Галерея
Постійно входимо до Христової смерті
Апостол Павло говорить: ми постійно входимо до Христової смерті. Це не означає, що вмираємо фізично, але що в даній ситуації віддаємо Богу всю проблему. Навіть коли прийде терпіння, приниження, переслідування, треба сказати: «Я тут, Господи, приймаю це, віддаю все Тобі і довіряю Тобі». А потім Бог творить чудеса. І це є основа воскресіння. Бо коли ми стараємось жити цією відданістю, то те «своє», де сконцентроване наше еґо, мусить іти на хрест.
Єдність в спільноті
Що потрібно, щоб ми, як християни, могли жити правдиво? Як досягнемо єдності між собою? Це найпотрібніша, а одночасно найважча річ. Часто неможливо говорити з іншими в спільноті про їх проблеми і показати їм на корінь: «Поглянь, ти маєш цей недолік, мусиш з цим щось робити. Ти тримаєш цю річ, цей погляд, і це забирає в тебе 90% благословення і всіх ласк, які Бог тобі дав». Однак коли скажеш це ближньому, то стара людина (тобто наша зіпсута природа) зреагує так, що образиться і втече і зі спільноти, і від Христа. Що це в нас є? Проблема також полягає в тому, що ми переважно під тиском, перебуваємо в духовній боротьбі, а тому нема можливості сказати братові про його хиби, бо він би не мав сили далі воювати.
Ми не повинні мати єдність з духом світу
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
Житіє і страждання святого священномученика Григорія, єпископа Вірменії Великої і з ним тридцяти семи дівиць (ІІ частина)
У ті часи Діоклитіян, цар римський, послав по всій області своїй знайти йому до подружжя дівчину більше всіх краснішу, і знайдено було таку дівчину християнську, на ймення Рипсимія, що в монастирі дівочому під доглядом ігумені Гаїанії жила в пості в молитвах, дівство своє заручивши Христу. Тієї дівчини подобу посланці написали й послали царю. Це побачивши, цар полюбив красу Рипсиміїну вельми і вразився нею та й послав мирно до Рипсимії, бажаючи, щоб зволила бути йому дружиною. Вона ж у серці своєму рече до Христа: «Не відступлю від Тебе, Жениху мій Христе, і тобі не сотворю огуди, святе моє дівство». Отож таємно раду учинила із сестрами і з ігуменією своєю Гаїанією – всі зібралися і з нею втекли, та й до Вірменії прийшли з великою і невимовною бідою, що в дорозі прийняли, голод і труд великий винісши і, поселившись перед містом Арарат, жили поміж виноградів. Із них дужіші ходили у місто й працювали в людей, харч собі та іншим за те здобували.
Житіє і страждання святого священномученика Григорія, єпископа Вірменії Великої і з ним тридцяти семи дівиць (І частина)
Просвітник Великої Вірменії святий Григорій народився від батьків потемнених невір’ям, а світлих доброродством і саном. Батько його був на ім’я Анак, один із великих бояр у землі Персидській, родом партянин, з племені царського, родич цареві перському Артабану і брату його, царю вірменському Курсару. А прийшов він згодом до Вірменії так: У царстві Персидському, що було в Партяновій області, від Артабана-партянина тяжко було персам, бо іноземці ними володіли. Мали ж бо перси одного вельможу найпершого, на ім’я Артасир; той, погодившись із однодумними друзями своїми, підняв війну на царя свого Артабана і вбив його, а сам сів на престола Персидського царства. Курсар же, цар вірменський, почувши про забиття Артабана, пожалився вельми і, зібравши всю свою силу вірменську, воював на персів, творячи відомсту за пролиття братської крові. Войована ж була Персида від вірменів десять літ і численну мала від них шкоду, через це Артасир у великій печалі та недомислі був, радився з боярами своїми, яким би чином ворогів-нахідників перемогти.
Слово Життя Ів. 14,21 (від 12.10. до 26.10.2014)
«Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить.
Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить,
і я того полюблю і йому об’явлю себе»
Роздуми над Словом Життя Ів. 14,21
«Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об’явлю себе».
Ісус підкреслює цю правду і у 23 вірші. Правдива любов до Нього не тільки пов’язана з прийняттям цього слова, але тут є і умова: зберігання Його заповідей. Насправді йдеться про наслідування Христа, що пов’язано з втратою душі заради Нього: «Хто втратить душу свою ради Мене та Євангелії, той її спасе» (Мк. 8,35). Якщо учень зберігає Христові заповіді, то буде люблений Отцем та Ісусом, а Ісус дасть себе йому пізнати (див. вірш 21). «Ми прийдемо до нього і закладемо в ньому житло» (вірш 23). Так ми стаємо живим кивотом, подібно, як Пресвята Богородиця. Отож пізнання Христа не дасть нам вивчення теології, філософії чи психології, але тільки і тільки любов – агапе, – що проявляється не фразами, але наслідуванням Христа, тобто зберіганням Христових заповідей.
