Послух віри
Що сказав пророк Ілля, коли на Кармелі впав вогонь з неба і спалив приготовану жертву? «Я все зробив за Твоїм словом». Не більше і не менше. А ми до цього часто хочемо щось додати, бо так нам подобається, або щось здається нам перебільшеним. Однак Бог вчить нас, щоб через малі речі ми вчилися слухатись, ходити в Дусі, наслідувати Христа. Ісус каже: «Йди за Мною!» (Лк. 5,25), а також: «Моя пожива – чинити волю Мого Отця!» (див. Ів. 4,34). А чию волю виконую я? Свою? Своїх настроїв? Або волю якогось духа – заздрості, гніву, мстивості, мамони чи нечистого духа? Кому я служу? Собі? Але ми маємо бути слугами Всевишнього! З Ним завжди переможемо! І при тому зовсім не має значення, чи в боротьбі нас хтось уб’є, або чи нас відкличуть з поля бою. Це нас не цікавить. Нас цікавить тільки одне: шукати і виконувати Божу волю. А тоді, як каже апостол Павло, «мені приготований вінець слави, і не тільки мені…». Він проповідував Боже слово в силі, а не лише як літеру Писання, яку проповідують сучасні ліберальні теологи. Однак таку Божу силу і Божу мудрість не отримаємо без молитви. Молитва є основою. Там вирішується перемога. Без молитви, без контакту з Богом, без цього послуху віри ні євангелісти, ні вчителі, ні пророки, ні пастирі не зроблять нічого корисного для Божого Царства. Швидше між собою посваряться і поб’ються. Щоб настала гармонія і щоб кожен там, де його Бог поставив, виконував Божу волю, необхідна жива віра, послух віри. Тоді Тіло Христове – Церква – буде дійсно рости, робити поступ. Ми не маємо права служити собі і давати простір якомусь порівнюванню, заздрості… Вгору серця! Будьмо готові до служби: «Господи, ось я тут! Чекаю на Твій наказ! Що я повинен робити? Яка Твоя воля?». «Моя пожива – чинити волю Мого Отця!» – каже Ісус (див. Ів. 4,34). Ми Його прийняли і повинні усвідомити, що Він є в нас. Коли молимося молитву єдності і сили (див. молитву https://vkpatriarhat.org/?p=27103), усвідомлюємо присутність Отця, Сина і Святого Духа в собі. В цій силі можемо піднімати і гори демонів. Під час молитви ми повинні намагатися якнайдовше бути в чуйності. Тут не потрібні почуття, емоції – лише маємо цілковито спокійно зосереджуватися на Божому слові, бути в Божій присутності, знову до неї повертатися, зосередитися і стати у вірі: Так це є! Сталося!
Завантажити: Послух віри
