Роздуми над Словом Життя Еф. 4,11-12

Ісус будує Церкву, яка є Його – Христовим – тілом. Для її будування використовує по-справжньому навернених християн, не тільки священиків і монахів. Кожен, хто хрещений, хто навернувся і прийняв Христового Духа, мав би прагнути спасіння душ, насамперед, душ найближчих йому людей. Це помилка – вважати, що людей повинні навертати священики, монахи або спеціальні місіонери. Священик має бути пастирем, а овець породжують вівці – не пастир. Отож кожен християнин зобов’язаний проводити місію – бути євангелистом. Має спасати душі в тому середовищі, де перебуває, віч-на-віч. Звичайно, євангелистом не буде той християнин, який є духовно мертвий, коли він тільки охрещений, але без Духа Христового, і якому не лежить на серці спасіння своєї душі та душ, які йдуть широкою дорогою до загибелі. Такі «християни» швидше тягнуть на широку дорогу до загибелі не тільки своїм поганим прикладом, але й словом, і навіть примусом.

Коли хтось навернеться, потребує певної духовної опіки. На початках християнства цю службу виконували хресні. Навернений називався катехуменом. Три роки його готували до хрещення, щоб він став християнином. Ця підготовка – це служба вчителя, який навчає основних правд християнства, що містяться в катехизмі. Вчитель також вводить до Святого Письма, пояснює, як людина повинна наслідувати Христа, як боротися проти гріха, проти зла і проти тих, які намагаються стягнути назад на широку дорогу.

Служба пророка: пророком мала би бути людина, досвідчена в духовному житті, яка знає підступність людського серця і здатна відрізнити Духа правди від духа брехні, тобто Духа Божого від духа тільки людського, чи навіть диявольського. Наприклад, коли вчителі перейдуть лише до теорії, пророк мусить або безпосередньо, або через відповідний авторитет, звернути їм увагу на цей серйозний недолік. Саме це останнім часом відбулося в Церкві. Так звані теологи постійно вигадували різні теорії, удосконалювали, пристосовували християнство до світу, і на кінець так пристосувалися до світу, що просто злилися зі світом і прийняли духа світу. Пророки в Церкві не діяли. Як каже Ісус, пророків повбивали – якщо не фізично, то духовно, бо вони вказували на їх фальшивий шлях і через це були їм осоружні. Тому через зловживання апостольським авторитетом пророків убивали, а голос правди, який вказував на здорову науку, був знищений. Церква потрапила в ситуацію, коли Святий Дух був вигнаний і залишилась тільки структура, яка вимагає безумовного послуху людям, які є при владі. Домагаються, щоб їх слухали більше, ніж Бога. Плоди цього сьогодні вже бачимо у світі: гендер, гомосексуалізм, наркоманія, евтаназія,… – а апостоли мовчать. Пророки були вбиті і в Церкві, і на християнських територіях. Без пророків не може існувати жива церква. Пророк не тільки вказує на небезпеку єресей або прийняття іншого духа, але також підбадьорює на правильній дорозі. І коли вчитель втрачає Духа і стає тільки красномовцем, якого «любо слухати», пророк є для того, щоб сказати: «Стоп, ми вже потрапили на рівень світу і зрадили Божу дорогу; хоча й використовуються християнські терміни, однак стають тільки фразами». Пророк закликає до покаяння. Прикладом є старозавітні пророки та Іван Хреститель. Вони перестерігали як церковну ієрархію, так і світську владу, тому їх переслідували і вбивали.

Якщо хтось з Духа промовляє пророцтво (а це може кожен християнин, який прийняв Божого Духа), це ще не означає, що він є пророком. Пророк – це той, який за правду і Боже слово є переслідуваний і витриває аж до кінця.

Служба пастиря – її мав би виконувати священик, а особливо це обов’язок кожного правовірного єпископа. Коли виникнуть проблеми між священиками і вірними, він повинен уміти їх мудро вирішити, щоб не настали розколи. Він вказує на помилку одного і другого та з любов’ю веде їх до єдності з Христовим вченням через правдиве покаяння. В тому він має бути їм прикладом. Службу пастиря в малому масштабі мав би виконувати кожен провідник живої спільноти. Тут не йдеться про якесь панування, але про служіння, яке вимагає надзвичайно великої покори і терпеливості.

Апостол – це той, хто відповідає за апостольське вчення. Насамперед, це єпископ, який виконує своє служіння тим, що захищає стадо від єресей, які в даний час масово поширились і нищать всю Церкву в корені. Такий апостол буде переслідуваний фальшивими апостолами, які тільки зловживають владою і самі є єретиками – не мають ані єдності з Христом, ані Його Духа.

Якщо ці служби діють, то Церква є живою.

Якщо простий християнин проводить місію, то до певної міри виконує службу і вчителя, і пророка.

Завантажити: Роздуми над Словом Життя Еф. 4,11-12