З близького оточення Міської Ради м. Дрогобича стало відомо, що в ці передвиборчі дні планується розбійницький напад на правовірний монастир у місті Дрогобичі, по вул. Копистенського, 14, в якому проживають монахи Української Правовірної Греко-Католицької Церкви.

Насильство над Правовірною Церквою чинять на замовлення відпалої ієрархії УГКЦ вже декілька років підряд. Свідомо обманюючи віруючих і представників державних органів, верхівка УГКЦ домагається не лише моральної, але й фізичної ліквідації правовірних. За останні місяці, на замовлення ієрархії УГКЦ, було скоєно декілька варварських нападів на правовірні монастирі у Брюховичах біля Львова.

Шановний пане Президенте!

Звертаються до Вас сестри-монахині монастиря святого пророка Іллі в Брюховичах коло Львова.

Зараз існує реальна загроза нашому життю!

У зв’язку з частими нападами на наш монастир, які ініціює верхівка УГКЦ, шановний пане Президенте, просимо у Вас захисту нашого життя!

УГКЦ у своїх храмах постійно зводить наклепи на Правовірну Греко-Католицьку Церкву і розпалює релігійну ворожнечу. Як результат – замовлені ними терористи вже не вперше здійснили напад на монастир сестер св. пр. Іллі в Брюховичах.

Сьогодні вночі (з 28 на 29 вересня) сестри мали нічні чування: молилися в каплиці за наш терплячий народ, за Боже змилування над Україною. Нараз о 2:35 ночі в сестер через вікна полетіли великі камені, а за ними три «коктейлі Молотова». Почалася пожежа, через чорний дим нічого не було видно.

відповідь на статтю Гузара «Як розбагатіти»

http://www.kyrios.org/news/ugcc/17467-jak-buti-bagatim.html

Гузар вже звик виступати як українсько-сіонський мудрець. З професійним пафосом сипле з рукава поради будь-якого виду і систематично змінює християнське мислення на т.зв. постконфесійне, тобто на мислення Нью Ейдж. Однак найохочіше радить іншим, як вони мають позбутися своїх грошей: дати йому –  Гузару. Його всежиттєве кредо сконцентроване до слова: гроші! Він стверджує:  «Гріш – наш єдиний захист».

Церковні ризи і висока церковна посада, на  Гузарове «щастя», ефективно діє в Україні і на багатих! Завжди досить лише кілька побожних фраз та психологічних трюків і гроші сиплються, адже голос Гузара – це голос Божий! Хто б посмів сумніватися?

В понеділок, 22 червня 2015 року, на жіночий монастир св. пророка Іллі в Брюховичах біля Львова був вчинений озброєний напад чоловіків в масках на замовлення ієрархії УГКЦ. Монастир, який заснував ще в 1925 році митрополит А. Шептицький, пережив підпілля, переслідування, комуністичний режим і попри все це зберіг правдиву католицьку віру.

Контемплятивний монастир сестер належить до Української Правовірної Греко-Католицької Церкви (УП ГКЦ), яка зберігає спадкоємство правовірності митрополита А. Шептицького і дистанціюється від сучасних єресей. А кардинал Гузар проповідує єресі – ставить під сумнів Божество Ісуса Христа, заперечує вічність пекла…, схвалює гомосексуалізм, пропагує чародійництво і сам ворожить маятником. За це прийшло Боже прокляття не тільки на Гузара, але і на всіх, які йому підпорядковуються. Гузар також запровадив в церкву корупцію – продаж і купівлю парафій, хабарі за вступ в семінарію, високі тарифи за уділення Святих Тайн, за похорон та інше.

Уся система фен-шуй поєднана з поганськими магічними практиками та з фальшивою вірою, яка спрямована на численні безглуздя, через які людину обманюють, зв’язують і обіцяють фальшиве щастя та фальшивий успіх. Про вічність, про сумління і про мораль тут не говориться жодного слова. Говориться лише про духовність, про гармонію з т.зв. енергією «чі», згідно філософії інь-янь. Тут йдеться про цілу систему брехні, коли певним предметам приписується духовна сила. Люди, які є поверховими християнами, дозволяють себе обманювати цими практиками, що пропагуються в мас-медіа.

