Роздуми над Словом Життя Ів. 12,24-25
«Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не помре, залишиться саме-одне; коли ж помре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно»
Після того як Ісус воскресив Лазаря, того дня, коли Йому вигукували «Осанна!», Він говорить слова про любов і ненависть до своєї душі, про її спасіння, її засудження і вічність. У 12 главі описується реакція на воскресіння Лазаря. Реакцією була урочиста зустріч Ісуса, під час якої люди викликували «Осанна!». «Тим часом великий натовп юдеїв довідався, що Ісус є там, і прийшли не тільки заради Ісуса, а й щоб побачити Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. Тому первосвященики вирішили і Лазаря вбити, бо численні юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса» (вірш 9-11). Під час урочистого в’їзду в Єрусалим натовп, який був свідком воскресіння Лазаря, свідчив про те, що Ісус воскресив Лазаря. Були там також і прочани з Греції. Вони підійшли до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, і просили його: «Пане, хочемо побачити Ісуса». Филип пішов і сказав це Андрію. А Андрій з Филипом пішли сказати це Ісусу. Ісус сказав їм: «Прийшла година, щоб був прославлений Син Чоловічий. Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде в землю і не помре, залишиться саме-одне. Коли ж помре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно» (вірш 23-25).
Якщо ми хочемо бачити Ісуса в собі, в братах і сестрах у Христі, а на кінець і у вічній славі, то треба знати, що найбільшою перешкодою до цього є фальшива любов до своєї власної душі. Ісус говорить про ненависть до неї в цьому світі. Говорить про помирання, яке порівнює з відмиранням пшеничного зерна. У цьому суть Євангелія, суть спасіння. Ненависть до своєї душі означає зректися самого себе, відректися свої волі, і прийняти та виконувати волю Божу. Це зречення є любов’ю до Бога, яка одночасно є ненавистю до кореня зла в нашій душі, яка з’єднується з ним. Не досить вірити в Ісуса, не досить кликати «Алилуя». Чому? Бо в життєвій кризі без цієї євангелійної ненависті зрадимо Христа, як Юда. Євангеліє наголошує на цій правді. Ця правда виражається словами: «Однак, увірували в Нього і багато знатних мужів, але через фарисеїв не признавалися до Нього, щоб їх не вилучили з синагоги, бо славу людську полюбили більше, ніж славу Божу» (вірш 42-43). Вони повірили в Ісуса, але не поставили Його на перше місце у своєму житті. Людська слава для них була важливішою, ніж слава Божа, пов’язана з вічністю.
Подібно у 8 главі Ісус сказав юдеям, які повірили в Нього: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми, і пізнаєте правду, і правда визволить вас» (вірш 31-32). Цим юдеям, які повірили в Нього, Ісус сказав шокуючі слова: «Бажаєте Мене вбити, слово бо Моє не має місця у вашому серці» (вірш 37-38). Якщо віруючий християнин легко чинить важкий гріх, то вбиває Ісуса в своєму серці, і Ісусове слово не має місця в такому християнині. Ісус сказав до цих юдеїв, але і до подібних християн сьогодні говорить: «Ваш батько диявол» (вірш 44). Якою була реакція цих ображених віруючих? Двічі сказали Ісусові: «Ти демона маєш» (вірш 48-52). І на кінець, ці віруючі «схопили каміння і хотіли Його каменувати» (вірш 59).
Таїнство первородного гріха в нас пов’язане з багатством душі, яке не дозволяє залишатися в убогості духа, а тим самим в Божій присутності. Тут дійсно йдеться про душевне рабство, яке спричиняє те, що ми з’єднуємося з марнотою, страхом, заздрістю, брехнею, гріхом. З цього рабства може звільнити тільки Ісус. Він каже: «Якщо Син вас визволить, то справді станете вільними» (Ів. 8,36). Це звільнення з нашого боку пов’язане не тільки з вірою в Ісуса, але і з прийняттям найбільшої заповіді любові. Це означає помирати в своїй душі для гріха, втрачати чи ненавидіти душу, а цим спасти її для вічності. Ісус каже: «Хто втратить свою душу ради Мене та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8,35) Хто не прагне цієї втрати, цієї ненависті до гріха, який власне є коренем зла і є пов’язаний з нашою душею, той опанований фальшивою любов’ю – самолюбством, егоїзмом. Егоїзм є великою перешкодою до спасіння. Любити Бога всім серцем є обов’язком кожного, хто повірив в Христа. Наш дух перебуває в полоні багатства душі, різних страхів, турбот, планів. Ісус сказав: «Блаженні вбогі духом». Тут йдеться про внутрішню убогість, коли людина не прив’язує свою душу до багатства марноти і обману, але через самозречення, через втрату душі заради Христа, насправді спасає її для себе. Людина може бути і жебраком, а при тому бути повною заздрості і захланності, тобто багачем, який не увійде до Божого Царства. Швидше верблюд пройде крізь вушко голки, ніж такий жебрак-багач до Божого Царства. З іншого боку, багач може бути убогий духом, якщо не прив’язаний до свого майна, але використовує його для поширення Божого Царства.
Таїнство пшеничного зерна не є питанням філософії, але практичного наслідування Христа. Йдеться про зречення своєї волі в повсякденних ситуаціях. Однією з форм є за все дякувати. Коли прийде терпіння, не богохулити, не нарікати, але приймати нещастя, терпіння, і дякувати Богу, усвідомлюючи свої власні гріхи, і приймати це терпіння як чистилище на землі.
Сім разів на день в молитовній зупинці ми повторюємо: «Тепер втрачаю свою душу ради Тебе та Євангелія». Хоча б одну хвилину на день усвідом собі це та з’єднайся з цим словом. У цей момент ти стаєш пшеничним зерном, яке вмирає і принесе багаті плоди для вічності. Як паломники ми проходимо часом, прямуючи до смерті і до вічності. Використовуймо час!
В першу п’ятницю, 2 травня, в Одесі загинуло багато людей. Нехай же їх смерть принесе плід духовного воскресіння України. Вічна їм пам’ять!
Одного разу прийде момент, коли ми завершимо нашу життєву подорож і перейдемо до вічності. Щодня втрачаймо свою душу, щоб зберегти її для вічності.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Ів. 12,24-25
