Де скарб твій, там буде і твоє серце
В неділю перед початком Великого Посту в церкві будемо чути уривок з Євангелії від Матея: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших. Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробаки не нищать, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,14-21).
Вже пророк Ісая поєднує справжній сенс посту з пробаченням: «Та ж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати – чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним? Ось піст, який я люблю: Кайдани несправедливості розбити, пута ярма розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, і від брата свого не ховатись». (Іс.58,3-7)
Отож перед початком Великого Посту Ісус наголошує нам на прощенні: «Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших». Це єдиний коментар до молитви «Отче наш» – прощати.
Хтось спричинить нам зло, обмовить нас, щось вкраде або зробить нам підлість і з цього зла виникне зранення – з вини ближнього. Він міг зробити це свідомо чи несвідомо. Наша реакція на те, що нас образили, є поганою – ненависть або себежаль. Коли приймемо цю політику, яку «стара людина» (наша порушена природа) приймає автоматично, настає з’єднання з цим злом і ми заплутуємося далі і далі, наче в сіті павука. Які ми дурні! Наша реакція мала б бути такою: «Добре, ця людина завдала мені болю. Це зробила або несвідомо (а це часто трапляється і мені – скільки разів я сам хотів добре, а спричинив зло) – тоді я їй прощаю. Або зробила свідомо, і навіть якщо це було дійсно свідомо, Бог це допустив як певне очищення для мене. Отож за це дякую і прощаю цій людині». Звичайно, треба бути обережним, а не одразу ж з перебільшенням виявляти це ближньому. Я повинен мати внутрішню позицію прощення, щоб бути вільним: «Бог це допустив, я усвідомлюю також свою вину і приймаю це за те, і за те, і за те…». Якщо ближній зробив це навіть зі злобою і з повним усвідомленням, то я розумію, що диявол його обманув, бо він слухав його вже раніше, і тепер вийшов на такий етап, коли свідомо робить зло. Бог це допустив, що він спричинив мені страждання, але і його душа в глибині прагне знайти допомоги, бо вона є на шляху до загибелі. Тому я йому прощаю і знаю, що терпіння, яке він мені спричиняє, є для мене шансом до святості і героїзму.
Однак людина замість прощення і подяки часто живить ненависть, образу і помсту. Якщо в цьому залишається, диявол сміється, бо в цьому стані на неї діє прокляття.
Але повернімося до прощення. Умова прощення полягає в тому, що людина сама йде до світла, виходить з ненависті, егоїзму, егоцентризму і робить крок віри, усвідомлюючи: «Джерелом зла є не та людина, яка мені завдала болю, вона була лише медіумом зла, і я також часто був інструментом зла, свавілля і різних інших гріхів. Якщо Бог мені прощає, то і я повинен простити, щоб Бог простив мені і в майбутньому!» А це суттєва річ у нашому відношенні до Ісуса і наша справжня мудрість, бо ми молимося: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
«Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду» (Мт.6,16)
«Стара людина», тобто наша порушена природа, прагне визнання. Про що мені йдеться? Адже Бог мене бачить! Грати святого, щоб хтось мене шанував і поклонявся як святому? Добре, але будь святим! Тоді не будеш змушений його грати. Будь ним, але в скритості, Бог це бачить. Для чого це робити перед людьми? «Вже отримали свою нагороду». Яку я хочу нагороду? Нагороду від людей, що будуть мене в очі хвалити, а за спиною будуть обмовляти, і ще й додадуть те, що не є правдою? Коли людина дбає про людську похвалу, закінчить в депресії.
«Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не нищать і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,20-21)
Ми повинні мати свій скарб в небі, а нашим найбільшим скарбом має бути сам Ісус. Якщо це так, то ми дійсно ставимо Його на перше місце у своєму житті. Він є тим найціннішим скарбом, в Ньому є всі наші скарби. В Ньому є повнота мудрості і знання, як каже Боже слово. В Ньому є життя вічне. «Хто має Сина – має життя вічне; хто не має Сина Божого – не має життя». А де скарб твій, там буде і твоє серце.
