Наддержавна організація ООН створила Конвенцію (т.зв.) прав дитини. На підставі цієї Конвенції окремим державам нав’язують закони, які під позитивними термінами і без реальних причин узаконюють викрадення дітей у батьків. Наприклад, «Закон про соціально-правовий захист дітей» впроваджує механізм т.зв. прийомних сімей, і таким чином офіційно закріплює в країні злочинну ювенальну юстицію. Настає парадоксальна ситуація: дітей краде офіційна державна соцслужба, яка на підставі закону здійснює найважчі злочини проти дітей і батьків! Система заснована на ліквідації сім’ї, а згодом і її окремих членів. Наприклад, мати з дитиною йде до лікаря, а дитині замість звичайної медичної допомоги ставлять фальшивий діагноз, щоб звинуватити батька у зловживанні дитиною. Дитину відбирають у матері відразу ж в лікарні. Перейнята розпачем мати потрапляє під владу тиранів цієї системи. Їй погрожують, що коли не підпише фальшиву заяву, у якій сама має звинуватити батька, то вже ніколи не побачить своєї дитини. Мати зі страху підпише, згодом розпадеться шлюб, але дитину їй все ж не повернуть. Чоловік важко зранений такою несправедливістю, а дружина у своєму розпачі залишається сама. Зломлена втратою дитини і без підтримки чоловіка, вона не може продовжувати боротися за свою дитину.

Методи маніпуляції

1) Метод створення фіктивної правди – правдоподібність створює враження справжньої реальності. В одній пісні співається: «Фальшивий успіх, фальшива любов, фальшивий світ… – це не злочини, за які треба розстрілювати – лише за брехню, яка імітує правду». Напівправда є найнебезпечнішою пасткою. У більшості випадків брехню саму по собі можна легко відрізнити, але коли брехня маскується і створює враження правди, то їй легко вірять і легко приймають. Але потім вона викликає велику катастрофу.

Приклад: США в рамках т.зв. програм розвитку надають т.зв. дотації. Це мільйони доларів. Але потім вимагають, щоб за ці гроші були створені, наприклад, гендерні центри при всіх обласних і районних управліннях. Згодом вони служать для проштовхування гендер-шизофренії, яка руйнує сім’ю, підростаюче покоління і дітей. Таким чином, дотації стають психологічною зброєю для самознищення народу: держава повинна взяти гроші і подбати про самознищення. І таких самогубних пропозицій з боку США десятки і сотні, а це як у великому, так і в малому.

Молоді люди повинні знати, що сьогодні ведеться новий вид війни, яка не обмежена територіями, як попередні війни. Мета сучасної війни – знищити молоде покоління, незалежно від національної приналежності, тобто глобально, починаючи вже з дітей (і навіть з ненароджених). Найпотужнішою зброєю в цій війні є деморалізація, за якою стоїть дух брехні, що веде до смерті.

Аморальність є моральна та духовна – сексуальні збочення і окультизм.

Вони позбавляють людину совісті й розуму. Потім вона легко приймає дух брехні. Найсильнішим знаряддям неопоганства, яке поклоняється демонам, є рок-музика, що походить з сатанинського вуду. Поклоніння демонам пов’язане саме з цією музикою, а також з наркотиками, сексуальними збоченнями, цинізмом і духом смерті. Без рок-музики наркотики не могли б так поширитися.

Другий Ватиканський Собор у 1965 році проголосив єресь, що християнський Бог і мусульманський Аллах є одним і тим самим богом.

Цитата ІІ Ватиканського Собору (Nostra aetate): «Церква з повагою ставиться і до мусульман, які поклоняються єдиному Богу…».

Відповідь: Церква не з пошаною, але завжди з жахом дивилась на  криваву інвазію ісламу. Однак на Соборі настала радикальна зміна. Замість необхідної обережності, проголосили самогубну пошану, і навіть єресь, що Бог християн – Отець Господа нашого Ісуса Христа, – нібито є кровожерливим Аллахом! А це брехня і богохульство! Але не можна через голосування визначати, що є правдою, а що ні! Не можна голосуванням визначити чи людина мертва, чи жива! Від голосування реальність не змінюється! Злочинною єрессю, яка просовує фальшиву тотожність, Собор заперечив основну правду віри і обманув всіх католиків!

