Гріх є бунтом проти Бога. Через гріх людина втрачає вічне життя. Але Ісус заплатив за нас, за всі наші гріхи. Якщо з вірою звернемось до Ісуса, отримуємо прощення гріхів. Це відбувається через сповідь і покаяння. Умова цього – людина повинна мати жаль над гріхами і повинна визнати свої гріхи. Розбійник на хресті навіть не називав гріхів, однак був спасенний. Він тільки сказав: «Я згрішив, Ісусе, спаси мене!» І Давид конкретно не назвав свій гріх, але впав перед Богом і признав: «Я згрішив!». Найбільша проблема є в нас – що ми не хочемо визнати свій гріх. А тому потім ходимо в темряві. Якщо ми не самокритичні щодо себе, то ані не сприймаємо правди навколо себе. Ходимо, наче в тумані. Якщо людина не закорінена в правді, то коли настане духовна боротьба, диявол водить її за ніс і вона завжди програє. Але якщо людина закорінена в правді і в Христі, якщо знає, що не може дозволити затягнути себе в  пастку і постійно тримається Христа, то переможе і над цілим пеклом.

Дух фарисейства – це дух, який спеціально паразитує на Церкві. Треба взяти бич і так, як колись міняйлів, гнати його з Божого храму. Церковні фарисеї не зносять правди. В них є бунт і пиха. Самі не входять до Божого Царства, ані іншим не дозволяють, як це сказав Ісус в Євангелії. Треба виступити проти цього духа: «Якщо хочете, то ідіть до  пекла, але ми хочемо бути спасенними! А для спасіння потрібна жива віра в Ісуса. Хто не ввірує, буде засуджений. Це Його Слово, а не наше!»

Слово Боже треба прийняти як Боже слово – прості правди Божого Євангелія так, як Ісус нам їх дає. Апостоли не були ніякими теологами, були звичайними рибалками. Однак через їхню проповідь весь світ був спасенний. Людська гордість і мудрування ні до чого не ведуть. Боже слово поєднане з таїнством. Людський розум повинен бути підпорядкований Божому слову, а тоді розумом має керуватися воля, і аж потім – почуття.  Якщо людина це переверне догори ногами, якщо відкине відношення до Бога, побудоване на вірі, то все в її житті є догори ногами.

Чому плачеш, кого шукаєш? Це питання для кожного з нас. Чому плачеш? Ми плачемо, коли щось втрачаємо, або коли маємо біль в душі.

Зараз є час, коли Ісуса крадуть з душ ще беззахисних дітей. І ми повинні плакати, коли втрачаємо живого Ісуса. Якщо в душі є біль з пошуку Бога, то такої душі Бог може торкнутися.

Кого шукаєш? Ісуса! А кого шукаємо ми? Як часто шукаємо свої потіхи, гроші, марноту, славу від людей… але вся слава – це марність. Ми повинні шукати Бога, шукати правду, шукати моральні цінності, шукати те, що дає нам життя вічне, а вічне життя маємо в Ісусі. Ми по-винні мати в серці біль з того, що живого Христа виганяють з душ. Без Нього нема вічного життя, без Нього є вічна кара і моральна руйнація.

12 квітня 2015, в день Христового Воскресіння

Дорогі вірні Правовірної Греко-Католицької Церкви!

Ми святкуємо день славного Христового Воскресіння. Христос воскрес із мертвих своєю Божественною силою. Участь у цьому ділі воскресіння бере уся Пресвята Трійця – Отець, Син і Святий Дух.

Бог є найвищим Законодавцем і Творцем цілого всесвіту – всього видимого і невидимого. Він вклав закони до мертвої матерії і живої клітини, мудро запрограмував і встановив порядок у всесвіті. Якщо ми докладно вивчаємо науку про всесвіт, то захоплюємося Божою мудрістю і всемогутністю! Бог створив і першу людину. Але диявол своїм лукавством обманув перших людей. Диявольська інфекція – бунт проти Бога, проти правди і духовна сліпота осквернили чистий Божий образ в душі. Але не зважаючи на це Бог не залишив людину – Він сам став людиною, прийняв на Себе людську природу. Він на хресті переміг диявола і отруту гріха, яка є в нас. Тому так потрібно прийняти Христа і мати з Ним єдність! З Ісусом навіть наші малі терпіння мають величезне значення. Ми повинні вчитися дивитися на терпіння з вірою і перемінювати їх так, що будемо за них дякувати. Замість бунту і себежалю треба одразу ж усвідомити свій гріх з минулого і жертвувати за нього свої терпіння! Це простий шлях, який веде нас до розуміння таїнства Христового хреста і нашого спасіння. Апостол Павло каже: «Юдеї вимагають знаків, греки мудрості шукають, а ми проповідуємо Христа – і то розп’ятого» (1 Кор. 1,22).

