Сила Божого слова і внутришньої молитви -“ГОЛГОТА”
За декілька днів у мене мав бути захист дисертації. Я дуже переживала і тому намагалася це віддати Ісусові. Хто хоч трохи є в науці, той знає, яка це клопітка, виснажлива праця, яка забирає багато сил, здоров’я і грошей. У надвечір’я П’ятидесятниці мої переживання взяли верх над вірою в Ісуса і я піддалася духу смутку, страху і себежалю. Я не мала сили боротися зі страхом. У безперервній метушні приготування до захисту, постійній дратівливості та знервованості, у мене почалася некерована паніка. Все в середині кипіло і боліло, хоч зовні я виглядала цілком спокійною.
У повному відчаю я вирішила, що було би добре звернутися за допомогою до Богородиці і почала молитися вервичку. Але, на превеликий жаль, я так з власної вини віддалилася від Бога, так віддалася першій думці страху і вчасно її не зупинила, що жодного слова молитви не змогла вимовити. Слова, ніби, самі вилітали з голови і зовсім не складалися докупи. Я ще більше почала впадати у невіру, але згадала, що треба просто взивати ім’я Господа – “Ісус”. І я знову почала молитись…Але сталась одна річ – я вже так віддалилась від Бога, що, навіть, не мала сили (духовної сили, сили Святого Духа) з вірою вимовити ім’я “Ісус”. Я зрозуміла, що я є в повній темряві і треба терміново рятуватись. Але як???! Що робити??? Не мала, навіть, сили просити Ісуса, щоб дав мені (силу) думку, як вийти з цієї ситуації. В моїй голові була порожнеча…
І, раптом, слова самі почали мені виринати (з воскресних третин, які ми молимося на чуваннях, святкуючи неділю): “Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю”. Я зрозуміла, що це – Боже слово, яке допоможе мені вийти з цієї ситуації, а мені залишається тільки вчепитися за нього і стояти у вірі. Я почала в думках його повторювати і з кожним разом з великої безнадії моє нутро змінювалося та наповнювалося надією. Так я повторювала і повторювала, раз за разом, спочатку з болем у душі, а потім з полегшенням, все інтенсивніше та інтенсивніше. Раптом в голові з’явився ще один вираз: “Якщо не покинеш все, що маєш, не можеш бути моїм учнем”. Я зрозуміла, що маю прив’язання до роботи, яку, начебто, “віддавала” Богові, але, насправді, докінця цього так і не зробила. Я відразу перепросила Ісуса і почала молитися ще і цією частинкою цитатою з Божого слова. З кожним повторюванням (вже надхненно і піднесено) я вийшла з роздратування, смутку і себежалю.
Це свідчення є заохоченням для тих, хто хоче читати і вивчати Святе Письмо та молитися “Голготу”. Господь дає рішення проблем за допомогою Свого слова, тільки треба Йому вірити, вивчати Боже слово і давати Богові простір на молитві.
Юля, м.Львів
