У Святій Літургії Ісус реально присутній. Коли у Святому Причасті приймаємо Його Пресвяте Тіло і Кров, треба усвідомити: «Ісусе, Ти тепер є в мені». Ісус запитає кожного з нас: «Що хочеш, щоб Я зробив тобі?». Якщо в тебе є конкретна проблема, то скажи: «Господи, прошу Тебе про це… Я хворий, а Ти мій Лікар, Ти Всемогутній!» А Ісус говорить тобі, як жінці в Євангелії, яка прийшла до Нього з палким проханням, або батькам, які прийшли просити за свою дитину: «Хай станеться тобі за твоєю вірою!». Або як прокаженому: «Хочу, будь чистий!» Ісус є той самий і присутній в Пресвятій Євхаристії. Він приходить надзвичайним способом. Через Тіло і Кров приходить до тебе і є твоїм гостем. Так, як до Закхея, який прагнув Його побачити. А Ісус сказав йому: «Сьогодні Я повинен бути у твоєму домі!» і увійшов в його дім. Так Ісус і сьогодні приходить до твоєї душі. Скажи Йому: «Ісусе, Ти є Господь, Тобі належить цілий Всесвіт!» Ісус запитує тебе: «Що хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Тому конкретно скажи Ісусові, що хочеш. Довіряй Йому, Він всемогутній, але хоче бачити твою віру. Скільки чудес вчинив Ісус! Скільки книг можна було б написати про це! Але завжди є тільки одна умова – твоя віра.

Половина Великого посту вже за нами. Кожен день зробімо хоча б одне мале самозречення: чи це негативна думка, або лінь, або якийсь страх – треба це подолати: «Господи, з любові до Тебе, я дивлюся на Твій хрест, на те, що Ти витерпів за мене – бичування, терновий вінець, хресну дорогу, розп’яття. Ти пролив за мене всю свою кров, Ти заплатив за мене, Ти любиш мене! А  що я роблю для Тебе і для спасіння своєї душі? Господи, дай мені ту справжню ревність, щоб в конкретних ситуаціях я зумів зректися себе, взяти свій хрест і йти за Тобою!»

Ми не маємо вести діалог, ми повинні свідчити! Повторювати правду – «це є це». Я можу вести дискусію, але якщо я бачу, що людина, з якою говорю, не хоче прийняти правду, то мушу їй ясно сказати: «Це правда, і вона глибоко стосується тебе.  Або віриш, або не віриш. Реальність така, що ти помреш, і хочеш чи ні, будеш стояти перед Божим судом, а потім підеш до неба чи до пекла. Я хочу сказати тобі одну річ: щоб ти був спасенний, ти повинен віддати Ісусові свої гріхи, повинен собі їх признати, клякнути перед Ним і прийняти Його за свого Спасителя, прийняти Його Євангеліє і Його дорогу. Хто витримає до кінця, той спасеться. А без віри ніхто не буде спасенний! Не «без філософії», але «без віри!»

Ісус любить вас, Він рахується з вами. Ніколи не кажіть,  що чогось не можете. Бог завжди дасть силу. Довіряйте Божому слову, яке каже: «Коли я слабий, тоді я сильний». А не слову диявола, який говорить: «Ти вже цього не витримаєш». Це слово диявола, а «стара людина», як лис, повний пихи, схиляється до того, щоб постійно вірити цим абсурдам і брехням!

Кожен день приносить турботи і болі, але треба давати їх  Господу, не перейматися цим, а коли мушу це нести, то разом – Ісус і я. Тільки цього потрібно: разом – Ісус і ти !!! Я і Ісус, ми двоє! Вже ніколи сам! Але в цьому людина повинна не кожен день, а практично кілька разів за день тренуватися. І не день, не два дні, але аж до смерті. Це є той чудодійний лік на все: в єдності з Ісусом!!!

