Тепер 40 днів ми переживаємо Великодній час, період  славної Христової перемоги над смертю і гріхом. Слово Боже показує нам наше глибоке відношення до таїнства Христового воскресіння через Святого Духа: «Той Дух, який воскресив Христа Ісуса, перебуває і у вас…» (Рим. 8,11 і наст.).

Нове життя – життя воскреслого Христа – має в нас проявлятися через Святого Духа. Умова – щоб ми ходили у вірі і всі свої плани, турботи і взагалі все віддавали Ісусові.

Критичний погляд на папство спрямований не на його знищення, як цього прагнуть деякі кардинали та ліберальні теологи. Він має на меті його очищення.

Як розумів папство апостол Петро та його наступники перших трьох століть? Так, що насамперед самі як мученики свідчили про Христа. Ісус є Божий Син, Він помер за наші гріхи і як Бог воскрес − історично та реально. Ні в кому іншому немає спасіння (див. Ді. 4,12).

Яке відношення нашого Патріархату до Ісусової Матері?

Повністю біблійне, у згоді з усією Традицією Церкви. Ісус є істинний Бог, а Марія − Божа Мати, Богородиця, Теотокос. Так проголосив Собор в Ефесі у 431 році. Вона повністю заслуговує особливої пошани від всіх, які прийняли Ісуса, як сказано у Св. Письмі: «Будуть благословляти мене всі роди» (Лк. 1,48)

16.02.2018

Деякі німецькі теологи сьогодні вважають папство не потрібним. Ці теологи також вже просовують не лише гендерні збочення, але й церковні шлюби гомосексуалістів.

Починається час Великого посту. Кожен християнин мав би зупинитися і знову усвідомити найважливіші речі, що стосуються його життя і спасіння. Якщо людина повірила брехні і прийняла єресь (навіть якщо це було в далекому минулому), то повинна за це каятися. Тобто стати під Христовий хрест, відділитися від  єресей і дороги гріха та стати на дорогу покаяння, правди і наслідування Христа.

Інтерв’ю з Патріархом Візантійського Вселенського Патріархату:

Питання: Яка сьогодні ситуація в Церкві?

Відповідь: Наш Господь Ісус Христос заснував свою Церкву, яка є посередником для спасіння душ. Ця Христова Церква заснована на апостолах і пророках (див. Еф. 2,20). Церква є стовпом і підвалиною правди у світі (1 Тим. 3,15).

Є Церква воююча і є переможна. Переможна – це святі в небесній славі. А воююча – це та, яка є на землі.

Питання: Хто має вічне життя?

Відповідь: Той, хто прийняв і має Сина Божого. Написано: «Бог дав нам вічне життя, а це життя в Його Сині… Хто має Сина Божого, має життя (вічне), хто не має Сина Божого, той не має життя (вічного), але гнів Божий на ньому перебуває» (див. Ів. 3,36; 1 Ів. 5,11-12). Зі смертю людини відкриється справжній стан її душі: чи вона є живим, чи мертвим членом Христа.

6.02.2018

Німецький кардинал Р.Маркс в рамках пасторації запровадив тайну шлюбу для гомосексуалістів. Священик, який хоче уділяти цю нову «тайну», отримає для цього компетенцію від свого єпископа. (Британський журнал «Catholic Herald», радіо Баварське мовлення з 3.02.2018).

Подібно до пропаганди гомосексуалізму приєднався і патріарх Кирило в Раді Європи.

Якою є позиція Святого Письма і Традиції Церкви?

Цитата апостола Петра: «Міста Содом і Гомору обернув у попіл, засудив їх на цілковиту загладу, щоб дати приклад майбутнім безбожникам» (2 Пт. 2,6).

Цитата апостола Юди: «Так само Содом і Гомора з сусідніми містами, які, подібно до них, віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, лежать як приклад, скарані вічним вогнем» (Юда 1,7).

«Того часу з’явивсь Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській: „Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство.” …Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська, і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах» (Мт. 3,1-6). Туди приходили не тільки прості люди, але й фарисеї та садукеї. Вони обманювали самі себе, гадаючи, що уникнуть Божої кари, бо вважали себе духовною елітою. Однак помилялися. Іван сказав їм, що ніхто не уникне Божої кари. Він суворо сказав до них: «Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрищу водою на покаяння, а Той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незгасним» (Мт. 3,10-12).

«Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; але Йоан спротивлявся Йому, кажучи: „Мені самому треба христитися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” Ісус у відповідь сказав до нього: „Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.” 

У 19-му столітті, через вплив модернізму, ліберальні теологи з ідеологічних причин поставили під сумнів усі основні правди віри і автентичність та достовірність Біблії, включаючи дату народження Господа Ісуса Христа. Приховано тут йшлося про те, щоб поставити під сумнів християнство взагалі. Їхній метод б був простий – порушити загально відомі історичні факти, щоб кинути сумнів на історичне існування Ісуса Христа. Щоб могти реалізувати свою ідею, ліберальні теологи та противники християнства вигадали собі теорію про те, що об’єднання Юпітера з Сатурном у 7 році до н.е. була тією Вифлеємською зіркою. Відповідно до цього, визначили дату смерті царя Ірода на 4 рік до н.е. Тоді з того виходило, що Ісус Христос мав народитися начебто 7 року до н.е. Ці псевдовчені далі стверджували, що точну дату народження Ісуса Христа насправді неможливо визначити: це могло бути 4, 6, 7, або можливо й 9 року до н.е., а фактично так дійшли до висновку, що взагалі нема певності, чи Христос взагалі існував, чи це, можливо, лише вигадана релігійна постать. Це болісно, що багато відомих християнських богословів та істориків, як напр. Руффіні, Ріціотті, Гейчл, Гудец та ін. під тиском псевдонауки, бажаючи бути на т.зв. «рівні», прийняли ці хибні погляди і у своїх працях несвідомо пропагували цього духа брехні та невіри.

