Роздуми над Словом життя Пс. 50 (51), 3-4
«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого. Обмий мене повнотою з беззаконня мого і від гріха мого очисти мене»
Цей псалом був написаний царем Давидом у ситуації, яка описана в 2 Сам. 12,1 і наст.: «Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: „Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий. В багатого була превелика сила овець і корів, а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка. Якось прийшов хтось у гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього”. Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: „Як жив Господь! Чоловік, що зробив те, заслужив смерть. А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття”. Тоді Натан промовив до Давида: „Ти ‒ той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, Я тебе врятував з руки Саула…” І сказав Давид до Натана. „Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: „Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш”».
В людини, яка поступово занурюється у гріх ‒ чи це проста людина, чи правитель ‒ помалу притуплюється совість, а потім вона і розумом виправдовує свої дії і вже нездатна прийняти навіть лагідне напоумлення. Коли Бог використовує шокову терапію, як у випадку царя Давида через пророка Натана, люди реагують двома способами. Перша група поводиться подібно до Давида, який відразу ж отямився і визнав: «Згрішив я». Тому він і отримав слово: «Господь прощає тобі гріх твій». Але, звісно ж, за цей гріх прийшло певне страждання – смерть дитини царя Давида невдовзі після її народження. Коли він палко просив Бога, щоб врятував життя дитини, у цьому випадку Бог не вислухав Давида. Друга група людей після шокової терапії реагує так, що їхня гордість перейде аж в лютість, мстивість і ще більшу затверділість, а того, хто є для них докором сумління, вони намагаються ліквідувати, навіть фізично. Це вже є знаком того, що така людина відкинула Божу благодать для спасительного покаяння. Вона настільки з’єдналася з гріхом, що вже не хоче від нього відділитися, і можемо припустити на 99,9%, що в нерозкаяності і помре та буде навіки засуджена. Покаянний псалом молилися цілі покоління перед нами, бо первородний гріх, який проявився в поведінці Давида певним злом, проявляється в кожного з нас, хоч у різних формах. Але кожного з нас без винятку стосується: «Гріх мій є завжди передо мною. Це бо в беззаконнях я зачатий і в гріхах породила мене мати моя». Кожного каяника також стосується: «Це бо істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрості Своєї явив Ти мені. Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу… Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти». Що стосується визнання, Давид на самому початку взиває: «Помилуй мене, Боже!» (Господи, помилуй). Давид просить: 1) «очисти мене з беззаконня мого», 2) «обмий мене повнотою з беззаконня мого» і 3) «від гріха мого очисти мене».
У 12 вірші він взиває: «Серце чисте сотвори в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відійми від мене… Вкажу беззаконним дороги Твої, і нечестиві до Тебе навернуться». І підкреслює суть покаяння словами: «Жертва Богові ‒ дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить».
Це Слово життя ми будемо повторювати в час передріздвяного посту, в час покаяння та очікування приходу нашого Спасителя. Він вже прийшов і народився в убогому вертепі, помер за наші гріхи і воскрес. Через наш гріх Бог віддаляється від нас, через важкий гріх відходить, а дрібні гріхи затуманюють наш духовний зір, так що ми не усвідомлюємо Божу близькість. Але якщо ми навчились каятися, тобто якщо ми прийняли Духа правди, то через покаяння знову настає довірливе з’єднання нашого духа з Божим Духом ‒ наше з’єднання з Богом відновлюється. Зовнішнє терпіння, навпаки, часто підсилює усвідомлення Божої присутності, так що Божу близькість відчуваємо дуже сильно. Без покаяння нема спасіння. А суть покаяння ‒ признати свій гріх, як взиває Давид: «Помилуй мене, Боже» (вірш 3), «бо беззаконня моє я знаю» (вірш 5), «проти Тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив» (вірш 6). Тоді приходить мир і радість: «Поверни мені радість спасіння Твого, і духом владичним утверди мене» (вірш 14), «Господи, губи мої відкрий, і уста мої сповістять хвалу Твою».
Завантажити: Роздуми над Словом життя Пс. 50 (51), 3-4
Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат (ВВП) ‒ це спільнота монахів, священиків та єпископів, що мешкають у монастирях. Очолює ВВП Патріарх Ілля з двома єпископами-секретарями: + Тимотеєм і + Методієм. ВВП виник з необхідності захищати основні істини християнської віри від єресей і апостазії. Псевдо-папу Бергольйо ВВП не визнає і не підпорядковується йому.
