Євр. 10,17-18: «Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму». А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи».

Коли ми стаємо до світла, під силу Ісуса Христа і Його Крові, та даємо Йому свої гріхи – згадаймо день, місяць і рік свого народження: «Господи, від цього дня, коли я народився, і до сьогоднішнього дня, все даю до світла. Всі мої беззаконня, всі злі думки, всі вчинки і слова. Господи, тепер стою перед Тобою. Я грішник, і це все даю під силу Твоєї святої Крові, та вірю, що Ти, Ісусе, помер за всі мої гріхи. «…а Кров Ісуса Христа очищує нас від кожного гріха».

Кожен з нас повинен знати суть досконалого жалю. З легкими гріхами ми не мусимо щоразу ходити до сповіді. Коли готуємося до сповіді, треба найперше усвідомити, чим я завдав Богу найбільшого болю, у чому совість мені найбільше докоряє. А друга річ: Що є моєю слабкістю? Де вона проявилася? Наприклад, борюся з тим, що маю проблему з переїданням, або лікую якісь свої душевні рани, з яких Бог мене вже визволив, але які ще проявляються. Треба завжди знову упокоритися і одразу ж дати це Богу. Тоді у сповіді, коли це визнаю і перед людиною, це є для мене приниженням.

Треба йти до  суті християнства. А це є наше з’єднання з Ісусом, з Ісусом розп’ятим та Ісусом воскреслим. Але щоб це не були фрази, треба, щоб в малій домашній Церкві, в здоровій клітині біблійної і молитовної спільноти, веденої пророчим голосом пастирів і вчителів, ми проводити життя покаяння й правдивого наслідування Христа. І ми повинні бути готові до переслідування. Треба з цим рахуватися. Зараз відбувається боротьба з духом антихриста, який поступово руйнує Церкву. Нашим обов’язком було виступити проти всієї цієї системи. Вона хоче нападати і нищити. Але Бог має свої плани. Якщо будемо вірні Богу, навіть якщо б це коштувало нам життя, Бог пошле велике благословення.

Апостол Павло говорить: ми  постійно входимо до Христової смерті. Це не означає, що вмираємо фізично, але що в даній ситуації віддаємо Богу всю проблему. Навіть коли прийде терпіння, приниження, переслідування, треба сказати: «Я тут, Господи, приймаю це, віддаю все Тобі і довіряю Тобі». А потім Бог творить чудеса. І це є основа воскресіння. Бо коли ми стараємось жити цією відданістю, то те «своє», де сконцентроване наше еґо, мусить іти на хрест.

Що потрібно, щоб ми, як християни, могли жити правдиво? Як досягнемо єдності між собою? Це найпотрібніша, а одночасно найважча річ. Часто неможливо говорити з іншими в спільноті про їх проблеми і показати їм на корінь: «Поглянь, ти маєш цей недолік, мусиш з цим щось робити. Ти тримаєш цю річ, цей погляд, і це забирає в тебе 90% благословення і всіх ласк, які Бог тобі дав». Однак коли скажеш це ближньому, то стара людина (тобто наша зіпсута природа) зреагує так, що образиться і втече і зі спільноти, і від Христа. Що це в нас є? Проблема також полягає в тому, що ми переважно під тиском, перебуваємо в духовній боротьбі, а тому нема можливості сказати братові про його хиби, бо він би не мав сили далі воювати.

Еф. 4,32: «Будьте добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив».

Яке повинно бути твоє ставлення до інших, коли ти на собі пережив Боже прощення? Слово Боже говорить: «будьте милосердні, прощайте один одному, як і Бог у Христі вам простив».

Жінки часто кажуть: «Я прощаю, але пам’ятаю…». Бог не пам’ятає наших гріхів – а ми? Коли прощаю, то  прощаю, як і Бог простив мені. Усвідомлю свої гріхи: Господи, а що я? Коли хтось ставить мені перешкоду на шляху, то треба сказати: «Господи, дякую Тобі за це. Це моє чистилище. Тепер, в цій ситуації, я не винен, але це – чистилище за інші гріхи. Боже, дякую Тобі». І коли почну дякувати, Бог покаже мені за що це було. Не має сенсу перебувати в гніві або себежалі. Однак ми, замість того, щоб дякувати, нарікаємо і бунтуємось. Тому практична річ – в кожній ситуації за все дякувати.

Еф. 2,8-9: «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас: це дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися».

Спасіння – це дар Божий. Воно полягає в тому, що Ісус пролив за нас свою Кров і пожертвував своїм життям. Спасіння не полягає в наших добрих ділах, але в тому, що Він заплатив за нас. А цей найбільший дар приймаємо через віру. Христос помер за всіх, але всі не будуть спасенні; спасенні будуть тільки ті, які приймуть цей дар. Хто відкине його, не буде спасенний. Тому потрібно, щоб ми  проповідували Євангеліє, проповідували прощення гріхів.

Тому ми й молимося 7 разів на день: «Шема Ізраїль, люби Бога всім серцем, всією душею, і всією силою. Ісусе, люблю Тебе всім серцем, всією душею і всією силою. Тепер втрачаю свою душу ради Тебе та Євангелія».

Коли цього тижня будеш молитися цю молитву, то хоча б один раз усвідом, що говориш. Усвідом, що Ісус тебе чує. І коли кажеш Йому «люблю Тебе», то щоб це було дійсно всім серцем. «Втрачаю свою душу» – це є конкретна любов. Любов не полягає у відчуттях. Чиста любов полягає у волі – хочу любити, навіть коли того не відчуваю, ставлю Ісуса на перше місце у своєму житті.

1 Ів. 1,7: «Коли ходимо у світлі, як Він сам у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха».

