ПРО ДІЮ СЕМИДЕННИЦІ
Півроку назад я йшла по центрі Львова і звернула увагу на одну старшу жінку, яка стояла біля кафе і дивилась на інших людей, які були в середині. Це і було причиною, чому я звернула на неї увагу. Я підійшла до неї і запропонувала, що куплю їй щось з продуктів додому поїсти. Але перед тим, як купити, запитала її чи вона вірить в Бога в Пресвятій Тройці. Вона відповіла «так». Коли я принесла їй продукти, то пані Марія (так її звати) сильно заплакала. Хоча я нічого надзвичайного не купляла, лише основне. І тоді вона мені розповідала, як зранку йшла по вулиці і побачила, що збирають кошти для хворої дитини і стала думати, що їй робити чи дати на лікування дитині, чи купляти собі хліб, оскільки мала лише декілька гривень. Але подумала, що вона має здоров’я, а дитина, для якої збирають гроші і цього немає. Тому вирішила останні гроші віддати на лікування дитини. А це все вона мені розповідала, щоб підтвердити, як про неї дбає Господь, бо додала, що я їй купила набагато більше продуктів, ніж вона могла купити собі за гроші, які віддала.
Ми разом з нею помолилися і вона прийняття Ісуса за свого Господа. Також відреклися всього злого, що було в її житті, чинили покаяння. А потім я ще трошки її підбадьорила. Тоді вона попросила, щоб я їй дала щось додому почитати. Семиденниці в мене біля себе не було, тому домовились в інший день зустрітись.
Пройшло пів року. Сьогодні йшла знову по центру і чую її голос. Я обернулась і це справді була та сама жінка. Запитала як вона і тоді почула від неї гарне свідчення. Після нашої зустрічі п. Марія відзразу дуже захворіла, а лікарі їй сказали: «Їдьте, бабцю, додому, бо за три дні помрете. Ми вас більше лікувати не будемо». І вона поїхала та почала молитись семиденницю (молитва у важливій потребі, що розрахована на сім днів, а якщо проблема серйозна, то можна молитися сім тижнів) і досі її молиться. Завдяки її вірі Господь дав, що пройшло вже півроку, а вона досі живе. Вразила вона мене, оскільки вже дійсно погано виглядає, бо знову має якусь важку хворобу. Однак вона зовсім не жалілась і не нарікала, а навпаки – за все дякувала. Жіночка мала одну булочку на цілий день і за це дякувала Богу, як за найсмачніший обід. Поки ми сиділи, на візочку перед нами, їхало двоє людей, а вона глянула на них і каже: «Бідні люди, а мені ще добре − я можу ходити».
(Тетяна)
