Роздуми над Словом життя 1 Кор. 10,10
«Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали,
та й від губителя загинули»
Щодо гріха нарікання на Бога, апостол Павло згадує подію, яка сталася після того, як ізраїльтяни чудом перейшли Червоне море. Тоді вони могли відразу ж увійти в землю, яку Бог обіцяв їм. Звідти вийшли їхні батьки, коли зійшли до Єгипту 430 років тому. Тепер ізраїльтяни мали туди повернутися. Бог пообіцяв, що буде з ними і що вони переможуть поганські народи. Мойсей послав у землю розвідників, які мали дізнатися подробиці, щоб визначити, як саме діяти, щоб зайняти землю. Але коли розвідники повернулися, навели на людей великий страх. Лише Калев та Ісус Навин, навпаки, заспокоювали народ: «Ввійдімо в цю землю, що тече молоком і медом. Господь дасть нам цю землю, довіряйте Йому». Але ізраїльтян охопив такий сильний дух страху, що вони навіть хотіли повстати проти Мойсея і укаменувати Ісуса Навина та Калева. Тому Мойсей взивав в молитві до Господа, і Бог промовив до нього: «Доки ця ледача юрба нарікатиме на Мене? Чув я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють мені. Тож скажи їм: “Як живу я – слово Господнє, – зроблю з вами так, як ви наговорили в Мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, що нарікали на Мене. Ніхто з вас, крім Калева, сина Єфунне, та Ісуса Навина, не ввійде в землю, де Я, піднісши вгору Мою руку, поклявся вас оселити.
Дітей же ваших, про яких ви казали, що, мовляв, стануть здобиччю, – їх Я введу туди, і вони пізнають землю, якою ви знехтували. Ви ж трупом ляжете в цій пустелі. Діти ваші блукатимуть сорок років пустелею, щоб спокутувати ваші беззаконня, поки не зогниють ваші трупи в пустині. За числом сорока днів, що ви розвідували землю, рахуючи один рік за один день, понесете ви кару за гріхи ваші сорок років» (Чис. 14, 26-34).
Кожен може зробити собі іспит совісті, як реагує, коли Бог допустить навіть найменше випробування. Ми часто нарікаємо перед іншими замість того, щоб довіряти Богу, терпеливо чекати і вірити, що Бог може навіть найбільше зло обернути на добро. Нарікаючи, ми не тільки грішимо проти Бога, але й даємо згіршення іншим людям. Тоді ми мали б вибачитися, признати свій гріх невіри і недовіри до Бога, та публічно покаятися перед тими, кому виливали свою розпуку і нарікання.
Це Слово життя ми будемо повторювати два тижні. Згадаймо різні нарікання з минулого, відколи ми увірували в Господа, щоб могти відразу каятися і при згадці про це хоча б тричі вдарити себе в груди зі словами: «Господи, помилуй».
Перед цим Словом життя апостол пояснює: «Не хочу, брати, щоб ви не знали, що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі христились у Мойсея, у хмарі та в морі, що всі їли ту саму духовну страву, що всі пили те саме духовне питво, бо пили з духовної скелі, що йшла за ними, а тією скелею був Христос. Одначе, багато з них не були вгодні Богу, тому вони й полягли в пустині. А сталося це, щоб нам бути прикладом, щоб ми лихого не пожадали, як вони пожадали. Та й ідолопоклонниками не ставайте, як деякі з них, як написано: “Народ сів їсти й пити, а потім стали забавлятись”. Ані не чинім розпусти, як деякі з них чинили, і полягло їх за один день двадцять три тисячі. Ані не спокушаймо Господа, як деякі з них спокушали, то й від гадюк загинули» (1 Кор. 10, 1-9). Потім є слово, яке ми будемо повторювати: «Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, та й від губителя загинули». Опісля ж апостол наголошує: «Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків. Тож коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (в. 11-12).
Завантажити: Роздуми над Словом життя 1 Кор. 10,10