Коли ми стаємо перед Богом і просимо за Україну, як важливо, щоб Бог дав нам слово! По-перше, щоб дав нам пророцьке слово, а потім, щоб дав нам Духа. Він зробить це чудо воскресіння долини сухих кісток.

А що чекає сьогодні дітей? Як тільки малі діти вийдуть з сімейного оточення, вже з дитсадка їх чекає система деморалізації і сатанізації, яка діє в цілому світі.

Господи, а що буде з дітьми України? Що ми повинні робити? Взивати до Бога!

Бог до нас говорить, але вся проблема в тому, що ми Його не чуємо. Проблема в нашому приймачі. Ми повинні налаштувати наше серце, щоб чути Його голос. Він хоче діяти і через вас, через вашу віру. Хоча ми слабкі – тим більше маємо довіряти Господу, бо «коли я слабий, тоді я сильний». Ісусе, довіряю Тобі!

Треба не залишатися в собі, але йти за Ісусом, триматися Його і вчитися від Нього. Він дасть справжню мудрість, Він дасть силу. Він живий і присутній. Він любить тебе більше, ніж твої батьки чи діти. Він любить тебе більше, ніж ти сам себе. Він пролив за тебе на хресті Свою кров. Він постійно з тобою. Є тільки одна проблема – щоб ти був з Ним.

Часто останній жебрак, коли щиро відкриється Богу, швидше буде спасенний, ніж «праведні» фарисеї. Але в кожному з нас є фарисейство і брехня. Тому й Ісус в Євангелії про це говорить. Коли фарисей і митар прийшли помолитися до храму, фарисей молився: «Господи, дякую, що я не такий, як той митар, два рази на тиждень пощу, даю десятину …». Те все, що робив фарисей, не було поганим, але яким було його серце? Не упокорив його перед Богом.

Апостол Петро в день П’ятидесятниці сказав юдеям: «Ви вбили Бога, розіп’яли Ісуса!» Це їм пронизало серце і вони запитали: «Що ми повинні робити?» – «Покайтеся і як дар отримаєте Святого Духа».

Так, Святий Дух приходить знову і знову, коли ми каємося. Щомиті і щодня ми робимо помилки, грішимо думками, а коли на когось подивимось, одразу ж критикуємо, осуджуємо… Ми повинні зупинитися: «Господи, прости мені, я в два рази гірший. Якщо ця людина грішить і дає згіршення, прости їй».

Що це є в нас!? Маємо в собі совість, голос Божий, але і отруту гріха. Якщо людині подається брехня, вона радо їй вірить, а в правді буде постійно сумніватися. Навіть буде сумніватися і в правдах нашого спасіння: «Може це так, а може і ні…». Тут треба зайняти радикальну позицію: «Ісус так сказав і так це є! Я нічого не буду вигадувати! Хто увірує, буде спасенний, а хто не увірує, піде в пекло». А що відповісти спекулянтам або єговістам, які запитують: «А як це власне є з цим пеклом? А як там буде…?» Відповісти просто: «Це дізнаєшся аж тоді, коли туди попадеш! Мене не питай, я там не був і зовсім не хочу туди йти!»

У Святій Літургії Ісус реально присутній. Коли у Святому Причасті приймаємо Його Пресвяте Тіло і Кров, треба усвідомити: «Ісусе, Ти тепер є в мені». Ісус запитає кожного з нас: «Що хочеш, щоб Я зробив тобі?». Якщо в тебе є конкретна проблема, то скажи: «Господи, прошу Тебе про це… Я хворий, а Ти мій Лікар, Ти Всемогутній!» А Ісус говорить тобі, як жінці в Євангелії, яка прийшла до Нього з палким проханням, або батькам, які прийшли просити за свою дитину: «Хай станеться тобі за твоєю вірою!». Або як прокаженому: «Хочу, будь чистий!» Ісус є той самий і присутній в Пресвятій Євхаристії. Він приходить надзвичайним способом. Через Тіло і Кров приходить до тебе і є твоїм гостем. Так, як до Закхея, який прагнув Його побачити. А Ісус сказав йому: «Сьогодні Я повинен бути у твоєму домі!» і увійшов в його дім. Так Ісус і сьогодні приходить до твоєї душі. Скажи Йому: «Ісусе, Ти є Господь, Тобі належить цілий Всесвіт!» Ісус запитує тебе: «Що хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Тому конкретно скажи Ісусові, що хочеш. Довіряй Йому, Він всемогутній, але хоче бачити твою віру. Скільки чудес вчинив Ісус! Скільки книг можна було б написати про це! Але завжди є тільки одна умова – твоя віра.

