Патріарх Кирило зрадив Христа і Церкву! Анатемою, яка впала на нього, він скликає прокляття на Церкву і народ! На основі апостольського і пророчого авторитету закликаємо Священний Синод Православної Церкви, хай не пізніше 29.02.2016 р. відкличе з уряду відступника Кирила. Якщо цього не зробить, хай до 01.03.2016 р. єпископи України проголосять свій Патріархат. Те саме хай зроблять і єпископи Молдови.

Бог хоче цього!

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

6. Метод релятивізму

Галік вирішує питання, чи всі релігії в своїй основі однакові і мають ту саму вартість: «Можу дати три різні відповіді і кожну відстоювати: НІ, НЕ ЗНАЮ, МОЖЛИВО!».

Цитата: «НІ, звучить моя відповідь, якщо хтось твердить, що “релігії в своїй основі є однакові”: таке твердження рішуче заперечую як релігієзнавець, який при докладнішому вивченні релігій бачить безліч відмінностей».

Відповідь: На перший погляд Галік відповість правильно: НІ. Однак аргумент, який наводить, одразу ж показує, що всю проблему відношення християнства і поганських культів він базує на фальшивому фундаменті. Суть християнства і суть поганства – це дві непоєднювальні речі.

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

5. Метод неособистого підходу до віри

Т.Галік пише: «Мене згіршує христологічна єресь цього фільму («Страсті Христові» М. Гібсона), в якому діло спасіння нашого Господа подається як людське героїчне досягнення – Ісус тут гарно, по-американськи, зображений як чемпіон, як професіонал у перенесенні терпінь, який на рингу з дияволом, бувши тисячу разів у нокауті, знову встане – і врешті по заслузі зійде на сходинку переможця…» («Ніч сповідника», 2006, ст.174).

Це вершина богохульства – порівнювати Христове спасительне страждання зі садомазохізмом і називати Спасителя чемпіоном і професіоналом у перенесенні терпінь.

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

4. Метод віртуальної реальності

Галік пише: «Воскресіння є подією есхатологічного характеру – на це натякає вислів “третій день”, який не є лише відомістю про час – проламуючись до часу, ця подія потребує часу, щоб  проникнути до серця і думок учнів та принести туди світло, уможливлюючи також збагнути сенс Христового терпіння і хреста» («Ніч сповідника», 2006, ст.244).

Чому Галіку так перешкоджає саме цей вислів зі Святого Письма – «третій день»? Бо він не терпить жодної конкретності, жодної реальності. Він літає в самих фантазіях, есхатологіях та віртуальних реальностях, але не зносить конкретної реальності. Третій день є третім днем – що ще хоче в цьому віднайти? Число три – це три, а день – це день. Кожна мала дитина знає, що третій по порядку йде після першого і другого, і що день – це день, а не тиждень, місяць чи рік. І власне тому, що не може з цим собі порадити, мусить вигадати якусь приголомшуючу теорію – так іншими словами скаже, що апостолам аж на третій день дійшло, що три дні тому Господь Ісус помер, і це було те воскресіння в їхніх головах, в яке ми повинні вірити, як нас у цьому переконує Галік.

Продовження аналізу богословсько-літературної діяльності Т.Галіка:

3. Маніпуляційний метод навмисного невисловлювання

Т.Галік продовжує свою маніпуляцію основними правдами християнства – Христовою смертю і воскресінням: «Друге читання (можна читати) як драму з одною дією, в якій обидві версії події відіграються одночасно. Однак лише друге читання, “паралельне”, – це читання очима віри. Але віра тут означає дві речі: розуміння, що тут йдеться про парадокс (що цей другий вимір події “воскресіння” є реінтерпретацією цього першого рівня, але не його подальшим щасливим завершенням)» («Ніч сповідника», 2006).

З цього безглуздя і маніпуляції поняттями, які є антилогічними, Галік робить велику містику. Якщо хтось в неї не вірить, то на думку Галіка, є цілком примітивним, бо «… лише друге читання, “паралельне”, – це читання очима віри». Це означає, що той, хто не сконструює з Євангелія тотальні безглуздя, які зовсім не відповідають дійсності (напр., що смерть і воскресіння нібито є одне і те ж),  а потім ці безглуздя не читає очима віри, – той є невіруючим.

Католики хочуть знати, чи католицький священик Т. Галік є правовірним, чи є єретиком. Він не може бути тим та іншим, хоча це сам про себе стверджує.

Другий метод, який використовує Галік:

2. Метод висміювання

Т.Галік висміює правди віри, Христове Воскресіння навіть називає міфом і казкою з добрим кінцем. Цитата: «Історію Воскресіння можна читати двома цілком різними способами. Або як драму з двох дій, при чому в першій дії справедливий і невинний чоловік засуджений та страчений, а в наступній, другій дії, він воскрес і є прийнятий Богом. Це перше читання означає, що “воскресіння” є хепі-ендом, а отже вся історія є типовим міфом або оптимістичною казкою зі щасливим кінцем» («Ніч сповідника», 2006).

Ким є і за кого вважають священика Томаша Галіка? Він виступає як захисник і спаситель погордженого ним християнства, яке нібито підносить на «вищий» рівень. Галік – член масонської Ради мудрих в ЄС. Його мрія – сісти на Празькому граді в кріслі президента чи хоча б празького архиєпископа. Кардинал Влк завжди схвалював його єретичну діяльність і для цього довірив йому пасторацію університетської молоді, яку Галік систематично інфікував духом буддизму. В «Католицькому тижневику» публікуються його статті і рекомендуються його книги. Тому прості віруючі приймають їх як голос правовірної Католицької Церкви.