Коренем поганства є намагання прихилити до себе «божество» чи згармонізуватися з т.зв. енергіями – демонами. Але коли хтось зустрінеться з Христовим Євангелієм, його життя докорінно зміниться. Він змінить мислення і віритиме Євангелію (пор.Мт.1,15).

Сьогодні поганство робить плідну місію в Європі, яка відпала від живого християнства.

Коли ми слухаємо Бога, то діє Божа всемогутність. А якраз диявол, і не тільки він, але й «стара людина» в нас, нас обманює. Коли люди повинні зробити щось для Бога чи для спасіння своєї душі, їм цього не  хочеться робити. Але який тиск спроможні створити слуги диявола, щоб майстерно змусити людину робити зло і гріх. Обдурять її, а коли вона зробить один крок, то втягнуть в цілу систему обману.

Ми – слуги правди. Але коли повинні і ми зробити щось добре і чогось зректися, то «стара людина» в нас не хоче, нарікає і робитиме все, тільки не Божу волю. Буде і сто разів жертвуватися, але не хоче робити те, що повинна. Це такий особливий опір. Ми мусимо навчитися ставити «стару людину» до правди. Але як? Мотивація: якщо зробиш поганий вчинок, то матимеш проблеми – хворобу, або хтось розповість про твої гріхи, будеш засоромлений… Людина потребує на себе бич і страх.

На хресті Ісус сказав учневі: «Ось Мати твоя!» Ми спасенні у святому Імені Ісус: «Хто прикличе ім’я Господнє, спасеться» (пор. Рим. 10,13) Ісус взяв на себе людську природу через Марію і через Святого Духа. Марія не є Богом, але Божою Матір’ю і є повна ласк (пор. Лк 1,48). І до нас приходить Ісус через Марію і Святого Духа. Марія представляє нас – людство, але тільки тих, які прийняли Христа. Вона стояла під хрестом і пережила єдність з таїнством співрозп’яття і смерті з Христом.
Також, представляючи всіх нас, вона пережила правду з  Еф.2,6: «Разом з Ним нас воскресив, і разом з Ним посадив нас на небі» Вона пережила співвоскресіння в той момент, коли Христос Їй з’явився. Св. Письмо про цю подію мовчить, але Традиція її визнає. До цього таїнства і до таїнства смерті з Христом ми були прищепленні через хрещення. Вірою і благодаттю Духа ці таїнства мають в нас реалізуватися.

З нашою порушеною природою – зі «старою людиною» в нас, завжди є так, що навіть якщо хочемо добро, все одно грішимо. А тому ми повинні постійно каятися. Зрештою, треба мати відвагу робити помилки, інакше зі страху за фальшиву досконалість ми не робили б нічого. Покора – це вміння повчитися. Ми постійно повинні вчитися на своїх помилках, але навіть якщо б вчилися максимально старанно, все одно не перестанемо робити помилок. Божий Закон даний нам, щоб освідчити нас, щоб показати, якими ми є, і що постійно потребуємо каятися – щоб, з одного боку, ми не спали, а з другого – щоб в самообмані не підносилися метр над землею.

Коли треба працювати, коли щось будується і треба бігати за покупками, а того немає, і того немає…, тоді людина зітхне: «Господи, я б краще молився…» Час летить, людина крутиться, ходить по базарі, голова з цього болить, всюди шум… Але ми повинні принаймні цей біль віддавати Господу. Усвідомлювати, що навіть якщо нема можливості молитися, я маю давати Богу конкретну ситуацію, бути в Божій присутності, рахуватися з Ним і з’єднуватися з Ним в цьому безсиллі: «Навіть якщо буду тут лише ходити і крутитися, і мене це буде мучити, даю Тобі це своє безсилля. Ти на кінець це вирішиш так, як завжди вирішував все інше!» А це є та конкретна довіра в кожній ситуації. Треба, щоб там, де ми живемо і де Бог нас поставить, ми були такими, як св. Йосиф – праведні. Щоб зупинялися, хотіли слухати Божі настанови. Щоб дійсно не боялися робити те, що Бог від нас хоче – навіть якщо це певне випробування і, можливо, нам здається, що те, що Бог хоче від нас, пов’язано з якимось згіршенням. Бог хотів від св. Йосифа, щоб той зробив крок віри, і він його зробив. Він зумів послухати.

Ми святкуємо Різдвяні свята. Христос народився у звичайному хліві. Той, хто створив Всесвіт, став задля кожного з нас малою дитиною.