Йосафат, побожний юдейський цар, одного дня побачив, що його царство оточене великим військом. Він знав, що немає ані найменшої надії на перемогу такої великої сили. Тому він упав долілиць перед своїм Господом і відчайдушно взивав: «Боже наш! В нас нема сили проти цієї великої навали, що прийшла на нас, ми не відаємо, що робити: тільки до Тебе наші очі!» (2 Хр. 20,12). Так молився цар Йосафат. Тут звернімо увагу на одну дуже важливу річ. Необхідно, щоб при прославі Господа ми відвернули свій погляд від жахаючих обставин і звернулися до Бога. Йосафат не закриває очі перед небезпекою, яка загрожує його країні, він не поводиться так, ніби ворогів не було. Навпаки, він дуже добре знає ситуацію, бачить свою повну безсильність і тому звертається до Бога за допомогою.

7.10.2017

Франциск у своїй ексгортації Amoris laetitia де-факто скасував існування загальних моральних норм і замість об’єктивної реальності просовує тільки суб’єктивні погляди, які призводять до скасування Божих законів. До того ж лицемірно називає це милосердям. Чеський єпископ Голуб, на відміну від підписантів «Корекції», замасковує і одночасно просовує єресі Франциска.

Цитата Т. Голуба (з Чеського радіо): «Ризик полягає в тому, що тут є уявлення абсолютно незмінної доктрини, яка закінчилася з Іваном Павлом II, а потім настала зміна з Франциском. Але саме в сімейних питаннях в Церкві можна прекрасно побачити розвиток того, як ставитись до людей у вельми складних ситуаціях».

8.10.2017

У радіопередачі Т. Голуб (єпископ із ЧР) захищав і пропагував єретичну ексгортацію Amoris laetitia. Окрім інших, проти неї виступили і підписанти «Корекції». Ексгортація де–факто перекреслює об’єктивні Божі закони і запроваджує суб’єктивізм як норму. Це єретичний феномен, якого Церква не знала ще від початку свого заснування.

«Церква побудована на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос» (Еф 2,20). Церква не є жодним клубом голубоводів! «Церква – це стовп правди», а не голуб’ятник! (див. 1 Тим. 3,15).

Життєвим гаслом одного Божого чоловіка, який жив на переломі 19-го і 20-го століття, було: «Хай моє життя буде повсякчасною Божою прославою!». Цієї вдячності Богу повинні навчитися і ми. Маємо навчитися Йому дякувати не тільки, коли нам добре ведеться, але і в ситуаціях, які своїм розумом не розуміємо, які є для нас важкими і які нас пригнічують. Це практичне тренування посилить наше відношення до Бога і допоможе нам раз і назавжди позбутися страху.

Тому дякуймо Господу завжди і всюди, як це виражено у Св. Літургії – наприклад, під час анафори: «Достойно і праведно Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати, Тобі поклонятися….», або анамнези: «Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо Господи», а також в антифоні – «Благослови, душе моя Господа, і все нутро моє Його святе Ім’я…».

В неділю перед святом Усікновення голови Івана Хрестителя читається Євангеліє про виноградарів, які вбивали пророків, посланих Богом у виноградник, яким була старозавітня церква. Одних побили, інших вбили чи вигнали. Тому Ісус розказав цю притчу первосвященикам і фарисеям. Всі знали, що Він говорив про них. Ісус каже, що Він є той наріжний камінь, а хто Його відкине, на кінець сам себе засудить. Останнім пророком Старого Завіту, а також першим Нового, є Іван Хреститель. В Євангелії написано, як все відбулося. Іван Хреститель сказав Іродові: «Не годиться тобі мати жінку брата твого!» (Мр. 6,18). Сказав йому одне речення, яким чітко вказав на його гріх. Цар Ізраїльський, який репрезентував не лише вибраний народ, але й виступав в Божому авторитеті, давав згіршення цілому народу тим, що взяв собі за дружину жінку свого брата. Всі люди знали про це і говорили, однак ніхто не сказав йому це у вічі. Але Іван сміливо йому це сказав: «Не годиться тобі мати жінку брата твого!». Якою була реакція? Євангеліє каже: «Ірод боявся Івана, знаючи, що він праведний і святий, і беріг його». Отож, він знав, ким є Іван. А далі: «Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мр. 6,20). Як бачимо, «дуже непокоївся», однак правдиво не каявся.

Слово мамона означає матеріальну власність і майно, особливо нечесно здобуте на шкоду ближньому. Воно також означає хабар, яким змушують мовчати свідка або суддю. Ісус звертає увагу на демонічну поневолюючу силу мамони: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні». Отож, в кінцевому підсумку, віра в значенні довір’я і уповання на мамону виключає віру в Бога. Тому Ісус показує на протиставлення відношення до Бога і відношення до мамони та закликає до особистого вибору між обома.