Атеїст Фрейд дає інструкції до т.зв. психоаналізу і спонукає до того, щоб людина досліджувала своє минуле. Але цього не достатньо. Це не дає виходу, оскільки не вказується на прощення гріхів і на духовний вимір після смерті.

Приклад з власного життя: У 1966 році, коли я вступив до семінарії, в колишній Чехословаччині пропагувався атеїзм. Стати священиком я вирішив, коли мені було 16 років. Причиною було те, що я пізнав правду і відчував обов’язок цю правду про життя і смерть проповідувати якомога більшій кількості людей. Простіше кажучи, я усвідомлював реальність, що життя – це лише коротке випробування, потім прийде смерть і вічність. Я мав велику потребу молитися, а також говорити з друзями про Бога, про марність життя і про вічність. Після першого курсу я повернувся на канікули додому, в рідне село. Після обіду я ходив молитися до порожньої церкви, де перебував в Божій присутності. Я усвідомлював найосновніші правди, що стосуються мого життя, мого минулого і майбутнього. Про одне двогодинне розважання я ніколи не забуду. Я повторював його кілька днів поспіль. Воно повністю пройняло моє серце, позбавило мене усякого страху зі страждань, хвороби, втрати своїх близьких, смерті і Божого суду, який слідує за нею. Внутрішня розмова моєї душі з Богом була приблизно така: «Боже, Ти дав мені життя саме в цей історичний час, не раніше чи пізніше. Це час мого життєвого випробування, яке я повинен пройти сам. Ніхто не може за мене пройти цим випробуванням. Від нього буде залежати вся моя вічність – не тільки 80 років життя, не 100, 1000 або навіть мільйон, але вічність без кінця.

25.11.2015

Слово Боже говорить, що на початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Далі написано, що все було створено через Нього і для Нього (Ів. 1,1-3). Кожна людина створена так, що прагне найвищого, досконалого щастя, яке хоче реалізувати в особистому відношенні. Людина прагне Бога, і навіть якщо цього не усвідомлює, бо ніхто інший не може задовольнити це вкладене в неї прагнення. «Ти створив нас для себе, о Боже, і неспокійне людське серце, поки не спочине в Тобі» (св. Августин). Це сильне прагнення, яке є в кожній людині, є позитивним, і становить суть нашого існування. Але людина згрішила, зрадила Бога, повірила духу брехні, і, таким чином, перервала з Ним зв’язок. Тривалим наслідком цього є первородний гріх. Прагнення Бога, абсолютного щастя, яке ніколи не закінчиться, залишилось в нутрі людини, але гріх – брехня в нас – спричиняє те, що задоволення прагнення до щастя ми шукаємо там, де його знайти неможливо. Йдеться про ессенціальний самообман.

Якби молодій людині поставили запитання: «Хочеш бути щасливою?», вона безсумнівно відповіла б: «Так!», і підняла би обидві руки на знак згоди.

– Але як довго хочеш бути щасливою? День, тиждень, рік? 10 років, 30, все життя аж до смерті? А хочеш бути щасливою і після смерті?

Людина в глибині душі прагне щастя, але справжнього щастя, яке вже ніхто не зможе у неї забрати. Адже сама тільки думка про те, що воно колись закінчитися, приносить смуток. Людина шукає щастя в людських відносинах, в майні, у кількості грошей, в кар’єрі, в людській славі, в успіху, шукає щастя в задоволеннях, в алкоголі, наркотиках, але в цьому щастя не знайде. Приходять розчарування, ще більша порожнеча, самотність і біль в душі. Вже св. Августин це прагнення щастя висловив словами: «Ти створив нас для себе, о Боже, і не спокійне людське серце, поки не спочине в Тобі».

ЗМІСТ

Шукай правду!

1 частина: Вступ

Дорогі студенти!

Ми живемо в історичний час, коли існує загроза зникнення здорових моральних і духовних коренів народу, і навіть масовий геноцид, запрограмований наддержавними силами під терміном «редукція людства до золотого мільярду».

Сьогодні з Заходу поширюється продумана система брехні, побудована на обмані з допомогою позитивних понять. Світові банкіри і т.зв. еліта – напівтаємна організація масонів – проштовхує Новий світовий порядок (НСП). Метою цієї системи є глобалізація, а в першу чергу – ліквідація моральних цінностей, закорінених в людській совісті. Система глобалізації атакує передусім істинне християнство. По суті, йдеться про психологічну війну і духовну боротьбу людей, які стоять на боці антихриста, проти тих, які стоять на боці Христа.

