Житіє і страждання святого священномученика Никона і ста дев’ятдесяти дев’яти учнів його, які з ним постраждали (ІI частина)
Досить же років минуло, але гоніння на християн не закінчилося. Сповіщено було ігемонові сицилійському Квинтіяну, що є мужі якісь, які при ріці Асінос живуть, Бога небесного вшановують і мають собі за учителя Никона-єпископа. «Нашим же законам не підкоряються, не хочуть шанувати богів наших», – казали. Те чувши, ігемон гніву і люті сповнився і зразу послав півсотню воїнів взяти всіх і привести до нього на допит. Досягнувши того місця, вони питали: «Де є Никон і друзі його, які законам царським не підкоряються, ані богів не шанують?» Відповів їм Никон святий: «Добре прийшли діти мої, добре прийшли. Владика-бо мій Христос мене і моїх через вас прикликає». Брати ж вдалися до молитви, просили Бога, щоб укріпив їх на подвиг благодаттю своєю. Але воїни примушували їх до швидкої подорожі, тому закінчили молитву і йшли до ігемона. Вели їх воїни, як овець на заріз. Утверджував їх на шляху блаженний отець наш Никон, кажучи: «Мужні будьте, брати мої, і безстрашні будьте перед мучителем, ось-бо закінчується шлях наш і відчиняються перед нами двері небесні. Станьмо міцно проти люті катівської за віру Христову, говорімо сміливо перед лицем його, послухаймо голос Доброго Пастиря нашого, який говорить: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж не можуть вбити». Коли стали святі перед ігемоном на нечестивому судищі, поглянув на них люто кат, почав говорити: «То ви всі звернули на суєтну і безумну надію, куди звабив вас волхв той Никон. Не шануєте богів безсмертних ані їхнім законам не скоряєтеся?» Святі ж, наче єдиними устами, відповідали, кажучи: «Ми є християнами і ніколи не покинемо нашої віри. Надію ж нашу не покладаємо на суєтне, але на Господа Бога, який небо, і землю, і море, і все, що в них, створив. Боги-бо твої є німими і глухими – каміння бездушне, діло рук людських, на них же нехай будуть подібні всі, що покладаються на них». Зрозумів же ігемон незмінну і міцну святих віру і сказав: «Якщо не звелю скоро їх убити, більше людей у свій зваблять блуд». I так спочатку оголених і простягнених звелів жилами воловими нещадно бити довго, тоді всіх [крім Никона святого] мечем потяти при тій лазні, у якій же при ріці жили, – і ведені були туди на страту святі мученики. Схиляючи під меч чесні свої голови, говорили: «У руки Твої, Господи, передаємо душі наші, бо заради Тебе умертвлюємося цілий день, маємо себе за овець жертовних». I потяті були преподобні учні святого Никона – більше ж учні самого Христа, числом сто дев’ятдесят і дев’ять. Тіла ж їхні, наказом катовим, у лазню ту, вельми розжарену, на спалення вкинули. А щодо преподобного Никона, якого в путах тримали, думав ігемон, якою лютішою стратити його смертю. Явився ж тої ночі святому у в’язниці ангел Божий уві сні, кажучи: «Мужайся в Бозі, Никоне, воїне Христовий, і веселися, бо прийняв Христос Бог наш жертву ста дев’ятдесяти дев’яти учнів твоїх у пахощах благоухання, і увійшли до Світлиці, у якій Жених Небесний спочиває». Коли ангел сказав це, побачив перед собою Никон святий діву пресвітлу, яка понад сонячне проміння сяяла, її ж одяг був із золота і сапфіру, у руках своїх мала лева білого, наче сніг. Стояла діва та в полі при ріці, що Псимиф називалася, зі східного боку. Із заходу ж стояли два мужі великі вельми, їхні ж голови сягали небес, – мали в руках своїх списи вогненні. I розмовляли з дівою, що явилася, кажучи: «Чому нічого не робимо сьогодні, послані від Царя Небесного на боротьбу проти Квинтіяна: ось чекаємо його, а він не приходить». Тоді возвала до них світлоносна та діва, кажучи: «Вчора з числа рабів Христових сто дев’ятдесят дев’ять мужів убив Квинтіян, ще ж і на учителя їхнього Никона, який всі підступи ворожі справді переміг, гірше той кат вигадує. Скоро-бо прийде він на те місце, на яке проти нього ви послані». Те мовивши, пустила до них із рук своїх лева, якого мала, і сказала: «Візьміть і цього, він вам на ката допоможе». Після видіння того збудився зо сну преподобний Никон-єпископ і вельми втішився. Хвалячи і славлячи Бога, розповів усе, що бачив, отрокові своєму, який був при ньому, на ім’я Херомен, що служив йому і написав після того житіє його і