Зроби собі баланс
Тому корисно зробити собі баланс: Де є твій скарб і що є твоїм скарбом? Що або хто? Чи це твоє его, навколо якого ти крутишся і зраджуєш Христа, чи це якесь мріяння, прагнення? Що є твоїм скарбом? Якщо не знаєш, що є твоїм скарбом, то де тоді твоє серце? Що для тебе має найбільшу вартість? Що або хто це є? Чи це якась річ, мрія, особа, або чи це Ісус? Якщо це Він, то тоді в Ньому здобудеш все. Якщо це марнота, яка мине, то все втратиш. Зрештою, що таке людське життя? Кожен з нас колись був на похороні. Що з цього всього залишиться? Два метри землі. Все тут, на землі, є марнота марнот, ані копійки не заберемо до вічності. Які запаси хочемо накопичувати? Які ми дурні!
Про що йдеться в житті? Щоб ми спасли свою душу і збирали собі скарби в небі. Скільки до сьогодні я маю там цих скарбів? Не можемо бути лінивими, але треба збирати собі скарби там, де ніхто їх від нас не забере. А як? Що є тими скарбами в небі? Це вчинки нашої віри.
Десятина часу
Як добре використати час Великого Посту – цей найдорогоцінніший час, який є центром усього року? Що робити, щоб в нас відбулася зміна? Давати Богу десятину часу. Якщо хтось не може це реалізувати щодня, то хоча б в середу і п’ятницю дати Богу десятину часу. Що це означає? «Увійди в свою кімнату, закрий за собою двері і говори зі своїм Небесним Отцем» (Мт. 6,6). Під час Великого Посту ми повинні роздумувати передусім про Ісусові страждання. Можете молитися «Хресну дорогу» або «7 останніх слів Ісуса з хреста». В час Великого Посту Бог кличе нас під хрест, щоб ми дивилися Ісусові в обличчя, до Його очей – там є університет любові. Свій погляд ми повинні спрямувати на Ісуса розп’ятого. Знову усвідомити, що Він є Бог, що Він помер за мої гріхи! Що Він за мене витерпів, що Він для мене зробив! А що я роблю для Нього? Він зробив максимум, а я так мало! Усвідомлюю, як Його бичували, вінчали терням, як Його розпинали. Це все було за мене. Так Бог полюбив світ – мене, що віддав Свого Єдинородного Сина…
Десятину часу для Бога треба використати для внутрішньої молитви, де цілковито відкриваємось перед Ісусом, і де одночасно віддаємо Йому все своє багатство і так стаємо убогими духом. Коли наш дух убогий і вільний від всього багатства, це допомагає нам жити з віри. Тільки той, хто убогий, може жити в залежності від Ісуса, жити Його життям послуху і залежності від Небесного Отця.
Десятину часу також можемо використати на вивчення Божого слова, або на місії – свідчити комусь про Ісуса. Але і під час місії треба хоча б одну годину на день розмовляли з Ісусом. Він Сам каже: «Не могли ви ані однієї години чувати зі Мною?». І в молитві необхідно реалізувати слово – «зречись самого себе». Коли людина лінива, не переможе внутрішнє розсіяння, то може і цілу годину мріяти, але це не має сенсу. Кожна молитва є боротьбою з розсіянням, з собою, боротьбою з духами, які не хочуть, щоб людина здобула досвід з живим Богом, щоб закуштувала справжню свободу і справжнє щастя, щоб цілковито віддалась Богу. Треба на молитві не тільки промовляти Його Ім’я, але й з’єднуватися з Ісусом, цілковито Йому віддаватися, і щодня свідомо, хоча б одну хвилину, в молитві по-справжньому Його любити. Погляньмо на своє життя поглядом покаяння і в покорі стіймо перед Богом.
