Роздуми над Словом Життя Мт. 6,14
«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам»
Це єдиний Ісусовий коментар до молитви «Отче наш», в якій просимо: «Отче, …прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Умовою того, щоб Бог простив мені, є те, що я прощаю набагато менші провини, які вчинив проти мене мій ближній. Людина, яка усвідомлює свої провини перед Богом і покарання, яке чекає на неї за ці провини, сприймає як очевидне те, що Бог від неї вимагає. Далі Ісус додає: «А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших», отож ця річ абсолютно зрозуміла.
Є люди, які кажуть: «Я не можу позбутися почуття провини, я не можу повірити в те, що Бог мені дійсно простив. Я визнав свої гріхи, але мене не покидає почуття вини». Причиною неспокою в душі і непевності у прощенні є саме те, що людина не прощає своїм ближнім їхні дрібні провини і залишається в гіркості. Дехто каже: «Я прощаю, але не забуваю». До цього схильні особливо деякі жінки. По суті це означає, що така людина зовсім не прощає, а залишається в гіркості та ображеності. А чому? Тому що вона задивлена на своє его і керується лише своєю гордістю та своїми почуттями. Вона не має справжньої, біблійної віри, яка рахується з Богом, і не хоче усвідомлювати жахливу реальність, що у стані непрощення прямує до пекла. Ця фальшива віра практично не рахується ні з правдивим покаянням, ні з правдивою самокритикою. Але Ісус каже, що ми повинні не тільки прощати винуватцям, але навіть йти першими і перепрошувати їх: «Спершу піди і примирись зі своїм братом». І навіть якщо брат відкине примирення, Бог бачить мій ясний жест прощення, а до того ж упокорення, а це має велику вартість. Цим я спокутую чистилище.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Мт. 6,14