Ми знову і знову отримуємо досвід, як Бог до дрібниць керує нашими справами. А як це було в тих справах, які стосувалися Богородиці або Самого Спасителя? Святий Йосиф у сні був попереджений, що не повинен боятися прийняти Марію до себе, хоча він бачив, що вона вагітна. За Законом Мойсея, Її мали укаменувати. Він був лише Її Обручником і не жив з Нею подружнім життям – а тепер вона вагітна?! Перед людьми, перед людським законом, це виглядало, наче б Вона чинила перелюб. Хто може довести, що Вона зачала від Святого Духа? Адже це був єдиний випадок за всю історію. Бог втілився тільки один раз.

Ми маємо щоденний досвід, що найгірше є з нашою духовною сліпотою, практичною невірою. Людина може навчитися говорити навіть побожно, психологічно і духовно, так, що це виглядає, наче якась велика містика, але в цьому святість не полягає. Слово Боже говорить: «Праведник житиме з віри». Про св. Йосифа сказано, що він був праведним. Отож, щоб людина була праведною (тобто справедливою), то не достатньо давати Богу тільки те, що Йому належить, а людині – те, що належить людині. Жити з віри, означає рахуватися з тим, що хоч я і маю в дечому абсолютне переконання, найкраще логічне пізнання або чуттєве сприйняття, однак завжди мушу вміти зупинитися і запитати: «А що хоче Бог?» Вміти поставити всю свою проблему перед Богом. І саме в ці моменти раптом виявиться наша гордість, як ми тримаємось чогось, що є наше: маю свою правду, своє добро, свій досвід.

Маємо перед собою ще кілька останніх днів до кінця року. Час, що минув, вже ніколи не повернеться. Тому використаймо ще останні хвилини і подякуймо Богу за все, що Він нам цього року дав, а також чинімо покаяння, щоб щирим каяттям ми обновили своє відношення до Бога, щоб зрозуміли, що ми є грішниками і потребуємо Його прощення.

У новому році нас знову чекає духовна боротьба. Що принесе нам цей наступний рік? Ми повинні усвідомлювати: «Якщо Господь не будує дім, даремно трудяться будівничі». Що Господь Бог схоче з нами зробити і де нас захоче послати, ще точно не знаємо, але важливо, щоб в кожному рішенні ми з щирим серцем шукали Його волю, а потім були там, де маємо бути, і робили те, що повинні. Що потім Він буде робити через ці наші малі кроки послуху – це вже не наша справа. Це Його боротьба і перемога.

«Ісус сказав…» Це було на Голготі, на хресті, в найбільших болях, в найбільшому покиненні. Це було останнє слово до нас, людей! Остання воля, найважливіший заповіт вмираючого Спасителя! Хто є Ісус? Бог і водночас Людина!

«…сказав» Безумовно, це коштувало Йому великих зусиль і в болючому положенні на хресті ще збільшувало муки.

«…учневі» Хто був тим учнем? Апостол Іван. Які відносини склалися між Ісусом та Іваном протягом трьох років? Іван сам про себе свідчить: «Той учень, якого любив Ісус, спочив на останній вечері на Його грудях» (Ів. 13,23). Іван був єдиний з учнів, який більше ніж інші усвідомлював Ісусове серце, глибини Його радісної вістки! Інші учні були нечуйними, і Ісус кілька разів жалівся на їх тверде, не розуміюче серце.

Місію ми можемо робити і через молитву. Основне слово тут: «Ти в мені. Ти в мені, Ісусе». Духом скажу: «Ти в мені», а потім додам: «і в братові, і в сестрі». Під час цієї місії молитвою починаю вірою бачити в ближньому Христа. Але спершу мушу поглядом віри бачити Христа в собі.

Ісус на останньому суді скаже: «Те, що ви зробили одному з найменших братів Моїх, це ви Мені зробили, а чого не зробили, того і Мені не зробили». Ісус говорить про діяльність і бездіяльність. Ми повинні проводити позитивну діяльність, яка буде пов’язана з відношенням до ближнього, але по суті має мотивуватися тим, що робимо це для Христа. Сам Ісус каже: «Мені зробили». Тобто це означає, що Христос прихований і в тому найменшому братові, перебуває в ньому. Але по суті не є прихований, а, швидше, скритий в ньому, як у в’язниці.