Галерея
Рахуватися з Богом в щоденному житті
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
Слово життя Ів. 15,16 (від 01.02. до 15.02.2015)
«Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив,
щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід,
а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім’я, дав вам»
Роздуми над Словом Життя Ів. 15,16
«Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім’я, дав вам».
Усвідом хоча б раз в глибині душі, що Бог вибрав тебе: «Не Я, мій Боже і Спасителю, вибрав Тебе, але Ти вибрав мене – і це вже перед створенням всесвіту…» (див. Еф. 1,4).
Ісус хоче, щоб ти приносив (приносила) плоди. Плоди діл, зроблених у вірі і згідно з Божою волею. Ці плоди мають залишитися навіки!
Ісус нас знову запевняє, що Отець дасть нам те, що ми проситимемо в Його ім’я. Це святе і Боже ім’я є «Єгошуа» (Господь є моє спасіння).
Потрібно вчитися здорової самокритики
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
Таємниця дару нової природи
На хресті Ісус сказав учневі: «Ось Мати твоя!» Ми спасенні у святому Імені Ісус: «Хто прикличе ім’я Господнє, спасеться» (пор. Рим. 10,13) Ісус взяв на себе людську природу через Марію і через Святого Духа. Марія не є Богом, але Божою Матір’ю і є повна ласк (пор. Лк 1,48). І до нас приходить Ісус через Марію і Святого Духа. Марія представляє нас – людство, але тільки тих, які прийняли Христа. Вона стояла під хрестом і пережила єдність з таїнством співрозп’яття і смерті з Христом.
Також, представляючи всіх нас, вона пережила правду з Еф.2,6: «Разом з Ним нас воскресив, і разом з Ним посадив нас на небі» Вона пережила співвоскресіння в той момент, коли Христос Їй з’явився. Св. Письмо про цю подію мовчить, але Традиція її визнає. До цього таїнства і до таїнства смерті з Христом ми були прищепленні через хрещення. Вірою і благодаттю Духа ці таїнства мають в нас реалізуватися.
Найважча боротьба – це боротьба з самим собою
З нашою порушеною природою – зі «старою людиною» в нас, завжди є так, що навіть якщо хочемо добро, все одно грішимо. А тому ми повинні постійно каятися. Зрештою, треба мати відвагу робити помилки, інакше зі страху за фальшиву досконалість ми не робили б нічого. Покора – це вміння повчитися. Ми постійно повинні вчитися на своїх помилках, але навіть якщо б вчилися максимально старанно, все одно не перестанемо робити помилок. Божий Закон даний нам, щоб освідчити нас, щоб показати, якими ми є, і що постійно потребуємо каятися – щоб, з одного боку, ми не спали, а з другого – щоб в самообмані не підносилися метр над землею.
Господи, Ти це бачиш!
Коли треба працювати, коли щось будується і треба бігати за покупками, а того немає, і того немає…, тоді людина зітхне: «Господи, я б краще молився…» Час летить, людина крутиться, ходить по базарі, голова з цього болить, всюди шум… Але ми повинні принаймні цей біль віддавати Господу. Усвідомлювати, що навіть якщо нема можливості молитися, я маю давати Богу конкретну ситуацію, бути в Божій присутності, рахуватися з Ним і з’єднуватися з Ним в цьому безсиллі: «Навіть якщо буду тут лише ходити і крутитися, і мене це буде мучити, даю Тобі це своє безсилля. Ти на кінець це вирішиш так, як завжди вирішував все інше!» А це є та конкретна довіра в кожній ситуації. Треба, щоб там, де ми живемо і де Бог нас поставить, ми були такими, як св. Йосиф – праведні. Щоб зупинялися, хотіли слухати Божі настанови. Щоб дійсно не боялися робити те, що Бог від нас хоче – навіть якщо це певне випробування і, можливо, нам здається, що те, що Бог хоче від нас, пов’язано з якимось згіршенням. Бог хотів від св. Йосифа, щоб той зробив крок віри, і він його зробив. Він зумів послухати.
