Роздуми над Словом життя Рим. 8,28
«Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро»
Тут сказано «усе»! Справді, усе співдіє на добро тим, які виконали одну умову, а саме: любити Бога. Тоді ті, які люблять Бога, не тільки є покликані Богом, але й реалізують Його покликання. Чи і ти реалізуєш своє покликання, дане Богом?
«Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим. 2,4). Так, Бог хоче цього, але існує свобода людини, а до того ж в людині є схильність робити зло і вірити брехні. Це є таїнство первородного гріха в нас, цього отруйного насіння, яке тягнеться за нами від перших людей. І саме на цьому Бог виявив Свою любов до нас, коли дав за нас Свого Єдинородного Сина, щоб у Ньому ми перемогли світ і гріх в нас, а врешті і духа зла, який діє на нас через світ і гріх.
Найбільша проблема полягає в тому, що ми маємо свободу і можемо відкинути Божу любов та Божу волю. Але тоді нами заволодіє фальшива любов, так зване самолюбство або егоїзм, і замість волі Божої ми пропагуватимемо не лише свою волю, але фактично і волю диявола. А вона в кінцевому результаті така, щоб ми були там, де він, тобто в пеклі.
Тому, якщо не хочемо приймати волю Божу і не хочемо любити Бога, який бажає нашого найбільшого блага і який любить нас більше, ніж ми самі, то цим показуємо, що не хочемо бути спасенними, тобто вічно щасливими. Однак ми не хочемо прямолінійно признати цю правду. Ми обманюємо самих себе і маємо ілюзії, що хоча й служимо гріху і не любимо Бога, за це будемо навіки спасенні. Але це нонсенс, цілковитий абсурд, який не хочемо визнати. Святий Василій, говорячи про любов до Бога ‒ до нашого найбільшого Благодійника, ‒ каже: «Навіть малі нерозумні діти туляться до своєї матері, і навіть тварини виявляють прихильність до тих, які їх годують, отож не будьмо дурнішими, ніж нерозумні малі діти, чи дикішими за тварин!».
Як любити Бога? Щоб любити Бога, ми повинні спочатку повністю відкритися правді про себе і пізнати, як потребуємо Бога! Ми повинні усвідомити, хто є Бог. Без Нього нам не впаде з голови жодна волосина, без Нього ніхто не продовжить своє життя ні на один день. Він створив тебе, дав тобі все добре, і навіть віддав за тебе Свого Єдинородного Сина, щоб ти був навіки спасенний. Бог дав тобі не тільки це дочасне життя, але й вічне, бо у матеріальне єство твого тіла Він вклав безсмертного духа, який прагне вічного щастя, а його можна осягнути лише в Бозі.
Однак, якщо людина не хоче чути правду і відкидає справжній сенс свого життя та його мету, відкидає Божі Заповіді, то не тільки не любить Бога, але не любить по-справжньому і себе. Святий Василій каже, що зло ‒ це коли ми обертаємо на свою шкоду те, що Бог дає нам для добра.
Той любить Бога, хто дотримується Божих Заповідей. Вони оберігають нас від зла і неволі гріха тут, на землі, і забезпечують нам вічне життя. Через мале самозречення та мале упокорення ми отримуємо від Святого Духа світло і силу. Якщо людина відкидає чи ігнорує Божі закони, то стає на широку дорогу зла, гріха та егоїзму. В результаті стане рабом низьких потягів, алкоголізму, збоченої нечистоти, наркоманії та диявольської гордині, яка повністю поневолить людину. В годину смерті такий відкидатель Божої любові, який любив гріх, єресі і брехню, опиняється в пеклі. Усе своє життя він відкидав Божу любов, правду і Божі Заповіді, відкидав люблячого Ісуса, який за нього пролив Свою кров на хресті, та добровільно вибрав відділення від вічної любові, від Бога. Відкинення цієї Божої любові ‒ це вічне пекло.
І навпаки: ті, які люблять Бога, тобто шукають Його та Його волю, йдуть дорогою спасіння. Вони моляться, відрікаються від злих думок, не дозволяють зводити себе поганим прикладом, але на перше місце у своєму житті ставлять Бога. Коли прийде переслідування, фізичне чи духовне терпіння, ‒ їм усе на кінець співдіє на добро. Вони проходять через внутрішнє очищення для ще глибшого з’єднання з Богом. Мир та щастя, які є в такій душі, неможливо порівняти з ніяким багатством чи вершиною світської слави. Хто любить Бога, той переживає щастя вже тут, на землі, не кажучи вже про те, що в годину смерті переходить до досконалого щастя і отримує вінець вічної слави.
Тому нехай для кожного з нас щоденною засадою буде «за все дякувати Богові»! Коли так будемо все терпляче приймати у вірі, усвідомлюючи, що це все походить з Його люблячої руки, згодом Бог покаже, яке добро це нам принесло: або це було для нашого духовного очищення, для нашого освячення, або це терпіння і упокорення Бог використає для навернення і спасіння якоїсь душі, за яку ми вже довго молилися. Це все Бог рано чи пізно відкриє нам. І неодмінно, ми повністю пізнаємо це аж у вічності.
Тому той, хто любить Бога і дотримується Його Заповідей, цим одночасно любить і самого себе, а зрештою, і ближнього. Такий учень Христа, який дає себе вести Божим Духом, не може за жодних обставин бути сумним, навіть в найбільшому болі. Іноді неможливо спинити сльози, але навіть тоді в глибині душі разом з цим болем є глибокий мир. Страждання, з’єднане з Христовим стражданням, має сенс як жертва за себе і за спасіння душ. Тому апостол взиває: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! … Господь близько!» (Флп. 4,4-5). Так, Він є близько ‒ в наших душах через Святого Духа, якого нам дав.
Два тижні повторюй це Слово життя. А коли тебе спіткає якесь терпіння: хтось тебе образить, обмане, тобі втече маршрутка або хтось тебе обмовить, ‒ тоді спробуй напівголосно сказати: «Дякую, Господи! Знаю, що і це Ти обернеш на добро!». Усвідом, що в тобі є Ісус, з’єднай це своє терпіння з терпінням Ісуса і отримаєш великий мир.
Завантажити: Роздуми над Словом життя Рим. 8,28