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Щодня брехун і вбивця постійно водить нас за ніс, а ми десять тисяч разів розчаровуємося, але знову йому віримо, і віримо, і віримо. І собі віримо, тільки Богу не хочемо вірити. Відразу приходить смуток і опір, коли маємо прийняти щось з вірою. Це обманювання духом брехні в духовному житті просто не має меж. У матеріальній сфері це, принаймні, можемо бачити. Кожен, озирнувшись назад, побачить, де дав себе обманути, і кожен, хто попечеться, вже надалі буде принаймні уважнішим, але в духовному житті можна заплакати над тим, як ми віримо тому брехуну! Запитуєте: а коли ми вже почнемо вірити Ісусові? Відповідь: Тоді, коли не будемо, як цікава Єва, і перестанемо роздумувати над пропозиціями ворога, які щодня він підсуває нам навіть в дрібницях. Ми не перебуваємо в Божому слові, і навіть не згадуємо його в конкретних ситуаціях, але коли щось прийде нам на думку і коли щось відчуваємо, то так і робимо, тримаємося того і беремо це за своє, і нам навіть не прийде на думку з вірою вийти з цього і запитати, що хоче Бог, чи це дійсно Божа воля.

В неділю перед початком Великого Посту в церкві будемо чути уривок з Євангелії від Матея: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших. Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробаки не нищать, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,14-21).

21.01.2015p.

Єпископам і священикам Словаччини

Редакції журналу «Розмір»

У статті під назвою «Регресивна реформа в Католицькій Церкві» Роберта Сарки йдеться про очорнення патріарха Візантійського Католицького (Вселенського) Патріархату Іллі. Тому що я знаю його багато років, у сумлінні відчуваю обов’язок не мовчати, а водночас вимагаю опублікувати мою відповідь в журналі «Розмір».

У 1991 році я разом з ним вступив до новіціяту Отців Василіян у Варшаві. Потім ми обоє були в цьому чині у Словаччині, в Чехії і в Україні.

По-перше, щодо єпископських свячень, я разом з ним і ще з двома василіянами був висвячений на єпископа. З огляду на надзвичайні обставини, прийняття єпископських свячень було оправданим. Кардинал Гузар публічно проповідував єресі, які заперечують суть Католицької Церкви і християнства. Для цього він зловживав офіційним авторитетом Церкви. Прийняття єпископських свячень було ефективним засобом для збереження ядра правовірної мученицької Церкви в Україні від відпаду до єресей.

8.02.2015

Представникам християнських церков США

У США знімають богохульний фільм під назвою «Corpus Christi», де нашого Божественного Спасителя Ісуса Христа і Його апостолів грають сатаністи і збоченці, які представляють їх як групу гомосексуалістів. В США  вже кілька років показують цю огидну пародію – поки що як театральну гру. Цього року вже має вийти фільм, мета якого – масове поширення по всьому світі цього найбільшого очорнення!

Кожен християнин США зобов’язаний активно підняти свій голос в знак протесту проти цього жахливого богохульства через акцію зі збору підписів або на маніфестаціях протесту. Тільки той, хто це зробить, буде захищений від прокляття. Подібно, як в Єгипті: хто помазав двері кров’ю агнця, був охоронений від ангела смерті.

Від чого залежить перемога?

Іноді нам здається, що Боже рішення є нерозумне. Може виглядати нерозумно, але якщо воно Боже, то через нього діє Бог. Господи, дай нам чуйність! І від тих моментів, від тих дрібних моментів, коли через послух віри отримує простір Божий Дух, залежить перемога.

Яку силу має слово!

Яку силу має слово! Божі вороги використали одне слово – гендер, і через нього просунули всю збочену сексуальну революцію. За словом є дух.

У пророка Єзекиїла сказано: «Пророкуй, сину людський!» А що? «Скажи сухим кісткам, щоб встали». Україна і Європа – це долина сухих кісток, тут було живе християнство, а сьогодні тут духовні трупи. Тут нема життя.

Коли ми слухаємо Бога, то діє Божа всемогутність. А якраз диявол, і не тільки він, але й «стара людина» в нас, нас обманює. Коли люди повинні зробити щось для Бога чи для спасіння своєї душі, їм цього не  хочеться робити. Але який тиск спроможні створити слуги диявола, щоб майстерно змусити людину робити зло і гріх. Обдурять її, а коли вона зробить один крок, то втягнуть в цілу систему обману.

