Роздуми над Словом життя Гал.5,13
«Брати, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності»
«Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному. Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого”».
Що таке справжня свобода у Христі? Це не означає відкинути Божі закони і заповіді та дати простір гордому его з його невпорядкованими тілесними прагненнями, щоб воно без докорів сумління чинило зло. Людська свобода не полягає в недоторканності его, яке у своїй гордині завжди хоче мати останнє слово, і навіть після Божого слова. Це була б фальшива свобода, яка веде до погибелі. Свобода у Христі полягає в тому, що людина приймає шлях правди, тобто покаяння, і зрікається себе, своєї гордині. Вона усвідомлює закон пшеничного зерна, яке мусить померти, щоб могло прийти нове життя. Таким чином людина повністю усвідомлює суть – що гординю нашого его, яка є недоторканою та образливою, треба назвати справжнім іменем. Також усвідомлює цю духовну отруту всередині людини, тобто і в собі, з якої походять усі війни та злочини, і яка також є причиною вічного засудження. На троні нашої душі сидить горде его. Його потрібно скинути з трону! А владу повинен перейняти Ісус. У цьому вся суть нашого спасіння. Але все не так просто. Тому людина повинна присвячувати багато часу молитві, щоб могти перед Богом усвідомлювати цю духовну отруту в собі і мати силу упокорятися. Остаточне скинення з трону влади цього диявольського насіння, тобто нашого его, неможливе без щоденного упокорення. Якщо людина щодня намагається це робити і не дозволяє собі залишатися в себежалі, помсті чи ображеності, коли хтось її упокорить, то отримає досвід – що не досягне перемоги інакше, як тільки постійно входячи до Божого світла, яке здобуває в молитві. Тоді людина здатна внутрішньо сприймати упокорення та обертати його собі на користь, здобуваючи нові досвіди та глибше пізнання.
Як важко упокоритися людині, яку в дитинстві не вели до дисципліни і лише «танцювали» навколо неї, бо вона домагалася недоторканості свого его і не була охоча признавати правду, яку їй представляли батьки. Найбільший дар для дитини – це добре, здорове виховання, а головне – приклад батьків. Це найбільший скарб і придане, яке батьки можуть передати своїй дитині.
У посланні до Филип’ян перед нашими очима постає приклад покори Ісуса. По суті, покора полягає в тому, щоб скинути з себе стару людину, тобто нашу зіпсовану природу, і передати владу у своїй душі Ісусу Христу. Життя коротке. Ми живемо в апокаліптичний час. Ми, християни, повинні бути закваскою і світлом саме в цьому – у зреченні себе, в наслідуванні Христа і в дотримуванні Його заповідей.
1.Прочитай послання до Филип’ян 2,5-8:
а) Який приклад ти повинен наслідувати? (вірш 5)
б) Яку позицію зайняв Ісус? (вірш 7)
в) Як проявилося те, що Він став слугою? (вірші 7-8)
2. У посланні до Филип’ян 2,3-4 сказано, як маєш поводитися у своєму житті:
а) Що ти повинен робити?
б) Згадай, в якій ділянці свого життя ти цього не робиш.
в) Як це виправити?
Завантажити: Роздуми над Словом життя Гал.5,13