його оздоровив, виражають слова «Його ім’я (Ісус) оздоровило». Чому наш Господь отримав ім’я Ісус? Тому що спас нас від наших гріхів (Мт. 1,21). «Ісус», по-єврейськи «Єгошуа», перекладаємо як: Той, Хто Є, є наше спасіння. Ім’я Божого Сина вміщає повноту спасіння, яке Він сам нам здобув своєю смертю і воскресінням. Об’являє відношення вічного всемогутнього Бога до нас людей, Його існування є нашим спасінням. Якщо в нас живе Ісус, то ми спасенні. Ми маємо вічне життя.

«Шукайте найперше Боже Царство і його справедливість,

а все інше вам додасться»

«Шукайте найперше Боже Царство і його справедливість,

а все інше вам додасться»

Господь Ісус каже нам шукати. Пошук — це болісний процес. Коли хтось втрачає щось цінне, то переживає певний біль і намагається шукати передусім там, де може знайти. Ісус каже, що ми повинні шукати найперше Боже Царство. Воно є в нас, як закопаний скарб.

Що таке Боже Царство? Це Божа влада і Божа присутність в душах охрещених людей. Цей скарб глибоко захований, але ми повинні його шукати. Деколи його можна знайти відразу.

Що означає його справедливість? Вона була звершена в нашому Господі Ісусі Христі через Його відкупительну жертву за нас. Він приніс справедливе надолуження за гріхи людства і за всі мої гріхи. Цю справедливість я знаходжу під Христовим хрестом – там через акт покаяння мені прощені гріхи, і диявол не має права вимагати справедливості, тобто покарання, яке приносить гріх. Ісус звершив цю справедливість на хресті.

«Тому не будьте нерозумні, а збагніть, що є Господня воля»