На Різдвяній Літургії ми хочемо пережити зустріч з Ісусом. Особливо під час Святого Причастя знову усвідоммо собі Боже слово: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, перебуває в Мені і Я в ньому». Наша душа повинна бути живим Вифлеємом, вертепом, куди приходить сам Бог. Ми повинні бути подібними до Пресвятої Богородиці, яка носила Христа і яка дала Його світу. І ми маємо Його носити у своєму серці, перебувати в Ньому, залишатися закоріненими у Христі, а також маємо давати Ісуса іншим.

Святість полягає в тому, щоб ми щодня ставали до світла і зразу ж каялися за свої свавілля, бунт і гордість, яка виступає проти Бога. Треба  усвідомити свої гріхи, які ми скоїли в житті, та, схиливши голову, визнати: «Господи, я це зробив, і тепер знову провинився бунтом проти Тебе»…, а тоді одразу ж того духа пихи витягнути і поставити до світла. Таким чином він дуже швидко відійде, а ми отримаємо мир і світло для подальших кроків. Всі  бунти і себежалі мусять іти на хрест – щодня, постійно. Без цього неможливо жити правдивим життям наслідування Христа і здобути свободу від гріха. Лише тоді нас буде стосуватися Боже слово: «Живе в мені Христос». Інакше Він не може в нас жити, але в нас живе стара людина, яка також має свою програму – пекло: вже тут на землі і потім після смерті.  Вона служить дияволу і віддасть за нього навіть  життя. Треба запалати святим гнівом: «СТОП! Так не може бути! Адже я знаю, Кому повірив і Кому служу. Моєю програмою є наслідування Ісуса. Він є моя Дорога. Він є моє Життя. Не збираюся служити собі – старій людині». Якщо людина служить собі, і, таким чином, насправді служить духу пихи і брехні, тоді він щодня водить її за ніс, і хоч вона щодня може бачити згубні плоди, все ж часто цьому знову вірить. Але Божому слову і Христу, який є  Воплоченим Словом, не вірить. А коли Господь хоч трішки спрямує на правдиву дорогу, нарікає і ремствує. Треба зупинятися, постійно каятися і за все дякувати! «Не розумію, Господи, але дякую Тобі за це».

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

Особливо в Різдвяний час до темряви гріха і світу приходить таємним, але реальним способом Ісус – істинний Бог і єдиний Спаситель. Він вирвав нас з рабства диявола і смерті (Кол. 1,13). У Ньому єдиному маємо вічне життя.

Кожного особисто стосується радісна вістка Євангелія: «Сьогодні і тобі народився Спаситель, Христос Господь!» (пор. Лк. 2,11) Наша душа є живим вертепом. «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми». Хто прийме Ісуса, той стає Божою дитиною, спадкоємцем Божої слави.

Іван Хреститель ходив по всій околиці йорданській, проповідуючи хрещення покаяння на відпущення гріхів, як написано в книзі пророка Ісаї: «Голос вопіющого в пустині: „Готуйте путь Господню, вирівняйте стежки Його. Кожна долина заповниться, кожна гора й горб знизиться, нерівне вирівняється, дороги вибоїсті стануть гладкі, а кожна людина побачить спасіння Господнє”… Іван  говорив до людей: „Чиніть плоди, достойні покаяння… Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь”» (Лк. 3,4-9). Натовпи людей запитували його, що їм робити, а Іван їм відповідав, які конкретні кроки покаяння кожен повинен робити. Далі Боже слово каже: «Коли весь народ христився, і коли Ісус, охрестившись, молився, відкрилось небо, і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на Нього, та залунав з неба голос: „Ти – Син Мій улюблений, Тебе Я вподобав”» (вірш 21-22).

Христос Рождається!

Щороку на Різдво ми згадуємо радісну подію Христового народження, яке пов’язане з Вифлеємом, з Пресвятою Богородицею, зі святим Йосипом і з вифлеємськими пастухами. Свідками цієї радісної події були і тваринки – не лише ослик, який віз Пресвяту Богородицю з Назарета до Вифлеєма, але й овечки, яких з радістю принесли з собою пастухи, коли їм з’явився Ангел Господній і звістив радісну новину, яка є радістю і для нас: «Сьогодні вам народився Спаситель, Христос Господь!».

