ПРОСИ ЗА НАС  ГРІШНИХ

Зі щоденника штурмана підводного човна часів Другої світової війни читаємо: «День розпочався спокійно. Море спочивало в тиші, ворог не подавав жодних ознак життя. Раптом різко пролунав сигнал «до бою». Командир негайно віддав наказ занурюватись.  «Ворог на горизонті!» Через деякий час впали перші глибинні бомби. Ми сидимо напоготові у приміщеннях для екіпажу. З серйозними блідими обличчями чекаємо на перший удар. Кожен розуміє, що це кінець.

Слухаємо, як лунають вибухи. Човен з шумом мчить під водою. Враз напроти мене високий Гайн виймає з сумки вервичку. Він молиться. Це вперше, коли хтось із нас молиться в присутності інших… та ніхто не сміється!

«Слухай, Гайн, дай і мені, я – католик».

Це виглядає дивно: мозолиста чоловіча рука просить декілька кораликів вервиці. Гайн обриває десяток і подає йому. Там, на поверхні скаженіє бій.

«Дай і мені!»

«І мені також!»

Гайну залишився лише один «десяток» і хрестик. П’ятеро мужчин моляться… і ніхто не сміється. «Дай мені хрест, я євангельської віри». Гайн віддає йому хрестик. П’ять хвилин ми не чули шаленого гуркоту битви. Десь за годину нам вдалося втекти від ворога.

(З книги «Вчитися з життя»)