22.01.2017

Франциск мав би публічно вибачитися не лише перед президентом США, але й перед всією світовою громадськістю!

Франциск Бергольйо в єдності з програмою архітекторів Нового світового порядку інтенсивно впливав на виборців в США ще в лютому 2016 року. Він цілеспрямовано очорнив Д. Трампа – буцімто він «не є християнином». Цим дієво втрутився до виборчої кампанії. Однак президент Трамп є християнином! На противагу цьому, Бергольйо не є ані християнином, ані католиком, ані дійсним папою! Згідно послання до Галатів 1,8, він стягнув на себе Божу анатему – прокляття за єресі. Його недійсне обрання підтверджує і догматична булла папи Павла IV.

Бергольйо зловживає папським авторитетом для ліквідації Католицької Церкви (ексгортація Amoris laetitia), всіх моральних цінностей (цілує ноги транссексуалам) і для збезчещення моральних особистостей.

Треба боротися за духовне пробудження в своєму народі – готувати дорогу для живого Господа Ісуса. Прийде Божий час, коли завіє Святий Дух! Не здаваймося! Наша боротьба не проти тіла і крові, але проти духів в піднебесних просторах (Еф. 6,12). Але не біймося, Ісус з нами. Він знає про нас, а ми лише несемо частину Його страждань і переслідувань, які Він сьогодні зазнає у світі та, на жаль, і в Своєму Містичному Тілі – Церкві. Але Він є переможець!

Змагання за єдність – це те найважливіше завдання. В ньому через хрест має реалізуватися чиста любов до Бога і до душ. При змаганні за єдність найшвидше очищуються наші почуття, розум і воля. А тоді ці сили душі через єдність може використати Ісус.

«Стара людина» в мені і в моєму ближньому стереже Господа Ісуса, наче у в’язниці, і якщо хочемо йти за Ним, то треба хоча б двічі упокоритися. Перше упокорення – це вийти з себе, зі свого «спокою» або свого зранення чи себежалю. А другий крок – упокоритися  перед «старою людиною», яка стереже мого ближнього. Коли це зроблю, то зустрінуся з живим Ісусом.

Що сказав пророк Ілля, коли на Кармелі впав вогонь з неба і спалив приготовану жертву? «Я все зробив за Твоїм словом». Не більше і не менше. А ми до цього часто хочемо щось додати, бо так нам подобається, або щось здається нам перебільшеним. Однак Бог вчить нас, щоб через малі речі ми вчилися слухатись, ходити в Дусі, наслідувати Христа. Ісус каже: «Йди за Мною!» (Лк. 5,25), а також: «Моя пожива – чинити волю Мого Отця!» (див. Ів. 4,34). А чию волю виконую я? Свою? Своїх настроїв? Або волю якогось духа – заздрості, гніву, мстивості, мамони чи нечистого духа? Кому я служу? Собі? Але ми маємо бути слугами Всевишнього! З Ним завжди переможемо! І при тому зовсім не має значення, чи в боротьбі нас хтось уб’є, або чи нас відкличуть з поля бою. Це нас не цікавить. Нас цікавить тільки одне: шукати і виконувати Божу волю. А тоді, як каже апостол Павло, «мені приготований вінець слави, і не тільки мені…». Він проповідував Боже слово в силі, а не лише як літеру Писання, яку проповідують сучасні ліберальні теологи. Однак таку Божу силу і Божу мудрість не отримаємо без молитви. Молитва є основою. Там вирішується перемога.

«Ні! А лиш те, що погани, коли щось жертвують,

то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів.

Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської;

не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського».

Слово «ні» відноситься до попереднього вірша, де поставлено питання: «Чи ідол є чимось?». Тобто якийсь дерев’яний ідол сам по собі нічого не означає і лише символізує демона.

Що стосується приношення жертв цим дерев’яним, залізним чи зробленим з іншого матеріалу ідолам, то здійснюється, що їжа або будь-що, принесене їм в жертву, ні в якому разі не приноситься в жертву Богу, але демонам. Слово Боже підтверджує, що коли погани щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові.

Добре було б уважно прочитати 10 главу від 1 до 21 вірша. Тут згадується, як Бог через Мойсея чудесним способом вивів ізраїльтян через Червоне море з єгипетського рабства. Там сказано, що всі були духовно з’єднані з Мойсеєм, і показано таїнство, що вони мали єдність з духовною скелею, яка їх супроводжувала, а тією скелею був Христос. Христос ще не прийшов у тілі як Спаситель, але Друга Божа Особа має спільне Божество з Отцем і Святим Духом.