Піст
Отож, ми починаємо етап Великого Посту, під час якого хочемо зінтенсивнити наше християнське життя. Це не означає, що 40 днів не будемо нічого їсти. Звичайно, добре було б зробити щось з їжею та солодощами. Ми повинні постити. Ісус також постив. Але люди іноді думають, що святість полягає в тому, що людина виглядає як труп – сама шкіра і кості. Але така людина зовсім не мусить бути святою. І погани, йоги, постять, але щоб відкритися духу темряви. Піст, який є у згоді з Божою волею, спонукає до глибшого духовного чуття. Корисно, коли при цьому людина має час молитися, роздумувати над Божим словом. Посні «подвиги» є дуже небезпечними. Краще, якщо людина постійно постить в середу і п’ятницю, або по можливості і в понеділок, і навчиться дисципліни в їжі, щоб не бути вибагливою, перебірливою, їсти здорову їжу, скромно, а не якісь дорогі делікатеси. Це краще, ніж якісь екстреми. В Божому слові ясно написано, що Царство Боже не є в їжі і питті. Корисно постити, але треба мати в цьому певний порядок. Коли ви знаходитесь в психологічному стресі або фізичному перевантаженні, немає сенсу робити якісь посні подвиги. Це закінчилося б вибухом у взаємних відносинах. Ви або посварилися б зі своєю дружиною (чоловіком) або кричали б на дітей. Для посту необхідні певні умови, ми повинні поєднувати його з роздумами про основні правди віри. Традиція Церкви така, що в середу і п’ятницю люди постять протягом цілого року. В час Великого Посту кожен намагається дати собі додаткову постанову. Вже кілька років ми маємо досвід з ритмом посту, який людина може продовжувати протягом усього року. Йдеться про піст три з половиною дні в тиждень (пор. Одкр. 11). В час посту людина нічого не їсть, тільки п’є воду. Постить з вечора неділі до вечора понеділка – 24 години; від вечора вівторка до вечора середи – знову 24 години; з вечора четверга до ранку суботи – 36 годин. Разом це становить 3,5 дні посту на тиждень. Неділя є днем воскресіння, тому згідно давньої традиції в неділю не постять.
Крім фізичного посту, є і піст духовний: корисно постити від некорисних і навіть шкідливих інформацій. Це вимагає дисципліни очей і дисципліни мислення. На наше мислення впливають мас-медіа, біл-борди, розмови з людьми, які думають тільки про земні та марні справи і не говорять, ба навіть не думають про найважливіші речі, такі як смерть, Божий суд і вічність. Є люди, які в час посту виключають телевізор і весь цей час його не дивляться.
Малі діти, коли починався період Великого Посту, робили собі на цілий піст програму під назвою «Кольорове життя». За кожний виконаний пункт щодня розфарбували клітинку. Коли завдання не виконали, клітинка залишалася порожньою.
1) Боротьба з лінивством – коли мама будить, треба перемогти лінивство і встати.
2) Боротьба з лакомством – відмовитися від цукерка і залишити собі його, наприклад, на неділю.
3) Боротися з цікавістю – під час посту не дивитися телевізор, обмежити використання мобільних телефонів, інтернету…
4) Щодня зробити добре діло, комусь допомогти.
