+ Дмитро, ЧСВВр

+ Тимотей, ЧСВВр

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА ІІІ

І ось через багато років, пізнього вечора Ашот знову згадав той страшний, і одночасно, щасливий день. Завтра він мав вихідний, бо завтра у нього день народження – 35 років. Завтра буде свято, зберуться друзі. Багато чого він встиг за цих 35 років: у нього чудова дружина Лєночка, ростуть двоє гарнесеньких донечок (1 і 3 клас) та синочок Валіко, якого він назвав в честь друга, що врятував йому життя. Повертаючись з роботи, Ашот дивився на зоряне небо і думав: «А що було би, якби я не закричав: „Господи, якщо Ти є – спаси мене”?»

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА ІІ

Ашот чомусь подумав, що в такі хвилини люди згадують все своє життя. Він продовжував падати. І несподівано він зауважив, що сильний порив вітру, чи повітряна хвиля, різко змінила політ одного з парашутистів. Ашот падав якраз в центр парашута товариша. Свідомість миттєво спрацювала: «Загину я і ще хтось зі мною. Ні, хай загину тільки я». Він вигинався в повітрі і впав на самий край парашута, а потім скотився вниз. Вслід за ним тягнувся довгий хвіст невідкритого парашута.

ПОКАЯННЯ

ЧАСТИНА І

Ашот не вперше скакав з парашута, але сьогодні вперше він не відкрився. Хлопець відчув близькість смерті. В наступну мить він побачив перед собою страшне лице, перекошене злісною усмішкою. Ашота огорнув жах. Жах не від того, що парашут не відкрився (бо в нього був ще один), а від того, що він чітко усвідомлював, що хтось, абсолютно невідомий, хоче вкрасти у нього душу.

І ДО ТИХ, ХТО НЕ ХОЧЕ

В мене є родичка, яка ще не пізнала живого Ісуса, і коли ми з нею спілкуємося, то часто доходить до непорозумінь. Під час Різдвяних свят мама подзвонила до неї, чи вона не хоче, щоб до неї прийшов вертеп. Вона всяко викручувалася. І мені самій було якось також не зручно, тому я все відкладала. Однак Ісус хотів до неї прийти. Аж на свято первомученика Степана (а її чоловік – Степан) ми прийшли з вертепом до них.

Ів. 1,11-12: «Прийшло до своїх – а свої Його не прийняли. Котрі ж прийняли Його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують».

Ісус є істинний Бог. Він народився в убогому вертепі. Свої Його не прийняли. Не прийняли Його священики, тодішні теологи. Ісуса прийняли прості люди, апостоли. Ті, які Його прийняли і вірують в Його ім’я, стали Божими дітьми. Це важлива правда. Щоб стати Божою дитиною, треба прийняти Ісуса і вірити в Його Ім’я.

«Прийшло до своїх – а свої Його не прийняли.

Котрі ж прийняли Його – тим дало право дітьми Божими стати,

які в ім’я Його вірують»

Львів, 13.12.2013р.

9.12.2013 р. ми надіслали лист до архиєпископства УГКЦ з проханням про співвикористання храму св. Петра і Павла у Львові. Його копію ми надіслали вам, державним установам Львова. Тепер повідомляємо вам, яку відповідь ми отримали від УГКЦ з пл. св. Юра,5.

Остаточною відповіддю на лист з 9.12. 2013 року було:

«Сміхотворно» 12.12.2013 + Ігор (Возьняк)

НАЙБІЛЬШЕ

До нас в гості прийшли дві племінниці. Молодша Галинка (7 років) витягнула з свого наплічника чохол на мобільний телефон у вигляді кумедної жабки. Я взяла чохол в руки і поцікавилася ним, а старша Оленка відповіла: «Це Галинчине, бо вона найбільше любить жабки». Галинка стояла поруч і дуже серйозно заперечила: «Я найбільше люблю Бога, а не жабки!» Богу дякувати, що є ще такі діти, які люблять Бога.