Кров Ісуса Христа очищає нас від усякого гріха, якщо ми ходимо в світлі. Що означає ходити в світлі? Визнати гріхи – це перший крок в світлі.

Другий крок у світлі – це з вірою звернути свій духовний погляд на розп’ятого Ісуса і прийняти Його прощення. «Коли ми визнаємо гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1 Ів. 1,9). Ісус помер за мої гріхи, скільки б їх не було. Треба повністю довіряти Божому милосердю. Не зловживати Божим милосердям так, що буду говорити: «Бог милосердний, я можу грішити», це обман. Згадай, що Бог є водночас справедливий. Бог обіцяв прощення гріхів, але не обіцяв тобі завтрашнього дня. Я не можу грішити і розраховувати на те, що Бог є добрий. Проти гріха я повинен виступити: Не буду грішити! В жодному разі! Мушу відсікти гріховну думку, почуття, і переключитися на інші думки.

Ви маєте сім’ї. Чоловік повинен бути в сім’ї як священик. Він несе відповідальність за жінку і дітей. Потім буде мати внуків і правнуків. Так, як Авраам повірив і Бог дав благословення усьому його потомству, так і кожен з вас несе відповідальність. Сім’я – це ваша єпархія, це ваша парафія. Ви несете відповідальність, перш за все, за душі, а не тільки за самих себе. Чоловік повинен бути главою жінки, главою сім’ї, він має перед Богом певну відповідальність. Бог дає чоловіку і певний авторитет. Потрібно щоб чоловік мав правдиву мудрість. Щоб дійсно навчився боротися проти брехні, щоб навчився мудро керувати сім’єю і як її захистити. А це не просто. Це не означає тільки давати якісь накази, але часто це означає бути на хресті. Людина часто не може радикально відстоювати правду, а повинна навчитися і в певних ситуаціях толерувати те, що люди не є зрілими. Наприклад, діти, які бунтуються, опановані духом світу, який увібрали в себе. Коли їм дають здорові християнські принципи, їм це не подобається.

1 Ів. 3,8-9: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола. Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився».

Це один з найскладніших віршів Св. Письма. Можливо, ви навіть скажете, що те, що написано, не є правдою: «Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить». Тепер порівняйте це з 8 віршем першого розділу цього ж листа: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (1 Ів. 1,8). Це абсолютно відмінні твердження. А 10 вірш ще додає: «Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо його неправдомовним, і слова його в нас немає» (1 Ів. 1,10). Двічі підкреслюється, що коли хтось говорить, що не має гріха, то обманює Бога і робить Бога неправдомовним. Але з іншого боку, в цьому ж посланні написано: «Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить».

В неділю, 6 липня 2014р., мине рівно рік від ювілейної обнови Хрещення в Дніпрі у Києві. Ми живо пригадуємо, як в надвечір’я празника Різдва св. Івана Хрестителя Патріарх Ілля Візантійського Вселенського Патріархату, перед храмом св. Софії в Києві під час урочистої Літургії проголосив за святого чеського проповідника покаяння і пророка Івана Міліча з Кромнержижа. Після урочистої Літургії, ми, віруючі УП ГКЦ, разом зі своїми єпископами і з Патріархом Іллею, співаючи пісні, пішли урочистою ходою з хоругвами і транспарантами від храму св. Софії до пам’ятника св. Ольги, св. Андрія і слов’янських апостолів св. Кирила і Методія.

Патріарх Ілля!

Хочу подякувати вам за надіслані листи (заклики і перестороги). Я отримав їх від Вас минулого року вже декілька. Що стосується Ваших повідомлень, які надсилаєте, то щоразу відчуваю, що Господь мене у чомусь освідчує і дзвонить у дзвін правди.

Признаю, що я  не був таким чистим пастором, яким повинен був бути, тому просив у Господа прощення і допомоги. Якщо Ви дійсно справжні послідовники Ісуса Христа, прошу Вас також молитися за мене, щоб я був таким, яким Ісус хоче мене бачити. Буду проводити більше часу в молитвах, як Ви закликали, а також буду просити за дар покаяння і за наш народ.

5 квітня 2014 р. святкуємо третю річницю заснування Візантійського Вселенського Патріархату.

Візантійський Вселенський Патріархат був заcнований з метою об’єднати всіх правовірних християн під духовний авторитет, який повністю репрезентує правдиве Євангеліє та Христове вчення тут на землі. Цей авторитет категорично відмежований від усіх єресей і визнає спасительну віру, якою забезпечує всім, які підпорядковані духовному авторитету Патріархату, безпечну дорогу до спасіння. Мета Візантійського Вселенського Патріархату – захистити всіх віруючих, які хочуть зберегти неоскверненим скарб католицької віри, незалежно від національності чи приналежності до будь-якої Католицької Церкви чи традиції.

Парадокс полягає в тому, що першу революцію, не враховуючи бунт ангелів, диявол успішно провів вже в раю. Це історичний факт, а історія повторюється і сьогодні, конкретно тут, в Україні.

Людина в раю не послухала Бога, але послухала диявола, а так є і сьогодні. Християни, тобто віруючі, переважно не слухають Господнього голосу, але слухають голос сатанинської синагоги, – а ним  в даний час є запродані ЗМІ (пор. Об. 3,9). Успіх диявола полягав в тому, що він привернув увагу Єви і втягнув її до діалогу. Його спокушання було успішним тому, що йому спершу вдалося відвернути людське обличчя і очі від обличчя Бога, а вуха від Його голосу. Так, як колись обличчя Єви, так і сьогодні диявол звертає обличчя людей до свого образу. Диявол є брехун і вбивця від початку, а мас-медіа сьогодні, без сумніву, є його образом.