На Різдво ми не тільки згадуємо цю славну подію, але маємо і духовно пережити правду, яку виражає різдвяне привітання «Христос Рождається!». Тобто не тільки дві тисячі років тому Христос народився у Вифлеємі, але Він народжується і сьогодні в душах тих, які з вірою Його приймають. Це також підтверджує вислів багатьох вчителів Церкви, які наголошували: «І хоча б Христос тисячу разів прийшов у світ, для тебе це буде даремно, якщо Він не народиться в твоїй душі». Христос і сьогодні стоїть біля твоїх дверей та стукає, і сьогодні діє Його слово: «Ось стою біля твоїх дверей та стукаю. Хто відкриє Мені, до того увійду і буду з ним, а він зі Мною», а також діє слово Євангелія: «Тим, які прийняли Його, дало владу стати Божими дітьми».

На першому місці має бути Ісус і любов до Нього, а для всього іншого діє засада – «настільки, наскільки». Це означає, що настільки корисно любити будь-яке творіння, наскільки це веде нас до того, щоб ми любили Ісуса; а наскільки це відводить нас від Божої любові і від кінцевої мети, якою є спасіння душ (а найперше своєї) – настільки треба цього зректися.

«Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас?

Його ви маєте від Бога, і ви не свої, бо ви куплені високою ціною!

Тож прославляйте Бога у вашому тілі!»

Цьому віршу передує 18-ий вірш, де написано: «Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла». Боротьба з розпустою – з моральною нечистотою, – вимагає героїзму, особливо у молодої людини. Можемо її назвати прямо безкровним мучеництвом. Святі радили декілька принципів. Наприклад in fuga salus – у втечі порятунок. Другим гасло було: principiis obsta – чини опір спочатку. Ісус на цю тему каже: «Якщо тебе спокушає твоя рука, відітни її, спокушає нога – відітни її, якщо спокушає тебе око – виколи його і відкинь від себе. Краще увійти в царство Боже з одним оком і однією рукою, ніж з обома бути вкиненим до пекельного вогню».

Щодня треба тренуватися у зреченні своєї волі в дрібницях, а головне – у готовності, щоб коли людина зрікаючись свого добра, не перебувала в якомусь смутку, зуміла зразу ж з готовністю і з радістю звернути свій  погляд до Господа Ісуса і віддати Йому цю конкретну річ. Саме це «жертвування Ісаака» має свою ціну. «Ісаак» – це те, що людина найбільше тримає і в чому бачить найбільше добро.

Перш, ніж станеш перед Божим судом, треба зробити все для того, щоб не стояти там з порожніми руками. Ми будемо суджені не тільки за те, що ми робили зло. Ми повинні робити добро – вчинки, які мають вартість для вічності. Ми будемо суджені за те, що повинні були зробити, але не зробили. Кожне добре слово, кожне підбадьорення, кожен крок віри, кожне терпіння, яке ми приймаємо і несемо, кожне висміювання і переслідування за Христа має велику вартість. Отож, ми повинні жити з віри. Звичайно, ми не будемо виправдані тільки через те добро, яке ми зробили. Ми оправдані Христовою справедливістю. Так, наше спасіння є в Христі, це основа християнства, але питання в тому, що на цій основі ми будемо будувати: дерево і солому, або золото вчинків, виконаних у єдності з Христом.

Наш хрест дійсно є найбільшим даром від Бога, він повинен повністю звільнити нас від «старої людини», від найменшої прив’язаності до будь-чого, і сповнити нас думками про основні речі – смерть, небо, пекло і про покиненого, приниженого і розп’ятого Ісуса.

Завжди, коли Бог хоче дати нове життя – воскресіння, дорога до цього нового життя веде через смерть «старої людини». Немає іншої дороги, ніж зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ісусом, а потім духовно померти собі, гріху і світу! Нехай Бог через різні дрібниці веде нас до смерті з Марією і через Марію.