Роздуми над Словом життя Рим. 8,23
«І ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо,
очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла»
Сказано: «І ми самі, що маємо зачаток Духа», ‒ тобто ще не маємо Його в повноті.
Хоча й маємо зачаток Духа, але якщо ми є тут, в часі, то до останньої хвилини життя в нас діє отруйне насіння, яке перейшло на нас від прабатьків, а тому гріх постійно поневолює наше тіло. Хоча ми повірили, прийняли Господа Ісуса, хоча ми вже є Божими дітьми і Дух дає нам силу, але все ж ми стогнемо, бо гріх, духовна темрява, лінивство до духовних речей тягне нас донизу. Своєю власною силою ми не можемо змінити наше фізичне єство, в якому є первородний гріх. Він буде в ньому аж до години смерті. Ми очікуємо визволення нашого тіла. Як відбудеться це визволення? Святе Письмо каже нам, що дух праведника піде у вічну славу, але тіло після смерті розпадеться в порох. Аж при Другому приході Бог знову оживить наше тіло з земного пороху, а також перемінить його, так що воно буде подібне до Христового тіла. Святе Письмо каже, що покоління, яке доживе до Другого Христового приходу, буде винятком. Воно не помре, але буде перемінене і піднесене вгору. Звичайно, це стосується тих, які вірні Господу Ісусу, а не тих, які Його ненавидять, які Його зрадили чи відкинули. Цей стогін в нас є до певної міри благословенням, бо він свідчить про те, що ми не є задоволені цим станом, наш дух знає, що це все ‒ марнота марнот, і прагне вічного щастя. Тут ми маємо страждання, хвороби, розчарування, які, звісно ж, можемо і повинні вірою перемінювати в благословенний хрест, який допомагає нам нести сам Господь Ісус. Треба, щоб особливо в молитвах ми стогнали і прагнули передусім спасіння нашої безсмертної душі, а якщо її спасемо, то буде спасенне і наше тіло. Воно буде перемінене і колись прославлене. Справжні стогони мають бути пов’язані з покаянням, з молитвою та з наслідуванням Господа Ісуса.
Ми переживаємо кульмінацію Великого Посту. Всесвітній карантин через коронавірус змушує думати про смерть. Потрібно це використати. Від коронавірусу помре дуже мало людей, однак смерть не омине нікого з нас. Але це ще не найгірше, найгірше ‒ це смерть нерозкаяного грішника, бо він втратить вічне життя.
Особливо у ці два останні тижні Великого Посту молімося у Святій годині «Хресну дорогу» зі співом.
Завантажити: Роздуми над Словом життя Рим. 8,23
