Роздуми над Словом життя Рим. 8,15

Розгляньмо з грецького оригіналу деякі терміни, такі як «pneuma duleas» та «pneuma hiothezias». «Pneuma» ‒ це «дух», «dúlos» ‒ це «раб». Отож сказано, що ми не прийняли дух рабства. «Hios» ‒ це «син», «hiothezia» означає «прийняття за синів», тобто усиновлення. Сказано, що ми не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні. Термін «до боязні» виражений словами «eis (в, до) fóbion». Грецьке слово «fóbos» міжнародно вживається саме для терміну «боязнь» ‒ фобія. Ми прийняли Дух усиновлення, в якому кличемо, а по-грецьки дослівно «кричимо» ‒ «kradzomén». «Krádzo» ‒ «кричати» («кликати»). В Євангелії від Матея сказано, що Ісус під час Свого умирання сильним голосом «скрикнув» ‒ «kradzomén» (Мт. 27,50). Слово «Авва» є єврейське і означає зменшувальну форму від слова «батько», або у вигуку «Таточку!» чи «Батеньку!». У грецькому оригіналі двічі вживається слово «elabete». «Lambano» («elabón») ‒ «брати», «приймати». Тут сказано: «Ви не прийняли дух рабства, …але прийняли (elabete) Дух усиновлення». Це коротко щодо пояснення термінів.

Тепер усвідоммо духовне значення, а це головне для розкриття глибини певних правд. Слово «прийняти» («labein») є дуже важливе. Святе Письмо говорить, що тим, які прийняли Ісуса, дав владу стати дітьми Божими (Ів. 1,12). І тут сказано ‒ усвідоммо це, ‒ що ми не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні. Фізично ми приймаємо, наприклад, подарунки, їжу і т.д., приймаємо або добрі, або погані речі. Прийняття отрути передвіщає смерть. В духовній області ми приймаємо добрі думки або погані думки. Їх ми приймаємо розумом. Але також ми приймаємо певні духовні реалії ‒ через віру. Або приймаємо Боже синівство і через віру стаємо Божими дітьми, або людина може фальшивою вірою в брехню чи в якесь мниме добро прийняти демонів, наприклад, через різні форми окультизму, які проявляються насамперед у неопоганстві, пов’язаному з йогою, бойовими мистецтвами та різними магічними чи віщунськими практиками. Тому дуже важливо знати, що ми приймаємо.

Тут сказано, що ми не прийняли дух рабства. Це означає, що вже не мусимо бути рабами ні тіла з його пристрастями, ні ідеологій, які нав’язуються і вважаються суспільним рівнем ‒ і горе тому, хто виступить проти цієї фальшивої суспільної думки! Вони тримають свою систему під батогом страху. Але ми можемо нічого не боятися, навіть смерті і Божого суду. Чому? Бо ми прийняли Духа усиновлення, тобто ми були прийняті за Божих синів. Ісус є первородженим і власним Сином Небесного Отця, Він є істинним Богом та істинним Чоловіком, а ми через віру в Христа приймаємо Боже синівство адоптивним способом і так стаємо Божими дітьми. Як написано і в наступних віршах, ми є спадкоємці Божі, спадкоємці Божого Царства, а тому можемо називати Бога так, як Ісус ‒ своїм Отцем, і навіть довірливим способом: «Авва!», «Таточку!», «Батеньку!». Це надзвичайна гідність! Але проблема одна: ми постійно забуваємо, ким ми є. Ми забуваємо, Хто нас створив, Хто є нашим справжнім Отцем, а також забуваємо, якою великою ціною ми були викуплені з гріха, щоб вже не бути його рабами. А також забуваємо про нашу останню і найвищу мету, про нашу справжню батьківщину та справжній дім, який Ісус приготував нам у небі. Він сам сказав: «Іду, щоб приготувати вам місце». Наш погляд постійно звернений вниз і спрямований на марноту, тому і у Святій Літургії нас закликають: «Вгору піднесім серця!». В ній також постійно нам нагадують, що Господь є з нами! Але ми безнастанно знову і знову про це забуваємо. Тому ми повинні постійно повертатися до цих найсуттєвіших правд, щоб усвідомлювати, хто ми є, Хто є нашим Отцем, Хто нас викупив і де наш справжній дім, наша справжня батьківщина. Мусимо собі це знову і знову нагадувати, тобто своїми думками та духом входити до цих правд і з ними рахуватися, бо тут, на землі, ми лише гості. Не знаємо ні дня, ні години, коли нас відкличуть. Тут ми лише проходимо через період випробування, тут не є наш справжній дім. Наш справжній дім не сміємо втратити за жодну ціну ‒ навіть якщо б ми мали пролити мученицьку кров за Ісуса і за спасіння душ.

Ми будемо повторювати слово «Авва, Отче». Це слово промовив Ісус в момент Своєї смерті. Ви, які хоча б раз на тиждень молитесь Пророчу молитву згідно Єзекиїла 37, вже ознайомлені з тим, що у виправленому варіанті ми згадуємо Христові страждання на хресті при словах «Елої, Елої, лема савахтані», а потім помалу переживаємо єдність з Христовою смертю при видиху-зверненні «Авва». Найперше довго видихнемо голосну «Аааа», усвідомлюючи єдність з моментом Христової смерті і те, що в цей момент вона приноситься в жертву за конкретне Містичне Тіло Христове на території, за яку молимося. При складі «вааа» також залишаємося в цій правді, до якої ми були занурені через хрещення. Одночасно усвідомлюємо і таїнство хрещення. Через хрещення ми стали частиною Містичного Тіла Христового, Головою якого є Ісус, членами ‒ ми, а Ісусова і наша Мати в цьому Містичному Тілі є серцем. Пророк Єзекиїл каже: «Я дам вам нове серце» (Єз. 36,26).

Сказано, що ми взиваємо з криком («kradzomein»). Це не означає, що ми повинні кричати голосом, але саме це взивання «Авва!» кричимо духом, а зовнішньо ‒ подихом.

Завантажити: Роздуми над Словом життя Рим. 8,15