«Тим Отець Мій прославиться,

коли ви плід рясний принесете і будете Моїми учнями»

Чим буде прославлений Отець? Тим, що принесемо рясні плоди. Але рясних плодів не принесемо з того, що будемо проводити рясну діяльність незалежно від Божої волі. Якщо у своїй проблемі ми незалежні від Ісуса, тобто не перебуваємо в Ньому, а Він в нас, а перебуваємо лише у своїй волі, у своїх уявах та емоціях, то можемо творити лише рясний хаос, який не принесе Божому Царству жодної користі. Плоди можемо приносити лише тоді, коли перебуваємо в Христі і є Христовими учнями. Але для кожного Свого учня Ісус ставить умову: «Хто не покине все, що має, не може бути Моїм учнем». Це не означає, що ми повинні позбутися матеріальних засобів до існування тощо. Але треба, щоб в даній ситуації ми завжди позбулися власної волі, яка не хоче підкорятися Божій волі, а це пов’язано з певною пробою віри. Плід, який ми тоді приносимо, – той духовний плід, – залишається на всю вічність.

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Святий Єфрем у молитві на час Великого Посту пише: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбства і пустомовства (порожнього мислення і мріяння) віджени від мене!» Отож першою проблемою є духовне і фізичне лінивство, що згодом веде  до отупіння мислення, а сила, яка мала б перетворитися в любов, перетворюється в самолюбство, гнів, себежаль, мріяння, нечисті думки і почуття. Старе прислів’я говорить: «Неробство (лінивство) є матір’ю всіх пороків». У цій молитві, крім звільнення з лінивства, просимо і про звільнення від трьох духів: недбайливості, властолюбства (самолюбства) і пустомовства. Але пустомовство є тільки  доказом того, що наші думки є порожніми, світськими, егоцентричними, егоїстичними. Тому коренем є зміна мислення. Але це не одноразова дія. Послухом віри я повинен постійно змінювати своє мислення, яке є світським, пустим, егоїстичним, з якого виходить лінивство і недбальство.

«Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені,

а Я в ньому, той плід приносить щедро»

«Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені,

а Я в ньому, той плід приносить щедро»

У притчі про виноградну лозу Господь Ісус пояснює, що той, хто вірить в Ісуса, повинен усвідомлювати, що має мати з Ним єдність. Це виражається словами: «Перебуває в Мені, а Я в ньому». Слово «перебувати» також виражає, що недостатньо мати єдність з Ісусом і Його волею лише в якомусь конкретному випадку. Я повинен перебувати в цьому духовному зв’язку і надалі.

Задумайся над Словом життя і дай відповідь на наступні запитання:

Хто є виноградина? Хто є гілки?

Святі нас часто закликають, щоб ми, передусім в час Великого Посту, пам’ятали про останні речі: смерть, суд, небо і пекло. Так, Бог знає день, годину і місце вашої смерті. Немає нічого певнішого, ніж те, що цей земний шлях для кожного з нас закінчиться. Потім буде Божий суд. Ісус говорить: «Нема нічого прихованого, що б не виявилося». Ми будемо суджені перед ангелами, цілим всесвітом і всіма людьми. Що робити, щоб Ісус не був змушений нам сказати, як тим немудрим дівам: «Істинно, кажу вам, не знаю вас!» Що робити, щоб при своєму другому приході Він сказав нам: «Прийдіть благословенні і успадкуйте Царство!» Що робити? Жити з віри, вірити Ісусу та Його слову, і не вірити брехуну і спокуснику, який відводить нас від Ісуса і даної Ним програми.

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

Яким було мислення Ісуса? Тобто яке мислення маємо мати ми? Це не було горде мислення духа цього світу, але Ісус понизив себе і був слухняним аж до смерті, смерті ж хресної.

У чому полягало Його велике упокорення? У тому, що Він, хоча має Божественну природу, рівну Отцю, понизив себе, упокорився і прийняв на себе людську природу. Ісус був слухняний Небесному Отцю також у тому, що прийняв і спосіб нашого спасіння – смерть на хресті. Коли приймаємо це Христове мислення, то Бог може через нас, через нашу внутрішню смерть, яка є повним зреченням власної волі та узгодженням її з послухом Христа, спасати душі.

