Страждання святих мучениць Віри, Надії та Любові й матері їхньої Софії (ІI частина)
Настав третій день, і поставлені були на суд вони перед нечестивим царем. Він же, гадаючи, що діви є юні і легко зможуть послухатися звабних слів його, почав до них говорити таке: “Я, діти, бачачи красу вашу і жаліючи юність вашу, по-батьківському повчаю вас: поклоніться богам, що володіють всесвітом, і, коли послухаєте мене і вчинете повелене, то дітьми вас своїми назву. Закличу єпархів та ігемонів, і всіх моїх радників, і перед ними вчиню вас своїми дочками, і від усіх них пошановані та похвалені будете. Коли ж не послухаєте і не покоритеся повелінню моєму, то у велике впадете зло і матері своєї старість у біди введете, і самі загинете в той час, в якому найбільше могли б веселитися, живучи у насолодах та добротах і радостях світу цього. Я ж бо вас люто погублю і, вуди ваші роздробивши, псам на з’їжу кину, і будете зневажені всіма. Через те послухайте мене, хай добро вам буде: люблю ж бо вас і не бажаю губити краси вашої і позбавляти вас життя цього, але й за дітей своїх хочу вас мати”.Відповідали ж святі діви, ніби єдиними вустами говорячи: “Ми батька маємо Бога небесного, що дбає про життя наше і милує душі наші, від Того улюбленими бути хочемо, і Того справдешніми дітьми називатися прагнемо, і тому кланяючись і бережучи повеління Його; плюємо на твоїх богів, загроз твоїх не боїмося, того-бо і бажаємо, щоб страждати і терпіти муки заради солодкого Ісуса Христа, Бога нашого”.
Почувши таку відповідь, цар запитав матір їхню Софію про імена їхні та літа. Вона ж рече: “Перше моє дитя зветься Віра, має ж літ дванадцять, друга — Надія, має літ десять, третє ж дитя зветься Любов і має літ дев’ять”. І дивувався цар такій в малих літах відвазі та розуму, і сміливій їхній відповіді. Тоді почав по одній примушувати до свого злочестя, спершу старшу сестру Віру понуджував, говорячи: “принеси жертви великій богині Артеміді!” Вона ж не хотіла, тоді повелів цар її оголити й бити міцно. Мучителі ж, б’ючи без милосердя, казали: “Принеси жертви великій богині Артеміді!” — але вона, ніби в чужому тілі терплячи, мовчала, мучителі ж нічого не досягли биттям, відрізали їй дівочі сочки, і з рани замість крові потекло молоко. І всі, що дивилися на катування її, дивувалися терпінню і чудові цьому, що незвичайно від рани не кров, а молоко текло. І покивали головами, осуджуючи таємно цареве безум’я та лютість, кажучи: “Чим ця красна дівиця зогрішила, завіщо так страждає? О горе безум’ю царському і звіриній його лютості, що з’їдає не тільки старих людей, але й не по-людському молодих дітей!” Після цього принесено було залізні ґратки і покладено на великому розпаленому вогні. Коли ж розпалилися, як палаючий вугіль, і випускали іскри, то на них було покладено святу дівицю Віру і на них дві години лежала і, до Господа свого взиваючи, не опалилася й трохи, аж усім напрочуд було. Тоді у конов, що стояв на вогні, повний смоли та олії і вельми киплячий, укинена була, але й там не була ушкоджена, і сиділа, ніби у воді, співаючи Богу. Мучитель, не знаючи, що більше із нею чинити, щоб змогти відвернути її від Христової віри, присудив її покарати мечем, що почувши, свята Віра наповнилася радості й рече до матері своєї: “Молися за мене, матінко моя, щоб довершила я свій шлях і перейшла до жаданого краю, і побачу любого мені Господа і Спаса мого, і насолоджуся божественним Його образом”. До сестер же сказала: “Знайте, любі мої сестри, кому обіцялися і кому нареченими ставали; знайте, що призначені ми є хрестом святим Господа нашого на вічну Йому службу, терпімо ж до кінця. Єдина нас мати породила, єдина виховала і навчила, спільний тож і кінець хай приймемо, єдину волю, як воістину одноутробні сестри, маймо. Це я вам буду за зразок, щоб обидві після мене пішли до того, котрий кличе нас до себе, — Жениха нашого”. Це сказавши, поцілувала матір свою, також і з сестрами, обійнявшись, поцілувалася і пішла під меча. Мати ж не печалилася й трохи за дочкою своєю, журу ж бо сердечну й уболівання за дітей матірню перемогла в ній любов Божа. Про це тільки уболівала й печалилася, щоб якась із дочок, застрашившись мук, не відкинулася Господа свого. І сказала до Віри: “Я тебе, дочко моя, народила і заради тебе біль терпіла, але оце ти мені добре воздаєш, що в Христовому вмираєш ісповіданні і виливаєш за Христа кров свою, яку з утроби моєї прийняла ти. Іди ж до нього, улюблена моя утробо, кров’ю ж своєю обагрена, як багряницею одіта, красна з’явися очам Жениха твого, і мене перед Ним, убогу матір твою, пом’яни, і за сестер своїх Йому помолися, хай укріпить їх у такому терпінні, яке ти маєш”. І усічена була свята Віра в чесну голову, і пішла до Голови своєї Христа-Бога. Мати ж прийняла багатостраждальне її тіло і, обцілувавши його, раділа й славила Христа-Бога, що прийняв дочку її Віру в світлицю небесну.
(див. продовження)
Завантажити: Страждання святих мучениць Віри, Надії та Любові й матері їхньої Софії (ІI частина)