Половина Великого посту вже за нами. Кожен день зробімо хоча б одне мале самозречення: чи це негативна думка, або лінь, або якийсь страх – треба це подолати: «Господи, з любові до Тебе, я дивлюся на Твій хрест, на те, що Ти витерпів за мене – бичування, терновий вінець, хресну дорогу, розп’яття. Ти пролив за мене всю свою кров, Ти заплатив за мене, Ти любиш мене! А  що я роблю для Тебе і для спасіння своєї душі? Господи, дай мені ту справжню ревність, щоб в конкретних ситуаціях я зумів зректися себе, взяти свій хрест і йти за Тобою!»

Ми не маємо вести діалог, ми повинні свідчити! Повторювати правду – «це є це». Я можу вести дискусію, але якщо я бачу, що людина, з якою говорю, не хоче прийняти правду, то мушу їй ясно сказати: «Це правда, і вона глибоко стосується тебе.  Або віриш, або не віриш. Реальність така, що ти помреш, і хочеш чи ні, будеш стояти перед Божим судом, а потім підеш до неба чи до пекла. Я хочу сказати тобі одну річ: щоб ти був спасенний, ти повинен віддати Ісусові свої гріхи, повинен собі їх признати, клякнути перед Ним і прийняти Його за свого Спасителя, прийняти Його Євангеліє і Його дорогу. Хто витримає до кінця, той спасеться. А без віри ніхто не буде спасенний! Не «без філософії», але «без віри!»

Ісус любить вас, Він рахується з вами. Ніколи не кажіть,  що чогось не можете. Бог завжди дасть силу. Довіряйте Божому слову, яке каже: «Коли я слабий, тоді я сильний». А не слову диявола, який говорить: «Ти вже цього не витримаєш». Це слово диявола, а «стара людина», як лис, повний пихи, схиляється до того, щоб постійно вірити цим абсурдам і брехням!

Кожен день приносить турботи і болі, але треба давати їх  Господу, не перейматися цим, а коли мушу це нести, то разом – Ісус і я. Тільки цього потрібно: разом – Ісус і ти !!! Я і Ісус, ми двоє! Вже ніколи сам! Але в цьому людина повинна не кожен день, а практично кілька разів за день тренуватися. І не день, не два дні, але аж до смерті. Це є той чудодійний лік на все: в єдності з Ісусом!!!

ДЕКІЛЬКА ДУМОК ПАТРІАРХА ІЛЛІ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Щодня брехун і вбивця постійно водить нас за ніс, а ми десять тисяч разів розчаровуємося, але знову йому віримо, і віримо, і віримо. І собі віримо, тільки Богу не хочемо вірити. Відразу приходить смуток і опір, коли маємо прийняти щось з вірою. Це обманювання духом брехні в духовному житті просто не має меж. У матеріальній сфері це, принаймні, можемо бачити. Кожен, озирнувшись назад, побачить, де дав себе обманути, і кожен, хто попечеться, вже надалі буде принаймні уважнішим, але в духовному житті можна заплакати над тим, як ми віримо тому брехуну! Запитуєте: а коли ми вже почнемо вірити Ісусові? Відповідь: Тоді, коли не будемо, як цікава Єва, і перестанемо роздумувати над пропозиціями ворога, які щодня він підсуває нам навіть в дрібницях. Ми не перебуваємо в Божому слові, і навіть не згадуємо його в конкретних ситуаціях, але коли щось прийде нам на думку і коли щось відчуваємо, то так і робимо, тримаємося того і беремо це за своє, і нам навіть не прийде на думку з вірою вийти з цього і запитати, що хоче Бог, чи це дійсно Божа воля.