страждання. Розповідаючи про бачене отрокові, святий пророкував люту смерть Квинтіянові, яка мала швидко настати. Коли настав ранок, звелів Квинтїян-ігемон поставити перед судищем своїм Никона святого і сказав до нього: «Хто ти і звідки? I якої ти віри, що чарівною премудрістю стільком чоловікам смерть виклопотав? I ось ти через безумство своє позбавляєшся краси сонця і вроди місяця». Відповів йому святий Никон, кажучи: «О виконавче всілякої неправди, хто я є і якої віри, не лише вже сказав тобі, але з інших уст вже про мене ти чув, а найбільше з уст багатьох святих, яких вчора, своїм нечестям осліплений, убив. Нині ж знову відкрито довідайся від мене, що християнин я міцний і постійний, маю надію свою, утверджену в Бозі, який створив небо і землю. Він тебе нестерпним передасть мукам за нелюдське твоє катування і богомерзенне нечестя». На ці слова заричав кат, як лев, звелів оголеного святого, до чотирьох колів за руки і ноги прив’язаного і простягненого, повісити і зі споду вогнем пекти. Так мучили святого, а він, наче на квітуючому полі, на вогняному вугіллі спочивав, співаючи і говорячи: «Ти твердиня моя, Господи, і пристань моя, рятуєш мене від ворогів моїх гнівливих». I казали слуги до ката: «Владико-ігемоне, знеміг уже вогонь, смалячи й обпалюючи цього, проте не торкається його мука». Знявши-бо з катівні Никона святого, звелів ігемон прив’язати його до коней диких, щоб, волочачи, роздерли його. I скоро святого до коней прив’язали, простягнув він правицю свою, на коней кладучи хресне знамення, – і зразу коні дикість свою в овечу покірність змінили: стояли непорушно, наче вудилами і вуздечкою стягнені, й анітрохи не сходили з місця, хоч і вельми слуги їх били. Те бачивши, кат розгнівався на коней і звелів мечем перетяти жили на їхніх ногах. Коні ж, Божим велінням, як же колись Валаамова ослиця, людський голос прийнявши, возвали, кажучи: «Бог наш на небі і на землі, все, що захотів створив, і ми задля святого Никона убиті нині». Тоді ігемон звелів мученика, залізними оковами зв’язаного, з високої гори скинути у яр глибочезний. Але коли й це зробили, залишився неушкодженим мученик: ангел Божий скиненого підхопив, із пут звільнив і з провалля яру вивів – і став знову святий на видовищі перед катом живий і здоровий. Його ж бачивши, ігемон вжахнувся. Тоді сказав до нього: «О наскільки велике богів наших щодо тебе провидіння, о Никоне! Чи не бачиш, як піклуються про тебе і не хочуть згубити тіла твого? Нині-бо, пізнавши їхню доброту, принеси їм жертви і другом їхнім будь». Відповів святий: «Анатема тобі і богам твоїм, і всім, що покладаються на них». I звелів ігемон камінням святому лице розбити, і язик його, кліщами витягнувши, відтяти, і, вивівши на місце, де жив з учнями своїми, що Гиґія називалося, відтяти йому там голову. I потятий був святий священномученик Никон при ріці Асінос під деревом певговим, за царювання Деція. Тіло ж його святе покинули без поховання на поїдання звірам і птахам.
Квинтіян-ігемон того ж дня, в який засудив Никона святого на страту, пішов до Панормського града, аби взяти собі маєток святої мучениці Агафії, її ж недавно перед тим замучив. Коли переїжджав через вищеназвану ріку, яка Псимиф називалася, коні, що з ним на паромі були, раптом сказилися й кинулися на нього. Один-бо зубами за лице його вкусив і сказив його. Другий же потоптав його ногами, і доти бив, допоки в ріку не скинув, – і втопився окаянний, погане своє життя закінчивши погано, за пророцтвом Никона святого.
Коли ж лежало чесне тіло мученика на місці страти непоховане, один пастух овець, духом нечистим одержимий, ходячи там, знайшов те святе тіло і зразу впав лицем своїм: дух-бо нечистий, силою святого прогнаний, кинув пастуха на землю, вийшов з нього з криком сильним, взиваючи: «Горе мені, горе мені, як втечу від лиця Никонового!» Те чудо зцілений пастух овець, пішовши, розповів людям. Довідавшись про те, єпископ града Мисинійського взяв клир свій і пішов – вів його пастух той. Знайшов багатостраждальне тіло священномученика і взяв його. Також і святих учнів його тіла у лазні знайшов цілими, вогнем анітрохи не ушкоджені були. I всіх разом зі святим учителем їхнім Никоном поховав чесно на місці знаменному, славлячи Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
