«Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього» (Іс. 53,6)
Першим є слово «усі». Отож я, ти, кожен з нас. Нема нікого, хто міг би сказати: «я ні». Усі ми блукали. Що це означає? Блукати означає не знати дороги. Коли мала дитина заблукає в лісі, не може повернутися, не знає дороги назад.
Блукання часто є способом життя багатьох людей. Багато людей не знають основного, не йдуть за Богом, хоча й можуть мати вищу освіту, а все-таки блукають. Коли хтось запитає їх: «Який сенс твого життя?», не знають. Для чого ти живеш? Щоб їсти, спати, пити, накопичувати маєток, наближатися до смерті, а потім померти? І навіть не знаєш, кому залишиш те, що накопичив. Отож, який сенс твого життя? Всі вчені філософи будуть подавати різні теорії, але чіткої відповіді не дадуть. Жоден з них правдиво не відповість на те найважливіше питання: Який сенс мого життя? Який сенс моїх страждань? На це дає відповідь тільки Бог. Він дає нам своє слово, яке для нас є світлом і дорогою. Зрештою, сам Ісус став тією дорогою.
Отож, більшість людей блукають. Скільки тепер на землі є людей? Десь понад 6 мільярдів. А хто з них має певність у спасінні? Скільки є християн? Один мільярд? А скільки з тих християн мають певність у спасінні? Скільки з них насправді живуть з Христом і у Христі? Вони блукають, навіть якщо й охрещені. Це по суті охрещені атеїсти, які не знають, чиї вони є. Якщо б ви відвідали, наприклад, вузи в якісь християнській державі (в Польщі чи Італії…), і запитати про суть християнства – чим воно власне є, то більшість студентів не знають. Вони навчилися різних формуляцій, можливо, з дитинства пам’ятають катехизм, але це не є навернені люди, не є тими, які живуть для Христа і мають ясну життєву мету. Вони блукають… І це вже не дивлячись на інші т.зв. християнські народи Європи. Студенти більше знають про індуїзм, йогу, різноманітні філософії, але не знають, ким є, навіть якщо вони й охрещені. Багато з них часто навіть не знають, що вони охрещені, не знають Христа. Чули про Нього теоретично, але особисто з Ним не зустрілися. Не навернулися, не усвідомили свого гріха і не прийняли Ісуса як свого Спасителя і Господа. Багато з них ще дітьми приступали до св. Сповіді і св. Причастя, але залишилися тільки десь на поверхні. Можливо, спочатку і мали трохи віри – тієї дитячої, але потім настав підлітковий вік, навчання і вони повністю втратили віру. Опинилися в різних гріхах і практично не мають нічого спільного з Христом. Прийняли духа цього світу, з’єдналися з ним і є духовно мертвими.
Що таке життя без Христа? Один американський проповідник написав: «Життя без Господа Ісуса – це болюча порожнеча. Це жагуча спрага і ненаситний голод. І незважаючи на минущі насолоди, таке життя є життям розчарування, втраченої надії і дорогою порожнечі. Життя без Господа Ісуса – це життя без світла. З іншого боку, життя з Ним – це життя в правді, у світлі, де людина знаходить справжнє щастя, бо в Христі має вічне життя».
«…кожен ходив своєю дорогою…»
Як ми блукали? Так, що кожен ходив своєю дорогою. Бог дає нам свою програму, свою дорогу, але ми ходимо своєю. Слово Боже говорить, що це гріх – ходити своєю дорогою. Хто програмує цю стару дорогу? Свавілля, гріх. Грішимо навіть тоді, коли, здавалося б, робимо добро, але не спрямовані на Христа і не виконуємо Божої волі. Коли стоятимемо на Божому суді, то те наше добро і та наша правда не вистоїть, бо наш обов’язок – шукати і виконувати Божу волю. Ісус сказав: «Моя пожива – чинити Божу волю» (див. Ів. 4,34). Ісус вчить нас молитися: «Отче… хай буде воля Твоя».
Коли диявол стягує нас зі шляху, то ніколи не говорить нам це відкрито. Він просто хоче, щоб його шляхи ми вважали своїми. «Кожен ходив своєю дорогою…» Але Бог пропонує дорогу спасіння. Однак ми, обманені люди, її не приймаємо. Ми хочемо йти своїми дорогами. Але куди ведуть ці власні дороги? І де закінчуються? Ведуть до погибелі і закінчуються в пеклі. Кожен з нас ходив власною дорогою. Це образ людства, і це образ кожної людини, поки вона не навернеться.
«…провини нас усіх Господь поклав на Нього»
Кого тут Господь має на увазі? Ісуса. Що це означає, що наші провини Бог поклав на Нього – на Ісуса? Можемо собі це уявити так: одна рука – це я, а друга – Ісус. Книга в моїй руці – це гріхи. Ці гріхи лежали на мені як смертний вирок. Бог мої провини поклав на Нього – на Ісуса (можу перекласти книгу з одної руки на другу). Якщо Бог поклав гріхи на Ісуса, то де вони тепер? На Ісусі (так, як книга на другій руці). А твоя душа є тепер без них, бо Він взяв їх на Себе, бо Він помер за твої гріхи, Він за тебе пролив Свою Святу Кров. Слово Боже каже, що Його Кров очищує нас від кожного гріха, і що наші душі, очищені кров’ю Христа, тепер білі, як сніг. Це треба знати. І в цьому є спасіння – перехід від смерті до життя. Але якщо я перебуваю під провиною і гріхом, діє Боже Слово: «Відплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23), я є під смертним вироком. Всі згрішили, всі заблудили. Ще точніше це сказано в Посланні до Римлян 3,23-24: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі». Тут ясно сказано, що всі згрішили і позбавлені Божої слави, але оправдуються даром. Як? Відкупленням в Христі Ісусі. Тільки в Ісусі Христі, «якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх» (Рим. 3,25). Там є ключове слово: «через віру». Зверніть увагу: тут йдеться про те, що людина позбавлена провини, тобто виправдана. Це зробив Христос. Далі є слово «кров» – ми виправдані кров’ю Христа. Тоді є слово «віра» – через віру. Христос помер за всіх людей, але всі спасенні не будуть, а тільки ті, які увірують, тільки ті, які приймуть. Тому ми зобов’язані проповідувати Євангеліє.
Завантажити: «Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього» (Іс. 53,6)