В кожному з нас є первородний гріх, ця вроджена глупота, яка нас постійно все життя обманює. Ми повинні з цим боротися. А тому Ісус каже: «Зречись сам себе!» Зречись тієї  брехні, яка є в тобі, яка хоче для тебе зла, водить тебе за ніс і веде до самознищення, а на кінець – до пекла. Це наша гордість. Коли хтось показує нам нашу помилку або скаже, що ми горді, ми ображаємося аж на смерть. Які ми дурні! Ми мали б дякувати кожному, хто нам скаже: ти такий і такий. І якщо б хтось наплював нам в обличчя, ми мали б дякувати: «Так, можливо, я не розумію того, що мені говориш, але усвідомлюю свої гріхи…».

«Плекайте в собі ті самі думки, які були у Христі Ісусі…

Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної»

«Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний

не простить вам провин ваших»

Протягом двох тижнів у Слові життя ми будемо нагадувати собі правду про необхідність прощення. Коли людина простить іншому, то отримає світло і усвідомить, що і вона багатьох скривдила і також потребує прощення. Тому добре знати та прийняти у своє життя принцип, виражений в короткій молитві: «Боже, я прощаю цій людині, але Боже, прости і мені, що я багатьох скривдив, багатьом дав згіршення, а своєї провини не бачив і не хотів признати». Під час прощення відбувається певний духовний перелом. Немає сенсу філософствувати чи теологізувати з цього приводу, але завжди необхідно зробити крок прощення. Тоді прийде досвід миру та світла, якого досі людина не мала, а також впевненість у тому, що коли вона просить Божого милосердя, Бог прощає їй гріхи, бо вона виконала умову і від щирого серця простила своєму ближньому.

Духовна боротьба не є в наших руках, ми не можемо боротися власними силами. Є два слова, які є ключовими для перемоги: послух віри. Ми їх бачимо на прикладі Пресвятої Богородиці. Ними жив і Мойсей, коли мав лише підняти палицю над Червоним морем – але підняти з вірою – і море розступилося. Але і сам Мойсей згодом вчинив гріх, через який не міг увійти в обіцяну землю. Який це був гріх? Це не була якась нечистота, але невіра Божому слову. Він вдарив палицею об скелю двічі, а Бог його за це покарав, бо хотів зробити чудо власною силою. А саме на шляху віри Бог шукає собі людей, через яких може діяти. На скільки ви навчилися слухати Бога, настільки Він може через вас робити великі діла – лише настільки, наскільки ви слухняні.

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то … приклад дав Я вам»

«Тож коли вмив вам ноги Я – Господь і Учитель,

то …приклад дав Я вам»

На Тайній вечері Ісус дав апостолам приклад великої покори. Він виступає не як той, кому мають служити, а як той, хто сам служить. Він омиває ноги апостолам. Цю службу здійснювали раби. Ми знаємо, як це шокувало апостолів. Особливо радикально захищався апостол Петро, але на кінець послухався. Ісус каже: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і покірний серцем». Можна час від часу в невеликих спільнотах, наприклад, раз на рік, зробити такий жест, що брати омиють один одному ноги. Деякі некатолики практикують це ще частіше. Омити ноги іншого брата, а також дозволити омити ноги собі – це жест покори, особливо коли людина робить це щиро, з усвідомленням своєї провини, якої часто навіть довший час не бачила.

Коли святого Антонія-пустельника запитали, хто взагалі може бути спасенним, він чітко відповів: «Тільки покірна людина». Тобто той, хто скинув з трону своєї душі богорівне его та посадив на нього Ісуса.

Коли Іван Хреститель хрестив у Йордані, приходили до нього різні групи людей і питали його: «Що нам робити?»

Кожен з нас опиняється в ситуації, коли шукає Божу волю. Людина точно не знає, що робити. Має перед собою багато варіантів і шукає, якою є Божа воля. Однак не зійде жоден ангел, який би сказав: «Я чітко покажу тобі, яка є Божа воля». Пізнання Божого голосу залежить від чистоти нашого серця. У кожного це по-іншому, і це таїнство. Це питання первородного гріха, людської свободи, питання нашої співпраці з Богом, а також питання наших гріхів. Це дуже складне питання, і тільки Бог знає, чому це так чи інакше.

Ми перебуваємо в духовній боротьбі. В часі ми боремося за спасіння наших душ. Все залежить від кожного з нас і від нашої боротьби віри, бо ми боремося і за інших. Так, як через віру Авраама, Бог дав благословення багатьом поколінням, так само і через нашу віру, через те, що ми робимо, Бог дає благословення не тільки в цьому часі, але це має вплив і на майбутні покоління.