Бог установив, що сьомий день має бути присвячений Йому. Син Божий відкупив нас Своєю смертю на хресті і в ніч з суботи на неділю славно воскрес. Неділя є днем воскресіння. Через сім тижнів після воскресіння Христа, знову ж у неділю, на апостолів і на три тисячі людей, які повірили, зійшов Святий Дух. У цей день – в неділю – народилася Новозавітня Церква. Цей день має повністю належати Богу. З нього ми повинні черпати духовну силу і благословення на наступний тиждень. Духовна програма для святкування дня Воскресіння і Зіслання Святого Духа полягає в особистому переживанні цих двох таїнств.

Якщо християни почнуть святкувати день воскресіння, настане духовне воскресіння народу.

Через перших християн Бог робив в Єрусалимі великі чуда та знамення. Джерелом духовної сили було святкування дня воскресіння, пов’язане з 4-ма принципами: 1) апостольське вчення; 2) братня спільнота (койнонія); 3) молитви; 4) Літургія (ламання хліба) (Ді. 2,42).

Коли приступаємо до боротьби, мусимо знати, проти кого ми боремось. Ми не воюємо проти якоїсь мертвої території, на якій стоять заводи, аеропорти, склади зброї… Не воюємо проти якихось фізичних, тобто неживих, енергій, але боремося проти «пантократорес» – духовних сил, розумних істот зла, які мають певну духовну силу. Однак і вони повинні підкоритися Божій владі, Божому слову – слову, яке промовить Бог через Своїх вірних слуг і слугинь. Вони мусять підкоритися – чи хочуть, чи не хочуть. Але це слово має бути сказане у вірі, а не в сумнівах. Інакше б здійснювались слова апостола Якова: «Хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер» (Як. 1,6). Ісус каже: «Не сумнівайся, а вір!». У що? Не в свої сили, свої здібності чи досвіди… Так, треба мати досвіди, і в момент бою можемо керуватися й ними, але головне – мати єдність з «центром», з Ісусом.

На Різдво ми згадуємо реальність Христового приходу у світ. Заради нас Він народився як беззахисне Дитятко. Ми знову повинні усвідомити ту велику радість, яку нам звіщає Боже слово: «Сьогодні вам народився Спаситель, Христос Господь!» (Лк. 2,11). Сьогодні і мені народився! Сьогодні і тобі народився Спаситель!

Христос хоче народитися і в нас, і через нас хоче свідчити  світу. Чому? Щоб люди могли отримати прощення гріхів, щоб вони могли бути спасенні. В Євангелії написано: «Він спасе народ свій від гріхів їхніх». Ісус є главою Містичного Тіла – Церкви. Ми – Його члени, і Він від нас хоче, щоб в цій добі, в цей час ми свідчили і за це свідчення були охочі навіть терпіти. Він спас нас через своє терпіння, через свою кров, свою жертву на хресті.

На Різдвяній Літургії ми хочемо пережити зустріч з Ісусом. Особливо під час Святого Причастя знову усвідоммо собі Боже слово: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, перебуває в Мені і Я в ньому». Наша душа повинна бути живим Вифлеємом, вертепом, куди приходить сам Бог. Ми повинні бути подібними до Пресвятої Богородиці, яка носила Христа і яка дала Його світу. І ми маємо Його носити у своєму серці, перебувати в Ньому, залишатися закоріненими у Христі, а також маємо давати Ісуса іншим.

Святість полягає в тому, щоб ми щодня ставали до світла і зразу ж каялися за свої свавілля, бунт і гордість, яка виступає проти Бога. Треба  усвідомити свої гріхи, які ми скоїли в житті, та, схиливши голову, визнати: «Господи, я це зробив, і тепер знову провинився бунтом проти Тебе»…, а тоді одразу ж того духа пихи витягнути і поставити до світла. Таким чином він дуже швидко відійде, а ми отримаємо мир і світло для подальших кроків. Всі  бунти і себежалі мусять іти на хрест – щодня, постійно. Без цього неможливо жити правдивим життям наслідування Христа і здобути свободу від гріха. Лише тоді нас буде стосуватися Боже слово: «Живе в мені Христос». Інакше Він не може в нас жити, але в нас живе стара людина, яка також має свою програму – пекло: вже тут на землі і потім після смерті.  Вона служить дияволу і віддасть за нього навіть  життя. Треба запалати святим гнівом: «СТОП! Так не може бути! Адже я знаю, Кому повірив і Кому служу. Моєю програмою є наслідування Ісуса. Він є моя Дорога. Він є моє Життя. Не збираюся служити собі – старій людині». Якщо людина служить собі, і, таким чином, насправді служить духу пихи і брехні, тоді він щодня водить її за ніс, і хоч вона щодня може бачити згубні плоди, все ж часто цьому знову вірить. Але Божому слову і Христу, який є  Воплоченим Словом, не вірить. А коли Господь хоч трішки спрямує на правдиву дорогу, нарікає і ремствує. Треба зупинятися, постійно каятися і за все дякувати! «Не розумію, Господи, але дякую Тобі за це».

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату