9.05.2024

У неділю, 19 травня 2024 року, є свято Зіслання Святого Духа. У день П’ятидесятниці апостол Петро промовив у силі Духа і закликав прочан до навернення та покаяння. Він сказав: «Ісуса, якого ви розіп’яли, Бог зробив Господом і Христом». Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра та інших апостолів: «Що нам робити, мужі-брати?».

Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v4viduz-294790571.html   
https://cos.tv/videos/play/52773801823081472   
https://youtu.be/s1yVfIAq2O0   

Ісус каже апостолам: «Ви ж Мене побачите, бо Я живу, і ви будете жити» (Ів. 14,19). Чи побачать апостоли Христа? Так, побачать Його, воскреслого, на третій день після Його смерті, а потім Він буде з’являтися їм 40 днів. Також побачать Його у світлі слави в момент своєї фізичної смерті, коли вже бачитимуть Його таким, яким Він є. Побачать Його! Перший з апостолів, який так Його побачив ‒ один з братів, за яких просила їхня мати, щоб вони сиділи по правиці і по лівиці Христа. Тоді Ісус їх запитав: «Можете пити чашу, яку Я п’ю?» Яків і його брат Іван сказали: «Можемо». Ісус їм відповів: «Мою чашу питимете». І таки пили: першим, хто пив чашу терпінь, був Іван. Він, один з усіх апостолів, пережив з’єднання з Христовою смертю, будучи готовим навіть померти, а тому вірно залишився стояти під хрестом.А його брат Яків був першим з апостолів, який як мученик віддав життя за Христа. Він був стятий мечем. А потім за Христа віддали життя і всі інші апостоли. Тоді вони побачили Христа! І ми Його побачимо ‒ і цілу вічність будемо споглядати Його обличчя. Але умова ‒ залишитися вірними Ісусові аж до кінця, до смерті.

Коли воскреслий Ісус з’явився апостолам, тричі промовив до них слова «Мир вам!». В якій ситуації Ісус це говорить? В Євангелії написано: «А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – входить Ісус, став посередині та й каже їм: „Мир вам!”» (Ів 20,19). Далі в Євангелії сказано: «Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: „Мир вам!”» (вірші 20-21). Потім втретє знову їм з’явився через тиждень, в неділю, коли з ними був і Тома: «По вісьмох днях знову були вдома його учні, а з ними і Тома. І входить Ісус, а двері були замкнені, стає посередині та й каже: „Мир вам!”» (вірш 26).

Часто Ісус мусить і нам сказати: «Мир вам! Мир тобі!». Треба прийняти цей мир. Усвідоммо, скільки тривоги є в нашій душі… Чому? Бо ми не з’єднані з Богом. Бо наша віра слабка. Ми не з’єднані з Христом і Божим словом. Тільки Він дає нам Свій справжній мир,

«Бо ми не маємо тут постійного дому, а майбутнього міста шукаємо»

«Бо ми не маємо тут постійного дому,

а майбутнього міста шукаємо»

Апостол Павло нагадує віруючим того часу, але також і нам глибоку правду, про яку ми часто забуваємо. Тут, на землі, у нас немає постійного дому. Але з іншого боку, тут, на землі, треба мати і створювати дім. На жаль, сучасна декадентська культура, яку також масово просовує і наддержавна політична система зі своєю гендерною ідеологією, прагне зруйнувати основну клітину суспільства, якою є сім’я. Сім’я складається з батька, матері та дітей, вони мають спільний дім. Раніше родинну атмосферу завжди створювала мати. Навіть дорослі діти, у яких вже були свої сім’ї, доки мати жила, приходили у важку хвилину, щоб у старенької матері почерпнути підбадьорення та розраду. Сьогодні, на жаль, старих батьків віддають у будинки пристарілих або навіть дехто у Західній Європі прагне якнайшвидше отримати евтаназію, тобто вчинити асистоване самогубство. Все це породжено цією смертоносною декадентською ідеологією, яка, однак, масово поширюється і впливає також на Східну Європу.