5) Молитва – протягом дня помолитися зупинки (9:00, 12:00, 15:00, 18:00, 21:00), Святу годину, вервицю…
6) Перепросити, якщо комусь сказав погане слово…
Щодня зробити щось для Ісуса
Таку постанову може дати собі кожен. Вона служить для того, щоб людина тренувала свою волю. Робити для Ісуса хоча б конкретні маленькі кроки, як діти. Дати собі конкретну постанову, або обновити свої добрі звички. Кожен день можемо приносити Господу малі упокорення, перепросити (навіть якщо людині цього не хочеться), бути терпеливим, робити невеликі жертви, перемогти якесь почуття, себежаль, гіркість, гнів, бажання когось насварити… Тренуватися в практичній любові до ближнього, тобто зносити недоліки ближніх, боротися з критичними і самовивищуючими думками, а також вчитися на молитві приймати ближнього в покорі – так, як молимося в молитві св.Єфрема: «Боже, дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого (сестру)». «Стара людина» в нас має особливу норму: винуватим є хтось інший, а я – ніколи. Має і свої закони: «Колода є в оці ближнього, а в моєму – ніколи». Така система є в нас, а людина її не розпізнає, доки не почне робити конкретні кроки проти цієї системи зла, яка тримає ближнього і мене. «Стара людина» постійно хоче, щоб ближній вже нарешті повчився і щоб вже був добрим (адже йому вже стільки разів про це говорилося!), але він досі таким не є… Але я повинен почати з себе і не хотіти, щоб почав ближній.
Часто ми робимо собі добрі постанови, зробимо собі план на весь період посту, з запалом розпочнемо, а на другий день – кінець. Тому корисно зробити собі план на один тиждень, а тоді його продовжувати наступного тижня, або змінити його, доповнити. Можете зробити собі табличку на час Великого Посту, як діти, і позначати собі: «Господи, це я зробив (-ла) під час цього посту з любові до Тебе. Хоча б дрібницю, але для Тебе!»
Щодня одне самозречення
Є дуже важливий час. Що можемо робити в цій боротьбі? Можемо молитися і приносити Господу щодня маленькі жертви. Ісус каже: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною!» Зречись себе – таку постанову можемо зробити собі всі. В конкретній ситуації зупинитися: «Господи, тепер я зрікаюсь себе!» Наприклад, хочу кудись подивитись – «Стоп, це цікавість, це шкодить! Мені цього не потрібно!» Як треба вміти зректися себе! Це момент, коли людина щось хоче, але замість цього зробить крок віри – самозречення. А в цьому самозреченні є перемога. Це момент, коли маю шанс перемогти свою волю, а тоді радію з того, що переміг себе, а також маю з цього користь. Людина, яка не навчиться перемагати себе, має самі проблеми, себежалі та депресії.
Коли прийде якийсь смуток, знову треба застосувати Ісусове слово «Зречись себе!», відречись себе, віддай Господу цю проблему, не залишайся в ній!
Тепер час прокинутись зі сну, тепер день спасіння!
«Ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла» (Рим. 13,11-12).
За св. Августина його мати Моніка молилася багато років. Казала йому, щоб каявся, але гріх був сильнішим. Хоча він читав Св. Письмо, Життя святих і все теоретично знав, але не мав сили зробити цей вирішальний крок навернення. Його мати не могла нічого зробити доти, поки Бог не дав йому цієї ласки. Одного разу він ходив по саду, тримаючи Св. Письмо, і почув голос: «Візьми і читай!». Він відкрив і почав читати: «Вже настав час пробудитись вам зі сну, бо тепер спасіння до нас ближче…». Він вигукнув: «Але я не можу!» Раптом почув голос: «Могли чоловіки, могли жінки, чому б не ти, Августине?». З усієї душі він скрикнув: «Господи!» і зробив крок віри. Це той момент самозречення. Тому в час посту ми повинні вчитися зрікатися в дрібницях. А за ці малі самозречення Бог дає велику ласку.
Перед нами 40-денний посний марафон. Корисно зробити собі постанови: малі речі, які б вели нас до того, щоб з новим духом ми могли пережити на собі силу Ісусового воскресіння в нашому житті. Отримати досвід, що Він живий! Живе в мені Христос! Щоб могти усвідомити, що разом з Ним ми воскресли, і щоб мали особистий досвід, що Дух Того, Хто воскресив Ісуса, живе в нас.
Збираймо скарби в небі – і не тільки для себе. Ведемо боротьбу за весь народ. Щодня зробімо хоча б мале самозречення з любові до Ісуса і для спасіння своєї душі та душ ближніх.
Завантажити: Де скарб твій, там буде і твоє серце