Ми – слуги правди. Але коли повинні і ми зробити щось добре і чогось зректися, то «стара людина» в нас не хоче, нарікає і робитиме все, тільки не Божу волю. Буде і сто разів жертвуватися, але не хоче робити те, що повинна. Це такий особливий опір. Ми мусимо навчитися ставити «стару людину» до правди. Але як? Мотивація: якщо зробиш поганий вчинок, то матимеш проблеми – хворобу, або хтось розповість про твої гріхи, будеш засоромлений… Людина потребує на себе бич і страх.

6 глава послання до Римлян говорить про те, що у Христі ми звільнені з рабства гріха. Хоча на нас далі діє гріх, але в той момент, коли ми актуально з’єднані з Христом – маємо перемогу, бо перемога є в Ньому.

Наприклад, 11 вірш говорить: «Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі». Але я питаю: Мертві для гріха? Людина тільки починає рухатися, і вже грішить – гедоністично йде за тим, що вигідніше, не шукає, яка Божа воля, на кожному кроці критикує інших… Щодня грішу – а це реальність. Але це реальність того, що я в той момент не є актуально з’єднаний з Богом. Якщо я з’єднаний з Ним, то грішити не можу. Тоді гріх мертвий – а в цьому і суть! Я повинен навчитися ходити в Божій присутності.

На хресті Ісус сказав учневі: «Ось Мати твоя!» Ми спасенні у святому Імені Ісус: «Хто прикличе ім’я Господнє, спасеться» (пор. Рим. 10,13) Ісус взяв на себе людську природу через Марію і через Святого Духа. Марія не є Богом, але Божою Матір’ю і є повна ласк (пор. Лк 1,48). І до нас приходить Ісус через Марію і Святого Духа. Марія представляє нас – людство, але тільки тих, які прийняли Христа. Вона стояла під хрестом і пережила єдність з таїнством співрозп’яття і смерті з Христом.
Також, представляючи всіх нас, вона пережила правду з  Еф.2,6: «Разом з Ним нас воскресив, і разом з Ним посадив нас на небі» Вона пережила співвоскресіння в той момент, коли Христос Їй з’явився. Св. Письмо про цю подію мовчить, але Традиція її визнає. До цього таїнства і до таїнства смерті з Христом ми були прищепленні через хрещення. Вірою і благодаттю Духа ці таїнства мають в нас реалізуватися.

З нашою порушеною природою – зі «старою людиною» в нас, завжди є так, що навіть якщо хочемо добро, все одно грішимо. А тому ми повинні постійно каятися. Зрештою, треба мати відвагу робити помилки, інакше зі страху за фальшиву досконалість ми не робили б нічого. Покора – це вміння повчитися. Ми постійно повинні вчитися на своїх помилках, але навіть якщо б вчилися максимально старанно, все одно не перестанемо робити помилок. Божий Закон даний нам, щоб освідчити нас, щоб показати, якими ми є, і що постійно потребуємо каятися – щоб, з одного боку, ми не спали, а з другого – щоб в самообмані не підносилися метр над землею.

Коли треба працювати, коли щось будується і треба бігати за покупками, а того немає, і того немає…, тоді людина зітхне: «Господи, я б краще молився…» Час летить, людина крутиться, ходить по базарі, голова з цього болить, всюди шум… Але ми повинні принаймні цей біль віддавати Господу. Усвідомлювати, що навіть якщо нема можливості молитися, я маю давати Богу конкретну ситуацію, бути в Божій присутності, рахуватися з Ним і з’єднуватися з Ним в цьому безсиллі: «Навіть якщо буду тут лише ходити і крутитися, і мене це буде мучити, даю Тобі це своє безсилля. Ти на кінець це вирішиш так, як завжди вирішував все інше!» А це є та конкретна довіра в кожній ситуації. Треба, щоб там, де ми живемо і де Бог нас поставить, ми були такими, як св. Йосиф – праведні. Щоб зупинялися, хотіли слухати Божі настанови. Щоб дійсно не боялися робити те, що Бог від нас хоче – навіть якщо це певне випробування і, можливо, нам здається, що те, що Бог хоче від нас, пов’язано з якимось згіршенням. Бог хотів від св. Йосифа, щоб той зробив крок віри, і він його зробив. Він зумів послухати.