В Євангелії ми чули притчу про фарисея і митаря (Лк. 18,10-14). Її сенс виражений у 9 вірші: «Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони праведні й ні за що мали інших, він сказав цю притчу». Виникає питання: Хто вважає себе праведним? Кожен з нас вважає себе праведним, і це думає щиро, але проблема в тому, що «ні за що має інших». Корінь цього в тому, що коли людина (чи мала, чи доросла) може зробити щось добре, то автоматично приходить задоволення з того, що є доброю. Звичайно, ми можемо зробити якесь добро і навіть багато добрих вчинків (навіть якщо б ми воскрешали мертвих!), але треба усвідомити собі слово праведність. Наша праведність є фальшивою. Запитаймо себе: хто з нас є таким праведним, як апостол Павло? Або хто є настільки праведним, як святий Володимир чи Ольга? Можливо, хтось підніс би руку і сказав: «я». Але якщо б я запитав: «Хто з вас є таким праведним, як Ісус Христос?». Думаю, що ніхто не підняв би руки, щоб сказати «я». Але якраз всі мали б підняти руку, бо якщо ми не будемо такими праведними, як Ісус Христос, то не ввійдемо до Божого Царства. І тут треба усвідомити, що цю Ісусову праведність ми приймаємо вірою.

У Євангелії на сьогоднішній день написано, що Ісус увійшов в Єрихон і проходив через нього. Тоді Боже слово каже: «А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий» (Лк. 19,2). Цей чоловік фактично був головним скарбником у всьому Єрихоні. Про Ісуса він вже чув багато розповідей, тому  «бажав бачити Ісуса, хто Він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту». Що ж він зробив, щоб побачити його? Побіг він наперед і виліз на смоківницю,…бо Ісус мав проходити тудою». Закхей шукав і скористався можливістю, щоб зустрітися з Ісусом. Тепер запитаймо себе: що маємо робити ми, щоб зустрітися з Ісусом? З живим Христом людина може зустрітися на духовних науках або через свідчення людей, які живуть з Ісусом (але потім потрібно підтримувати з ними зв’язок). Тобто ми повинні йти туди, де можемо зустрітися з Ісусом. Закхей є для нас в цьому прикладом.

«Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; але Йоан спротивлявся Йому, кажучи: „Мені самому треба христитися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” Ісус у відповідь сказав до нього: „Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду”. І тоді він залишив Його. А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав з неба: „Це Син мій любий, що його я вподобав”» (Мт. 3,13-17).

Ісус прийшов на Йордан, щоб охреститися там у Йоана хрещенням покаяння. Він, Син Божий, який не мав жодного гріха, стояв у натовпі серед грішників. Він упокорився, щоб дати нам приклад.

Євангеліє свідчить, що коли Ісус хрестився, відкрилися небеса, і почувся голос: «Це Син Мій Улюблений!» Суттю цього свята є об’явлення, що Ісус є істинний Бог і обіцяний Спаситель. Прийняття цього об’явлення з нашого боку зумовлене правдивим покаянням.

8.12.2018

В даний час духовного хаосу, необхідно мати чітку орієнтацію, які засоби ведуть до духовного життя ‒ ортопраксії.

1) Святкування неділі

У ніч з суботи на неділю Христос воскрес із мертвих. Також в неділю близько 9 години на апостолів зійшов Святий Дух зродилася Церква. Перші християни стояли на чотирьох духовних підвалинах (див. Ді. 2,42):

1. молитви;
2. апостольське вчення (пояснення Божого Слова в тому ж Дусі, в якому його навчали апостоли)
3. братня спільнота (койнонія),
4. ламання хліба (Євхаристія).

Молитви для святкування неділі (кожен молиться вдома)

26.11.2018

Біблійною моделлю християнського храму є візія, дана Богом (Мойсею). Вона була реалізована в Єрусалимському храмі. Основну структуру складають Святая Святих, де Бог присутній особливим чином; святиня, де священики приносили жертви Богу, і місце для людей.

Східний храм з іконостасом, вівтарем і кивотом зберігає до сьогодні цю біблійну структуру храму. І у Західній Церкві так було до II Ватиканського Собору, перш ніж відбулась абсурдна реформа. Священик, який представляє людей і приносить за них на престолі жертву Богу, після реформи повернувся спиною до центру храму, де є кивот, в якому постійно присутній Бог. Крім того, у багатьох місцях кивот був усунений з центру храму. Також були усунені балясини, які відокремлювали місце для священиків і тих, які прислуговували при Літургії.