На свято Христа Царя читаємо послання до Колосян, де написано: «Він вирвав нас з-під влади темряви і переніс у Царство свого улюбленого Сина» (Кол. 1,13). Бог з любові до нас, щоб ми навіки з Ним жили, визволив нас з-під влади темряви, гріха і світу та переніс до Царства Свого улюбленого Сина.

Адам не послухав Бога і Божих законів, але слухав диявола і його брехні, так що нарешті повірив йому і послухав його. Через це прийшов гріх, а з ним і смерть. Так перший чоловік – Адам, віддав весь людський рід під владу диявола і наша природа була порушена первородним гріхом – в нашу душу була влита отрута духовної інфекції. Тобто кожна людина має в собі первородний гріх, але в нас також є голос Божий – совість. Коли ми приймемо Ісуса Христа і є охрещені, тоді настає боротьба – боротьба двох царств: царства диявола і пітьми, яке має свою владу у світі, в брехні та злі, і  Царства Ісуса Христа, яке ми прийняли, коли через хрещення були прищеплені до Ісуса. Кожен день ми вирішуємо, кого слухати. Або слухаємо сугестії від злого і гріх, а потім чинимо свавілля, або слухаємо Ісуса Христа.

Анамнеза

Анамнеза коротко пригадує певні головні події з життя Ісуса Христа, які стосуються кожного з нас. Слова перемінення поєднані з анамнезою: «Це моя Кров…, яка за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Тому-то, споминаючи цю спасенну заповідь: „Це чиніть на мій спомин”… і все, що ради нас сталося: хрест… воскресіння… другий прихід».

Що пригадуємо (з гр. anamnein)? Спасительну заповідь: по-перше, слова перемінення, а по-друге, «все, що ради нас сталося», починаючи хрестом і завершуючи другим приходом Христа (анамнеза). Це все сталося заради нас. Ми повинні це пригадувати та усвідомлювати, на це повинна бути спрямована наша віра, яка має реалізувати те, що Ісус вже для нас виконав. Тут, згідно Св. Письма, було б добре хоч подумки додати слово «разом»: разом розп’яті, разом поховані, разом воскресли… (Гал. 2,20; Кол. 2,12). Щоб в Літургії, а також і в житті ми могли це реалізувати, необхідно, щоб Святий Дух зійшов не лише на дари, але і на нас!

Подаємо пропозицію реформи постсоборового храму згідно біблійної моделі.

ІІ Ватиканський Собор уможливив радикальну «реформу»: усунув баляси, які підкреслювали святість простору; кивот переважно було перенесено на бічний вівтар, а центром став порожній Престол і за ним крісло для «голови літургійного згромадження». Замість Євхаристійного Христа центром став священик, який під час відправи Літургії повернений лицем до людей. Така «літургійна реформа» не стосувалася Православної Церкви, а також не заторкнула Східні Католицькі Церкви. Тут сакраментальність простору виражена не тільки баляси, але й іконостасом. У греків є простий іконостас, переважно з чотирьох ікон, який відділяє святилище від храму. Слов’яни східного обряду мають іконостас, що складається з багатьох ікон. Пропонуємо:

В даний час відбувається масова ісламізація Європи, яку просовують США разом з Ватиканом. Псевдопапа Франциск 06.09.2015 р. проголосив ліквідаційну програму християнства та європейської цивілізації. Він вимагає, щоб по всій Європі на кожну парафію, в кожен монастир і на кожне прочанське місце була прийнята т.зв. мусульманська сім’я. Це зрада віри і некомпетентне втручання в суверенітет окремих європейських держав. Плодом «милосердя» Франциска має стати широкомасштабна ісламізація Європи через самогубних католиків.

На Соборі в Константинополі у 1180 р. була прийнята теза, яка проголошує, що Аллах не є Богом Біблії. Собор постановив, що всі мусульмани, які хотіли б прийняти християнську віру, повинні перед прийняттям Тайни Хрещення провести обряд відречення від Аллаха і його пророка Мухаммеда. Ця практика була реалізована і в Православній Церкві в Росії, де жили мусульманські меншини.