Однак багато католиків поправу запитують: Чи Томаш Галік є правовірним священиком, чи єретиком? Які методи він використовує?

1) Метод професійного обманювання

Галік стягує читачів чи слухачів з міцного фундаменту спасительної віри. Він змушує захисників правовірності, щоб вони першими сформулювали його приховані єресі. Тоді на основі їх власних формулювань висміє їх і принизить як примітивних – таких, які зовсім не доросли до такого рівня, щоб могти збагнути його пізнання.

Методи маніпуляції

1) Метод створення фіктивної правди – правдоподібність створює враження справжньої реальності. В одній пісні співається: «Фальшивий успіх, фальшива любов, фальшивий світ… – це не злочини, за які треба розстрілювати – лише за брехню, яка імітує правду». Напівправда є найнебезпечнішою пасткою. У більшості випадків брехню саму по собі можна легко відрізнити, але коли брехня маскується і створює враження правди, то їй легко вірять і легко приймають. Але потім вона викликає велику катастрофу.

Приклад: США в рамках т.зв. програм розвитку надають т.зв. дотації. Це мільйони доларів. Але потім вимагають, щоб за ці гроші були створені, наприклад, гендерні центри при всіх обласних і районних управліннях. Згодом вони служать для проштовхування гендер-шизофренії, яка руйнує сім’ю, підростаюче покоління і дітей. Таким чином, дотації стають психологічною зброєю для самознищення народу: держава повинна взяти гроші і подбати про самознищення. І таких самогубних пропозицій з боку США десятки і сотні, а це як у великому, так і в малому.

Відомо, що патріарх Кирило просовує міжрелігійний діалог з мусульманами, і всі його найближчі співпрацівники приймають це як першочергове завдання. Просунення глобалізаційного міжрелігійного діалогу за зразком Ватикану – це мета VIII Всеправославного Собору. Цей діалог через II Ватиканський Собор відкрив двері ісламізації Західної Європи, пов’язаної з тероризмом. Без Собору ісламізація була б неможливою. Сьогодні в інтересах США просунути цей глобалізаційний діалог і в Російській Православній Церкві для її внутрішнього розкладу – так, як і в Католицькій Церкві.

Минулого року виповнилась 100-та річниця геноциду у Вірменії. Очікувалося, що патріарх Кирило ясно, перед всією Православною Церквою, вкаже на цей голокост і зробить конкретний жест вшанування пам’яті вірменських мучеників. Нічого подібного в ювілейному році не відбулося. Навіть коли в 2015 році відрізували голови християнам в Єгипті і цей відеозапис був оприлюднений, то Ватикан і Кирило одноголосно мовчали, не виступили на захист християнських мучеників і не засудили ісламських терористів.

Молоді люди повинні знати, що сьогодні ведеться новий вид війни, яка не обмежена територіями, як попередні війни. Мета сучасної війни – знищити молоде покоління, незалежно від національної приналежності, тобто глобально, починаючи вже з дітей (і навіть з ненароджених). Найпотужнішою зброєю в цій війні є деморалізація, за якою стоїть дух брехні, що веде до смерті.

Аморальність є моральна та духовна – сексуальні збочення і окультизм.

Вони позбавляють людину совісті й розуму. Потім вона легко приймає дух брехні. Найсильнішим знаряддям неопоганства, яке поклоняється демонам, є рок-музика, що походить з сатанинського вуду. Поклоніння демонам пов’язане саме з цією музикою, а також з наркотиками, сексуальними збоченнями, цинізмом і духом смерті. Без рок-музики наркотики не могли б так поширитися.

12.01.2016

Оцим Візантійський Вселенський Патріархат в апостольському і пророчому авторитеті проголошує цей 2016 рік роком взаємного прощення для слов’янських народів – Польщі, України та Росії.

Причина: Якщо ми називаємося християнами, то ми повинні наслідувати приклад Господа нашого Ісуса Христа. Коли Йому у руки забивали цвяхи, Він молився: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять»! Цим Він показав, що знає, що ті, які спричиняють Йому смерть були обманені духом брехні. У молитву «Отче наш» Він вклав прохання: «(Отче), прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». До цього прохання Він додає коментар: «Якщо ви не будете прощати, то й Отець Небесний не простить вам» (Мт. 6,14-15). Ісус не говорить про те, хто винен, а хто ні. Він встановлює тільки одну вимогу – простити! На іншому місці каже: «Прощайте і вам буде прощено». «Якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам» (Мр. 4,24). Якщо ми маємо міру власної справедливості, то ніхто з нас, людей, не вистоїть на Божому суді. Але якщо ми приймемо міру милосердя, а це означає що прощаємо, то і нас Бог не буде судити по справедливості, але з милосердям. Це єдиний шлях до порятунку особи і суспільства.

Другий Ватиканський Собор у 1965 році проголосив єресь, що християнський Бог і мусульманський Аллах є одним і тим самим богом.

Цитата ІІ Ватиканського Собору (Nostra aetate): «Церква з повагою ставиться і до мусульман, які поклоняються єдиному Богу…».

Відповідь: Церква не з пошаною, але завжди з жахом дивилась на  криваву інвазію ісламу. Однак на Соборі настала радикальна зміна. Замість необхідної обережності, проголосили самогубну пошану, і навіть єресь, що Бог християн – Отець Господа нашого Ісуса Христа, – нібито є кровожерливим Аллахом! А це брехня і богохульство! Але не можна через голосування визначати, що є правдою, а що ні! Не можна голосуванням визначити чи людина мертва, чи жива! Від голосування реальність не змінюється! Злочинною єрессю, яка просовує фальшиву тотожність, Собор заперечив основну правду віри і обманув всіх католиків!