ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА ІІІ
І ось через багато років, пізнього вечора Ашот знову згадав той страшний, і одночасно, щасливий день. Завтра він мав вихідний, бо завтра у нього день народження – 35 років. Завтра буде свято, зберуться друзі. Багато чого він встиг за цих 35 років: у нього чудова дружина Лєночка, ростуть двоє гарнесеньких донечок (1 і 3 клас) та синочок Валіко, якого він назвав в честь друга, що врятував йому життя. Повертаючись з роботи, Ашот дивився на зоряне небо і думав: «А що було би, якби я не закричав: „Господи, якщо Ти є – спаси мене”?»
І раптом він чітко і виразно усвідомив, що його просто би не було, не було би і цього вечора. Не було би в його житті і чудової Лєночки, і Тетянки, Маринки та любого Валіко теж би не було. І завтрашній день в його житті так би і не настав. І ніхто не прийшов би його привітати. Це просте відкриття вразило Ашота з неймовірною силою. По спині побігли мурашки, пересохло в горлі, а очі наповнилися сльозами радості і щастя. Можливо вперше він усвідомив життя по-справжньому, можливо вперше в житті він зрозумів як приємно дихати свіжим, вечірнім повітрям, дивитися на безкрає небо і втомленим повертатися додому, де тебе чекає дружина і діти. Все це в одну мить пролетіло в його думках, і він вперше в житті підняв голову до неба та й сам, не знаючи як і чому, з глибини серця сказав: «Господи, якщо Ти існуєш, і якщо Ти дав мені можливість прожити цих 35 років, то я дякую Тобі. Я дякую Тобі за цей чудовий світ, за те, що Ти врятував мене в той страшний день. Дякую Тобі за дружину і дітей. Господи, якщо Ти існуєш, допоможи мені знати це точно, щоб я не сумнівався. Завтра до мене прийдуть всі мої друзі. Якщо би Ти був людиною, я обов’язково запросив би Тебе до себе. Але я не можу цього зробити, однак Ти, будь ласка, не ображайся. Але якщо Ти хочеш і зможеш прийти – приходи обов’язково. Ти будеш найдорожчим і найпочеснішим гостем в моєму домі»…
(далі буде)