25.11.2018

Епіклеза ‒ це призивання Святого Духа, щоб Він зійшов на нас, а також на предложені дари. Вона складається з трьох частин:

1) Священик стоїть на колінах і в дусі наполегливо просить Бога: «Зішли Духа Твого Святого на нас» (Примітка: під час всієї епіклези хор співає антифон: «Тебе оспівуємо…» або всі перебувають  в тиші).

Бог обіцяє через пророка Єзекиїла (37): «Ось Я введу в вас Духа, і ви знов оживете». Ми в дусі просимо: «Господи, дай Духа покаяння, щоб ми ожили!».

«Я дам вам жили!» ‒ Дай нам жили ‒ дар молитви!

«Я обкладу вас тілом» ‒ Наповни нас силою Твоїх заповідей!

«Я вкрию вас захисною шкірою» ‒ Дай нам живі спільноти!

«Я вкладу до вас Духа і ви оживете» ‒ Дай нам повноту Духа, щоб ми ожили! Є-го-шу- ááá!

22.11.2018

Ісус перед своєю смертю, перш ніж пожертвувати на хресті своє Тіло і Кров, установив, щоб ця Його хресна жертва приносилась Богу на відпущення гріхів. Символічні жертви за гріхи, коли жертвувалась кров і життя жертовних агнців в Єрусалимському храмі, втратили своє значення. Ісус є тим справжнім Агнцем, який взяв на себе гріхи світу (Ів. 1,29). Перш ніж звершити свою хресну жертву Ісус установив нову жертву, яка також є новим завітом (Мт. 26,26) на відпущення гріхів. На Тайній Вечері Ісус взяв хліб і сказав: «Це Тіло Моє, що за вас ламається». Тоді взяв чашу з вином і мовив: «Це кров Моя Нового Завіту, яка проливається… на відпущення гріхів».

Що при цьому могли переживати апостоли? Вони не розуміли Його слів, бо Його жертва ще не була звершена. На Тайній Вечері Ісус також кілька разів говорив про Святого Духа: «Багато ще маю вам сказати, та не перенесли б ви нині. Тож коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду» (Ів. 16,13).

21.11.2018

1 частина: Різниця між східною та західною Літургією, питання епіклези

2 частина: Святий Дух та епіклеза

3 частина: Епіклеза ‒ переживання в Літургії

4 частина: Літургійний простір та іконостас

1 частина: Різниця між східною та західною Літургією, питання епіклези

Східна Літургія св. Василія Великого та св. Івана Золотоустого (4 століття) містить епіклезу. Епіклеза є також в інших східних обрядах. Вона походить безпосередньо з апостольської традиції.

Яка різниця між західною та східною Літургією? Західна Літургія була радикально виправлена на ІІ Ватиканському Соборі. В рамках виправлень замість одного канону було встановлено чотири. Передсоборна латинська Літургія не мала в каноні жодної згадки про Святого Духа. Виправлена Собором Літургія вже має згадку про Святого Духа, але її включено ще перед словами переісточення (консекрації). На відміну від цього, східна Літургія містить т.зв. палке призивання Святого Духа, тобто епіклезу, але аж після слів установлення.

7.11.2018

Життя ‒ це проба, в якій вирішується наша щаслива або нещаслива вічність. Найбільшою реальністю є смерть. Сенс життя не полягає в погоні за чуттєвими задоволеннями, а тим більше не в тому, щоб стати їх рабами. Сенс життя полягає в тому, щоб шукати правду, любити її, жертвуватися за неї, і навіть за неї померти. Втілена правда ‒ це Ісус Христос, Єдинородний Син Божий. Ми, які прийняли Правду, Ісуса, стаємо прийомними (другородженими) Божими синами і доньками (див. Ів. 1,12). Бог хоче, щоб ми спасли свою душу для вічності (див. Мр. 8,35; Ів.12,24). Якщо ми активно вступаємо в духовну єдність з Ісусом, то маємо силу протистояти родовищу зла в нас і системі брехні у світі, а також духу брехні, дияволу (див. Як. 4,4-8). Ісус є Дорога (Ів. 14,6). На цій дорозі Бог дав нам закони і заповіді, дотримання яких пов’язане з самозреченням і наслідуванням Ісуса (Мт. 16,24).

Свято Христа Царя вперше святкувалося в кінці Ювілейного 1925 року. Його запровадив папа Пій XI, щоб воно розбудило у віруючих прагнення і постанову до виправлення життя і його віднови під люблячою владою Ісуса Христа.

