«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

Яким було мислення Ісуса? Тобто яке мислення маємо мати ми? Це не було горде мислення духа цього світу, але Ісус понизив себе і був слухняним аж до смерті, смерті ж хресної.

У чому полягало Його велике упокорення? У тому, що Він, хоча має Божественну природу, рівну Отцю, понизив себе, упокорився і прийняв на себе людську природу. Ісус був слухняний Небесному Отцю також у тому, що прийняв і спосіб нашого спасіння – смерть на хресті. Коли приймаємо це Христове мислення, то Бог може через нас, через нашу внутрішню смерть, яка є повним зреченням власної волі та узгодженням її з послухом Христа, спасати душі.

В кожному з нас є первородний гріх, ця вроджена глупота, яка нас постійно все життя обманює. Ми повинні з цим боротися. А тому Ісус каже: «Зречись сам себе!» Зречись тієї  брехні, яка є в тобі, яка хоче для тебе зла, водить тебе за ніс і веде до самознищення, а на кінець – до пекла. Це наша гордість. Коли хтось показує нам нашу помилку або скаже, що ми горді, ми ображаємося аж на смерть. Які ми дурні! Ми мали б дякувати кожному, хто нам скаже: ти такий і такий. І якщо б хтось наплював нам в обличчя, ми мали б дякувати: «Так, можливо, я не розумію того, що мені говориш, але усвідомлюю свої гріхи…».

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

«Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний

не простить вам провин ваших»

Протягом двох тижнів у Слові життя ми будемо нагадувати собі правду про необхідність прощення. Коли людина простить іншому, то отримає світло і усвідомить, що і вона багатьох скривдила і також потребує прощення. Тому добре знати та прийняти у своє життя принцип, виражений в короткій молитві: «Боже, я прощаю цій людині, але Боже, прости і мені, що я багатьох скривдив, багатьом дав згіршення, а своєї провини не бачив і не хотів признати». Під час прощення відбувається певний духовний перелом. Немає сенсу філософствувати чи теологізувати з цього приводу, але завжди необхідно зробити крок прощення. Тоді прийде досвід миру та світла, якого досі людина не мала, а також впевненість у тому, що коли вона просить Божого милосердя, Бог прощає їй гріхи, бо вона виконала умову і від щирого серця простила своєму ближньому.

Духовна боротьба не є в наших руках, ми не можемо боротися власними силами. Є два слова, які є ключовими для перемоги: послух віри. Ми їх бачимо на прикладі Пресвятої Богородиці. Ними жив і Мойсей, коли мав лише підняти палицю над Червоним морем – але підняти з вірою – і море розступилося. Але і сам Мойсей згодом вчинив гріх, через який не міг увійти в обіцяну землю. Який це був гріх? Це не була якась нечистота, але невіра Божому слову. Він вдарив палицею об скелю двічі, а Бог його за це покарав, бо хотів зробити чудо власною силою. А саме на шляху віри Бог шукає собі людей, через яких може діяти. На скільки ви навчилися слухати Бога, настільки Він може через вас робити великі діла – лише настільки, наскільки ви слухняні.

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то … приклад дав Я вам»

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то …приклад дав Я вам»

На Тайній вечері Ісус дав апостолам приклад великої покори. Він виступає не як той, кому мають служити, а як той, хто сам служить. Він омиває ноги апостолам. Цю службу здійснювали раби. Ми знаємо, як це шокувало апостолів. Особливо радикально захищався апостол Петро, але на кінець послухався. Ісус каже: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і покірний серцем». Можна час від часу в невеликих спільнотах, наприклад, раз на рік, зробити такий жест, що брати омиють один одному ноги. Деякі некатолики практикують це ще частіше. Омити ноги іншого брата, а також дозволити омити ноги собі – це жест покори, особливо коли людина робить це щиро, з усвідомленням своєї провини, якої часто навіть довший час не бачила.

Коли святого Антонія-пустельника запитали, хто взагалі може бути спасенним, він чітко відповів: «Тільки покірна людина». Тобто той, хто скинув з трону своєї душі богорівне его та посадив на нього Ісуса.

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности»

«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності»

«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого”».

Що таке справжня свобода у Христі? Це не означає відкинути Божі закони і заповіді та дати простір гордому его з його невпорядкованими тілесними прагненнями, щоб воно без докорів сумління чинило зло. Людська свобода не полягає в недоторканності его, яке у своїй гордині завжди хоче мати останнє слово, і навіть після Божого слова. Це була б фальшива свобода, яка веде до погибелі. Свобода у Христі полягає в тому, що людина приймає шлях правди, тобто покаяння, і зрікається себе, своєї гордині. Вона усвідомлює закон пшеничного зерна, яке мусить померти, щоб могло прийти нове життя. Таким чином людина повністю усвідомлює суть – що гординю нашого его, яка є недоторканою та образливою, треба назвати справжнім іменем. Також усвідомлює цю духовну отруту всередині людини, тобто і в собі, з якої походять усі війни та злочини, і яка також є причиною вічного засудження. На троні нашої душі сидить горде его. Його потрібно скинути з трону!

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …

використовуючи час, бо дні лихі»

«Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, …використовуючи час,

бо дні лихі»

Це Слово життя особливо актуальне для сьогодення. Час, у якому ми живемо, справді апокаліптичний. Це час тотальної диктатури сатани. Цей дух брехні та смерті під назвою «Новий світовий порядок» насправді приховує програму редукції, тобто геноцидну. Реалізує її  через втілених демонів, архітекторів смерті, злочинців проти людства, членів масонських лож, які володіють найбільшими банками та контролюють і тримають у своєму підпорядкуванні весь світ. Що повинні робити ми, які є начебто безсильними? Слово Боже відповідає: маємо пильно уважати на те, як ми поводимося і живемо. Інакше змарнуємо цей час, в якому Бог призначив нам жити. Змарнуємо його на шкоду собі і тим, для кого ми могли б опосередкувати ласку спасіння. Треба добре собі це усвідомити! Не марнуймо час зайвим переглядом Інтернету, а тим більше «сидячи» у смартфонах. Це втрата, марнування часу! Не марнуймо цей час на порожні розмови, а використовуймо його передусім для того, щоб могти через молитву говорити з Богом про себе і про душі, які Бог нам довірив. Нам потрібне Боже світло, Божа мудрість, Божа допомога.

«І не вподібнюйтеся до цього віку…, щоб вам пізнати,

що є воля Божа»