Бій за дитинку

Моя подруга Марина написала, що її брат зустрічався з дівчиною, а вона тепер чекає дитинку… Обидвоє – християни, але нажаль, формально ходять до церкви, ще не спізнали живого Ісуса. В такій життєвій ситуації їхньої слабкої віри не вистачило, щоб протиставитися сучасному погляду світа на родину і відповідальність за нове життя. Це все почалося гріхом проти 6-ої Божої заповіді, яку молодь не тільки не бере до уваги, але навіть не усвідомлює як гріх.

Cпасіння важливіше

Від коли я навернулася (10 років), від тоді не перестаю молитися за навернення моїх батьків, які живуть без Бога, не мають шлюбу, не були у Сповіді. Я належу до молитовної групи, за молитвами якої Господь зробив багато чуд.

А тепер я потребувала особливої допомоги: батько в лікарні, в тяжкому стані, але ще гірше ? з душею. Він напевно відчував, що може скоро померти, тому погодився і на Сповідь, і на шлюб. Маму також майже вдалося переконати, але татова сестра була проти. Сестра зі спільноти привезла священика, пояснила, що тато ще ніколи не сповідався, що буде тяжко. Відбувалася сильна духовна боротьба за душу. Не можна було втрачати ні хвилини, а я не мала сили протиставитися духу, який був за сугестивними гаслами тітки.

Встигли!

Мій дідусь сповідався ще тоді, як ішов до шлюбу, а коли тяжко захворів, мав 80 років. Ми з мамою багато разів просили його, щоб посповідався, але він завжди відмовлявся: „Я ще не вмираю”. Я зрозуміла, що тут замало говорити, треба молитися і почала дев’ятницю до Божого Милосердя.

Якраз в останній день дев’ятниці дідусю стало дуже погано. Я набрала відваги і знову запитала про Сповідь. Цього разу відповідь була „так”. Ми сіли з чоловіком в машину і „полетіли” за священиком, бо бачили, що дорога кожна хвилина. Приїхали до отця-пароха, а його якраз не було вдома. Я не переставала молитися : „Ісусе, поможи!” І коли ми сідали в машину, над’їхав отець.

Наталя вам нічим не поможе, кличте Ісуса!

Коли вмирав мій дідусь, я була біля нього. Я ще тоді не знала, що треба в таких випадках молитися. Він у 85 р. мав інсульт і лікарка сказала мамі, щоб все приготувала, бо доранку не доживе. Я клякнула і молилася всі молитви, які були в молитвеннику. Потім згадала про вервичку до Божого Милосердя. Після вервички дідусь відкрив очі і каже: “Що то зі мною було? Я, ніби вернувся з якогось страшного місця”.

Сила Божого слова і внутришньої молитви -“ГОЛГОТА”

За декілька днів у мене мав бути захист дисертації. Я дуже переживала і тому намагалася це віддати Ісусові. Хто хоч трохи є в науці, той знає, яка це клопітка, виснажлива праця, яка забирає багато сил, здоров’я і грошей. У надвечір’я П’ятидесятниці мої переживання взяли верх над вірою в Ісуса і я піддалася духу смутку, страху і себежалю.

Один раз – не страшно

Якраз, коли в мене починалася сторожа, почався концерт, де Ані Лорак виступала за Україну. Я дуже хотіла подивитися, але і чула відповідальність за сторожу, бо ми молилися за духовне воскресіння України. Моє вагання бачив чоловік і каже: «Може, як ти один раз пропустиш, то не страшно!?…» Коли я це почула, відразу стало ясно: «Не спокушуй мене!» – сказала чоловікові, а сама пішла на кухню, закрила добре двері, щоб не було чути, і почала молитися свою сторожу.

Навернення в святій годині

Почалася свята година, хтось подзвонив, прийшло четверо людей. Троє старших віруючих жінок привели з собою 23-річного хлопця. «Отче, цей хлопець хоче вступити в секту Харрі Крішна! Ми з ним говорили, переконували, та намарно…, він перед тим і до церкви ходив…» Я собі усвідомив: «Зараз свята година, я хочу молитися! Господи, Ти напевно хочеш зробити чудо? Нехай буде Твоя воля».

А що ми?

У 80-тих роках в одній угорській парафії настали великі духовні зміни. А що їх спричинило? Молитовні сторожі! Цю парафію вже хотіли ліквідувати, бо в ній залишилося тільки 8 (!) активних парафіян. Але вони не змирилися з духовною смертю парафії: організували 24-годинну молитовну боротьбу так, що кожний взяв по 3 години молитви на добу (а всі ходили на роботу ).

Ніжно сказала: „Ісусе!..”

Після реколекцій я отримала силу до молитви і до всіх труднощів подружнього життя.

Якраз була свята година, коли повернувся додому мій чоловік, як часто ставалося, у нетверезому стані. Мав звичку робити вдома „рух”: гримав дверима, був незадоволений, знервований, а також ревнував мене до Бога. Я просила в Ісуса сили і мудрості до цієї ситуації. Господь мене вислухав: дав мені глибокий мир.

Зі своїм горем прийшла до Ісуса

Останнім часом я часто хворіла. Лікар сказав: “Хронічне запалення горла.”

А де є Ісус?

Я часто мала проблеми з шлунком, тому декілька разів мусіла йти на фіброгастроскопію і кожен раз дуже боялася.

Бабця щасливо померла

Мені 11 років і я вже сказала Ісусові своє “так”, прийняла Його за свого особистого Спасителя.

Давайте краще помолимося

До мене часто приходили мами і бабусі, щоб я злила віск їхнім дітям, внукам.

Декілька днів тому я мала змогу голосно визнати, що Ісус є мій Бог і Спаситель. І ще я дізналася, що зливати віск – це гріх проти першої Божої заповіді.

Якраз після цього приїхали до мене двоє молодих батьків: ”Злийте віск, бо наша дитина неспокійна, плаче і не може заснути”. Я їм відповіла: ”Я тепер вже не можу таке робити, бо то гріх. Давайте краще клякнемо і помолимося за вашу дитинку”.

Бог потребує наші молитви

Моя молитовна сторожа – з 22 до 23 год. Одного разу мені зовсім не хотілось молитися. Я вже почала думати чи Бог хоче мою молитву, чи ні, може вона Йому не потрібна… і лягла спати. Сплю, тут задзвонив телефон, дзвінок такий сильний, як міжміський. Піднімаю трубку… нічого. Дивлюся на годинник: 21.50!