Що вело його до того? Глибоке знання нашої зіпсованої природи. Він знав, що навіть християни не здатні створити між собою справжню єдність. Те саме бачимо і сьогодні, як важко створити єдність хоча б між двома людьми. При першій же нагоді вони посваряться, хоча є навернені і стараються йти за Христом. Мабуть, немає жодної сім’ї, яку б Божий ворог не розбивав через сварки. Людина слабка, часто навіть нехотячи скаже щось, чим зранить ближнього, а потім обоє ходять ображені і у смутку. А при тому, повторюю, що це ще навернені люди. Яка сила того кореня первородного гріха ‒ гордості у нас! Божий ворог тільки заторкне наше слабке місце, а ми миттєво реагуємо. Або представить нам якесь фіктивне добро, а ми за ним біжимо… Але коли потім бачимо плоди, мусимо признати: «Я був обманений, як Єва в раю…». Що робити? Чи взагалі можна це ще якось виправити? Це можливо тільки через покаяння, а у випадку, якщо це стосується взаємних відносин, то через упокорення і перед ближнім. Легко розбити якусь цінну річ, наприклад, одним ударом молотка комп’ютер, але назад тільки одним порухом це вже не вдасться зремонтувати.

17.10. 2018

1 частина ‒ Слово до молоді, чистий ідеал

2 частина ‒ Одержимість нечистим духом і звільнення у Христі

3 частина ‒ Синод єпископів копає гріб молоді

1 частина ‒ Слово до молоді, чистий ідеал

Церква перестала бути сіллю світу і стовпом правди. Продовжується процес самознищення християнства але і людства. Духовний перелом настав на II Ватиканському соборі через т.зв. аджорнаменто. Згодом слідувала інвазія окультизму, східного поганства, пов’язаного з йогою, орієнтальними медитаціями і практиками. Умови для життя з віри, в якій формувалися попередні християнські покоління, були знищені. Зник ідеал героїзму в боротьбі за моральну чистоту. Молоде покоління формується виключно у споживацтві. Воно не підготовлене дошлюбною чистотою до життєвої місії сімейного життя, хоча якраз це забезпечувало стабільність майбутнього шлюбу.

Через популяризацію нечистоти та усунення моральних законів поширилася аморальність. Стиль життя змінився. Християнські принципи були усунені, і зі свідомості зникла реальність смерті, Божого суду і вічності.

Дух самознищення заторкнув також монастирі. Так звана пошана до поганства зліквідувала місіонерський ідеал спасіння душ. Замість того настала антимісія поганства на християнських територіях.

30.07.2018

По чеському радіо виступив великий майстер масонської ложі і, окрім іншого, сказав: «Масонство − це більш-менш духовно-благодійна організація».

У світі існують дві основні духовності: християнська, яка поклоняється правдивому Богові, і антихристиянська, яка поклоняється поганським божествам або упалим ангелам − демонам.

Бог створив світ видимий і невидимий. До невидимого світу належать духи або ангели. Під час випробування велика частина ангелів повстала проти Бога. Горді ангели стали антибогами, демонами. Акбар, тобто найбільший з демонів − Люцифер, згодом був названий сатаною.

Дар пророцтва пов’язаний з простим способом наслідування Христа. А це може кожен з нас. Цей дар проявляється в кожного іншими способом. Бог дає йому як харизму. Коли людина буде згідно того жити і реалізувати Божу волю, то стає пророком, тобто стоїть за пророчим словом і є охочою пожертвувати навіть життям за Христа і за правду.

Як закінчували пророки? Всі ставали мучениками: або кривавими, або безкровними, бо мусіли переносити очорнення, переслідування, висміювання… Сам Господь Ісус сказав фарисеям: «Ви будуєте гроби пророків та оздоблюєте надгробники праведних, кажете: Якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої» (Мт. 23,30), а на іншому місці: «Тому посилаю до вас пророків, мудреців і книжників. Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто» (Мт. 23,34).

У першу неділю після П’ятидесятниці Східна Церква вшановує всіх святих. Насамперед, мова йде про мучеників, до яких Церква згодом долучила і апостолів, єпископів, аскетів, монахів і монахинь.

Сьогодні ми згадуємо великий приклад цих чоловіків, жінок і дітей − усіх, які є героями віри. Коли поглянемо на Україну, згадаймо святого Володимира, його бабусю святу Ольгу, святого Антонія Печерського, святого Теодозія, святих Бориса і Гліба, святих мучеників, монахів і монахинь з далекого і недавнього минулого, які жили тут і які є для нас прикладом життя віри, чистої любові до Бога, до ближнього і до народу.