«Стара людина» має чіткі закономірності, які є дуже делікатними. Найкраще можна їх розпізнати і відмаскувати на собі, але ще інтенсивніше це відбувається, коли двоє або троє дійсно хочуть «стару людину»  дати на хрест, щоб нас стосувалося: «Разом з Ним ми померли, разом з Ним, ми були поховані». А тоді нас буде стосуватися і те, що «разом з Ним ми воскресли». Тут не йдеться про фізичну смерть, фізичне поховання і фізичне воскресіння. Це питання віри і життя з віри, передусім тих основних кроків, до яких ми повинні щодня повертатися: 1) зректися себе, 2) взяти свій щоденний хрест. Іноді цей хрест певний період часу є той самий. Іноді протягом дня постає в кількох нових варіантах. Насамперед, йдеться про зречення своїх поглядів, переконань чи звичок навіть в дрібницях, а це болить!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми всі, які у хрещенні були духовно з’єднані з Христом, згадуємо Його славне воскресіння. Цій перемозі над смертю у Страсну П’ятницю передували жорстокі муки при бичуванні, принизлива і болісна дорога на страшну смерть і тригодинне Ісусове вмирання на ганебному хресті. Син Божий прийняв нашу людську природу окрім гріха. На хресті Він взяв на Себе все зло, яке породжує первородний гріх – усе зло, яке виходить із цього родовища зла в нас, і врешті зламав самий корінь зла. Святе Письмо називає його первородним гріхом, старою людиною. Родовище зла, пов’язане з нашим его, є духовне, але через самообман впливає також на наш розум і волю. Це створює в нашому тілі дисгармонію і на кінець спричиняє фізичну смерть. Гріх робить людину нещасною і робить нещасними цілі народи. Це сьогодні може побачити кожен, хто має відкриті очі. Усі війни, катування, тиранія, цинізм, убивства, злочини – все це виходить із отруєного нутра людини, з цієї духовної темряви, за якою стоїть дух брехні та смерті – диявол. Тому Син Божий прийшов у світ і став подібним до нас, щоб взяти на Себе справедливу кару за все те зло, яке вийшло з нас, яке забруднює нас і тримає у своїй неволі чи навіть в духовному чи душевному рабстві.

Досконалий жаль не полягає у відчуттях чи розумі, але, передусім, це питання живої віри в Боже слово. Він складається з двох кроків: перший – що людина охоча стати до Божого світла і дозволити себе ним просвітити, буквально, як рентгеном. Потім другий крок – що людина стане у вірі під Христовий хрест і усвідомить силу Христової крові. «Якщо ходимо у світлі, Кров Ісуса Христа очищує нас від кожного гріха» (1Ів. 1,7). Це слово треба ввести в практику, до щоденного життя, тому що і праведник 77 разів на день згрішить, як каже Писання. Ми повинні завжди усвідомлювати – а це доля секунди: «Так, Господи, я згрішив». Треба стати до Божого світла, але водночас відразу ж стати під силу Христової Крові і з вірою прийняти прощення. Це джерело справжнього миру.

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,

а, навпаки, напоумляймо один одного,

і то тим більше, що бачите, як зближається день Христовий»

«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай,
а, навпаки, напоумляймо один одного, і то тим більше,
що бачите, як зближається день Христовий»

Перед цим віршем написано: «Держімо непохитне визнання надії, бо Той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих». Ті спільні сходини, коли апостол писав цього листа, були приблизно такими ж малими, як і наші. Але це стосувалося і стосується передусім малих молитовних груп, які несли тягар Церкви і взивали до Бога про світло, силу та спасіння, як роблять це і сьогодні.

Усвідомлюємо, що біблійна вимога койнонії, тобто створення братньої спільноти, сьогодні є дуже актуальною. Йдеться про групу віруючих чоловіків, які сходяться на молитву і взивають до Бога за себе та за довірені їм душі. Одночасно вони намагаються підбадьорювати один одного, щоб посеред цього світу, незважаючи на різні тиски, залишатися вірними Христу та заповідям, які Він нам дав. Христові заповіді не важкі, але за певних обставин можуть вимагати і великих жертв. Але тим більшою є і нагорода в небі, якщо ми будемо витривалими.

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,

відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,

і біжімо витривало до змагання, що призначене нам.»

«Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків,
відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує,
і біжімо витривало до змагання, що призначене нам».

Перед цим віршем зі Святого Письма є приклад цілого ряду свідків з усієї 11-ої глави. Ця глава закінчується словами: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість».

А далі йде вірш, який ми будемо повторювати протягом двох тижнів. Він починається словами: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків…», і продовжується: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам». Другий вірш пов’язаний з першим: «Вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри». Далі написано: «Замість радості, що перед Ним була, Він витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про Того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб, знемігшись, ви не впали духом.

Ісус є Любов і Правда. Диявол є брехун і вбивця. Наша стара природа, стара людина в нас, знаходиться в постійній співпраці з брехуном і непримиренним ворогом Ісуса. Вона намагається нас цілком природно, приховано і непомітно поневолити певними злими звичками, залежностями, страхами з правди, з майбутнього. Ця сила брехні, як отрута діє в нас, отруює нашу волю і вона стає байдужою  і лінивою у виконанні Божої волі. Вона намагається обманювати нас фальшивими уявами про себе, про світ, розбити ідеал цілісної і абсолютної  любові до Ісуса і душ! Сила обману і брехні діє у світі. Це отруйне середовище заморює людей.

Ми повинні стояти під хрестом, як Марія. Але ми тікаємо від хреста. Однак в ньому приховане благословення, спасіння! Коли будемо помирати, хрест стане нашими дверима до Божого Царства. Там ми побачимо Ісусове обличчя, і Він прийме нас у Свої обійми. Але ми не знаємо ні дня, ні години нашої смерті, тому маємо бути завжди готові. Що хочемо шукати на цій землі? Що хочемо взяти до гробу? Не візьмемо нічого… Так будьмо мудрими. Шукаймо найперше Божого Царства, серйозно рахуймося зі смертю.