Роздуми над Словом Життя Гал. 5,16-17
«Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б»
Добре було б прочитати всю 5-ту главу послання до Галатів. Окрім питання обрізання, тут говориться і про справжню свободу у Святому Дусі. У 13-му вірші написано: «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному! Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого.” Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, вважайте, щоб один одного не знищили!».
Це наче вступ до нашого слова життя. Тут чітко вказано, що ми повинні жити з сили Святого Духа, а тоді пожадливостей тіла не будемо чинити, тобто не станемо рабами людських пристрастей. У 19-му вірші перераховані вчинки тіла: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари… Це плоди тіла і людського егоїзму. Перед тим апостол пояснює: «бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла». Далі він додає: «Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б». Звичайно, це відбувається тоді, коли ми керуємось не духом, а тілом, тобто своїми пристрастями, гордістю та егоїзмом.
Якщо ми живемо з сили Божого Духа, то не піддамося тому, до чого нас тягне тіло. «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння…» У 24-му вірші апостол додає: «Ті ж, що є Ісусові Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями». Звичайно, це не можна розуміти як фізичне розп’яття, але мається на увазі духовне вираження, подібно, як Ісус сказав: «Якщо тебе спокушає твоя рука чи нога, то відітни її і відкинь від себе». Це означає, що коли гнів, нечистота, себежаль чи інший прояв тіла хоче опанувати твоїм духом, треба його радикально паралізувати − духовно відсікти таку думку чи почуття і відкинути від себе, або, як каже апостол Павло, поклади зла в нашому тілі мають бути духовно розп’яті, паралізовані, щоб не могли приносити і поширювати згубні плоди. Це є внутрішній акт самозречення та любові до Бога, до самого себе і до ближнього.
Протягом двох тижнів на молитві усвідомлюймо дилему, що тіло протирічить Духу. Якщо наше тіло підпорядковане Духу Божому, настає гармонія і ми можемо робити те, що сказано: «Віддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу». І далі: «Не пристосовуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12,1-2).
Як практично підпорядковуватись Божому Духу? Якщо ми не були чуйними і в чомусь прогрішилися, то відразу ж, як тільки усвідомимо це, станьмо на кілька секунд до Божого світла. Признаймо перед собою і перед Богом, що ми згрішили, і попросімо розп’ятого Ісуса про прощення, наприклад тричі промовляючи: «Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене грішного». Тоді відділімось від грішної думки чи погляду і знову залишаймось під владою Божого Духа. Якщо надходить якась спокуса і ми наперед собі це усвідомлюємо, коротко попросімо Святого Духа або принаймні з вірою потиху взиваймо Ісусове Ім’я, щоб дістати світло і силу перемогти спокуси тіла, тобто думку чи відчуття. Часто досить лише дрібниці, малого самозречення: опустити погляд чи відійти в інше місце, і так дамо простір Святому Духу, щоб Він співдіяв в нас.
Отож ходіння в Дусі спонукає нас до самовідданої любові, як каже Ісус: «Хто любить Мене, той Мої заповіді зберігає», а далі каже: «Ми прийдемо до нього (Отець, Святий Дух та Ісус) і закладемо в ньому житло» (Ів. 14,23). Дотримання заповідей пов’язане з невеликими жертвами, з певною самодисципліною, без якої неможлива жертвенна любов до Бога і людей. Ця жертва дійсно є нашою духовною службою Богу. Коли ми заради Бога втрачаємо зло, яке нас спокушає і тягне за собою, тоді цією жертвою, до якої дає нам силу Святий Дух, ми отримуємо справжню свободу і одночасно приносимо плоди Духа: любов, радість, мир. Ця духовна служба пов’язана з короткими моментами живої віри та внутрішнім самозреченням, тобто з жертвою, яка приносить нам мир і радість. Це і є ходіння у Святому Дусі. Це велике вміння, якого ми повинні вчитися все своє життя, і тоді також переживемо переродження – перетворення у Христа. Тоді зможемо сказати, як апостол: «Я розп’ятий з Христом, не живу вже я, а живе в мені Христос».
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Гал. 5,16-17
