Роздуми над Словом Життя 2 Кор. 4,10-11

Що передує цьому віршу? Вірші 8-9: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені». У віршах 10 і 11, які ми будемо повторювати протягом двох тижнів як слово життя, говориться про Ісусову смерть та Ісусове життя. Сказано: «Нас бо увесь час живими віддають на смерть за Ісуса». Як ми повинні розуміти і реалізувати це слово? «Увесь час» означає, що щось знову і знову повторюється. Це не означає секунда за секундою, але у певні моменти відбувається знову те саме – нас віддають до Христової смерті. Вираз «увесь час» також вказує, що це твердження апостола Павла стосується не настільки фізичного мучеництва (бо воно буває тільки один раз), наскільки внутрішнього вмирання задля Ісуса, а це можемо повторювати кожного дня.

Що означає бути відданим до Христової смерті? Приклад: Якщо в певній ситуації ти повинен засвідчити про Христа і знаєш, що є Божа воля,  щоб ти це виконав, то мусиш внутрішньо вже наперед рахуватися з тим, що будеш висміяний чи переслідуваний. А це наче духовне убивання заради Христа. Аналогічна ситуація, коли вирішиш чинити згідно голосу сумління, але це для тебе невигідно. Легше було б обманути чи зрадити. А ти все ж цього не зробиш, але знаючи, що Бог тебе бачить, хочеш в даній ситуації виконати заповідь Христа і задля Нього принести цю жертву. Це подолання страху і рішення прийняти терпіння для тебе є наче з’єднанням з Христовою смертю на хресті.

Отож є мучеництво фізичне, але є і мучеництво духовне. Коли навіть в дрібниці обереш Бога і тобі це коштує жертви, то це те, про що говорить апостол Павло, коли каже: нас віддають до Христової смерті. Звичайно, можеш опинитися і в ситуації, як наприклад мученики, коли тобі поставлять безкомпромісну вимогу, що мусиш зректися Христа під загрозою смерті – як це відбувається, наприклад, на мусульманських територіях, і як нещодавно трапилося з мучениками в Єгипті, Ефіопії та інших країнах. За те, що вони визнали Христа, їм відрізали голови. Те саме сталося і з вірменськими мученикам 100 років тому. 1,5 мільйона вірмен радше пішли на смерть – і це були не тільки чоловіки, але навіть жінки і діти. За Христа померли мільйони мучеників, але ці мученики спершу мусіли мати правдиве внутрішнє відношення до Ісуса, так що зуміли і в малих речах входити до Христової смерті і залишитися вірними Христу. Тоді, коли прийшло найважче випробування, вони вистояли і пролили заради Христа і свою кров. Однак, якщо й не проллєш свою кров як мученик за Христа, все ж можеш щодня переживати духовне мучеництво в малих речах, які жертвуєш з любові до Ісуса і при цьому мусиш долати свій страх чи егоїзм. Тобто і ти можеш щодня, і навіть кілька разів, входити до Христової смерті. Тоді обновиш віру, усвідомиш, що Бог тебе бачить і в той момент цілковито Йому даєшся. Віддаєш усе в Його руки, бо навіть якщо й не помреш фізично як мученик, то все-одно колись помреш – або від хвороби, або в автоаварії, або від старості. І тоді потрібно, щоб в останню хвилину ти зумів віддати Ісусу все. А це внутрішнє відання Йому всього виражене словами: нас віддають до Христової смерті. І це віддання до Христової смерті – це власне суть Першої і найбільшої Заповіді: «Люби Бога всім серцем, всією душею і всією силою».

Завантажити: Роздуми над Словом Життя 2 Кор. 4,10-11