Роздуми над Словом Життя Ів. 15,12-13
«Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя (душу) віддає»
Ісус цю заповідь повторює двічі ввечері перед своєю смертю (див. Ів. 13,34). Тут Він говорить: «Нову заповідь даю вам», і додає: «По тому пізнають, що ви мої учні, якщо будете мати любов між собою». Грецький оригінал Євангелія використовує для слова «любов» термін «агапе». Це Божа любов, яка «влита в наші серця через Святого Духа, даного нам» (Рим. 5,5). Це любов, якою полюбив нас Ісус. Ісус уточнює, про яку любов тут йдеться: «щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив». Як нас Ісус полюбив? Він, Бог, став людиною, тобто принизився, взяв на себе людську слабкість, крім гріха. Він був невинний і був засуджений до смерті – до смерті на хресті. Перед тим Він прийняв на себе болюче бичування, коронування терням, хресну дорогу, а потім болісне вмирання, поєднане з висміюванням, покиненням, і на кінець – болючу смерть. Він повністю заплатив за твій гріх, як це вимагала Божа справедливість.
Прикладом заступницької смерті є випадок з концтабору в Освєнцемі. Один в’язень втік, а тому всі інші повинні були вишикуватися і кожен десятий був засуджений до смерті. У шерензі стояв і в’язень – священик Максиміліян. «Десятий!» – випало на його сусіда. Той болісно скрикнув: «З Богом, моя дорога жінко і діти!». Максиміліян сказав йому: «Залишись!», і вийшов замість нього. Щось подібне є і з нами. Ісус, на відміну від події з концтабору, помер за реальну провину, яка лягає на тебе за твій гріх. «Відплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23). Ісус за тебе витерпів те, що по справедливості повинен був заплатити ти. Однак, ані своєю власною смертю людина не заплатить за свої гріхи, за які справедливою карою є вічне засудження. Ангели за один гріх були кинуті у вічне пекло, і вже не мають можливості спастися, адже в своїй гордості вони відкинули Божу любов. Люди будуть засуджені також за те, що відкинули Божу любов і відкупительну смерть Ісуса на хресті. Це відкинення є демонською пихою. Ніхто не буде спасенний інакше, як тільки через Христа. Навіть праведники Старого завіту без Христової відкупительної жертви не увійшли до Божої слави. Ані щирі погани не будуть спасенні без Христа і Його спасительної жертви. Тому ми повинні проповідувати їм Божу любов і Божу справедливість та вказувати на реальність смерті за гріх.
Ми повинні любити своїх братів, як Ісус полюбив нас. Він пожертвував своє життя за нас, щоб здобути нам вічне життя! Любов-агапе пов’язана з жертвою, з порятунком від кари за гріх, а також зі Святим Духом, який цю жертовну любов дає. Протилежністю до любові є егоїзм в нас – самолюбство. В любові-агапе людина повинна рости, повинна виходити з самолюбства, егоїзму, вчитися жертвуватися. Умови для цього дані в сім’ї, де є батько, мати і діти. Дівчина повинна виходити зі своїх хибних уявлень про сімейний рай, коли зустрінеться з егоїзмом свого чоловіка, і навпаки – чоловік, коли побачать те саме у своєї молодої дружини. Доходить до зранень і сварок, до плачу, непорозуміння. Це страждання, яке очищає обох молодих людей і вчить їх сприймати іншого не лише з його добрими властивостями, але і з його слабостями. Потім народяться діти, дитина вночі плаче, мати і батько повинні разом жертвуватися для дитини, часто мають перерваний сон, потім дитина захворіє і знову вимагає взаємної жертви батьків, яка їх об’єднує. Однак сьогодні болючою реальністю є розлучення! Старе покоління ще пам’ятає часи, коли розлучень практично не існувало. У їх поширенні винувата суспільна думка, що нав’язується мас-медіа та гедоністичним способом життя, який є антихристиянським. Люди прийняли за норму егоїзм, який фальшиво називають любов’ю. Скільки страждань переживе дитина, коли подружжя розпадеться! Щоб молода сім’я сьогодні витривала в здоровому розвитку і в зростанні любові-агапе, то обов’язково потребує мати здорову християнську спільноту, де проповідується живе Боже слово. Там людину підтримують свідоцтва братів і сестер, які намагаються зберігати Божі заповіді і тим любити Бога, а також свого брата у Христі. Ця спільнота має бути об’єктивним авторитетом, який може дати пораду, коли молоде подружжя у взаємних відносинах зробить помилку. Треба вчитися прощати, правдиво любити. Жінка повинна вчитися слухатися, підкорятися. Чоловік повинен вчитися бути головою і мудро вирішувати проблеми, які виникають в сім’ї. На кінець, найважливішим є молитва – особиста і спільна. Треба вміти робити спільне покаяння, признати свою провину, коли виникає конфлікт. Це процес, дорога, школа любові, де зразком є Христовий хрест. Там людина отримає в найважчих болях і розчаруваннях світло і силу, коли віддасть свій тягар Христу. Там здійснюється: «Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і знайдете спокій душам вашим» (Мт. 11,28-30).
Якщо говоримо про спільну молитву і час на неї, то признаймося, скільки часу на тиждень присвячуємо телевізору. Це безумовно злодій часу! Необхідно обмежити телевізор до мінімуму! Старші жінки-пенсіонерки раніше багато молилися за родину, за померлих, за місії. Сьогодні, на жаль, щодня години витрачають перед телевізором. Жінки, які дійсно хочуть бути на молитві, як пророчиця Анна, хай дадуть обіцянку Богу і зречуться телевізора! Йдеться, насамперед, про жінок-вдів, які вже не мають безпосередніх обов’язків щодо сім’ї! Основою місії є молитва, потім – місія терпінням, а потім – місія особистим свідченням. Без молитви це неможливо. У молитві людина отримає цю Божу любов-агапе. Для означення любові існує також грецьке слово «філіа». Це любов до своїх родичів, до народу. Філадельфія (братня любов – Рим.12,10 наст.), філантропія (любов до людей – Тит. 3,4 наст.). Термін «ерос» означає статеву любов, по суті егоцентричну, що прагне володіти іншою особою для самозадоволення. Слов’янські народи мають один термін для означення Божої любові-агапе, для філії та еросу. Для всього цього існує лише одне слово – «любов». Але сьогодні вже треба ввести і термін «агапе», а тоді це слово «любіть» буде звучати: «агапате!» – любіть, як Я вас!
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Ів. 15,12-13
