ВВП: Підсумковий документ Синоду про синодальність – дорога до пекла
26 жовтня 2024 року було прийнято підсумковий документ Синоду про синодальність. Харизматична термінологія переплітається з неясними формулюваннями та двозначними термінами. Важко зрозуміти їх справжній зміст. Цей метод багатозначних термінів був використаний і на II Ватиканському Соборі. Його мета – приховати справжній ліквідаційний намір, до якого веде документ, і замаскувати його єретичний зміст.
Синод про синодальність є максимально наглядним плодом єретичного II Ватиканського Собору.
Що Дух говорить Церкві? Синодальний шлях – це шлях апостазії, що закінчується у вічній погибелі. Народе Мій, вийди з Вавилону Бергольйо!
Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v5midhk-340139720.html
https://cos.tv/videos/play/56723561013351424
У чому суть 52-сторінкового підсумкового документу Синоду? Започаткувати процес постійної революції з метою викорінення усіх догм, на яких була побудована Церква. Принцип зміни парадигм уже був авторитативно закріплений в motu proprio «Ad theologiam promovendam» від 1 листопада 2023 року. Це означає поступове скасування Божих заповідей, церковної традиції та ієрархічної структури, а також легалізацію до неба волаючого гріха содомії і в результаті всіх гріхів. Найвищі повноваження в управлінні Церквою отримують т.зв. пасторальні ради, тобто передусім миряни-ЛГБТК та зарозумілі феміністки. Процес супроводжуватиметься поступовим скасуванням целібату та запровадженням свячень жінок на дияконис, священниць та єпископок. Цю антихристову революцію мають здійснити передусім миряни-ЛГБТК та їхні послідовники на основі принципу запрограмованого самогубства Католицької Церкви. Підсумковий документ Синоду фактично є робочим інструментом цього самогубства. Для цього отримав авторитет магістеріуму.
Все це можливо тому, що ієрархія не хоче визнати реальність того, що Бергольйо є узурпатором папства і що зловживає найвищим урядом для ліквідації Церкви. Масова апостазія католицьких прелатів є головною і скандальною проблемою, а не тільки Бергольйо. Сліпа та зрадлива церковна ієрархія слухняно реалізує самогубство і лицемірно посилається на т.зв. послух Святішому Отцю і начебто на вірність Церкві та Христу. Ця духовна сліпота та бунт проти Бога сьогодні вже межує з гріхом (або у багатьох вже і є гріхом) проти Святого Духа.
Видимою ознакою апостазії католиків є те, що вони не бачать апостазії Бергольйо або її приймають. Це стосується не лише єпископів, але й священників та вірних. Вони прийняли духа світу і содомське антиєвангеліє з благословенням гріха содомії, а це є публічне відступництво від Христа. Спасительне покаяння вони бойкотують і відкидають. Вимога наслідування Христа та Його шляху спасіння є для них чужою. Вони вже прийняли синодальний шлях Бергольйо, який веде до вічного засудження.
Згадаймо хоча б кричущі прояви апостазії Бергольйо під час його узурпації папства. Жестом цілування ніг транссексуалу він схвалив антилюдський транссексуалізм. У єретичній адгортації «Amoris laetitia» скасував об’єктивно діючі моральні норми. А на «dubia» кардиналів досі не відповів. Він злочинно агітував за експериментальну мРНК-вакцинацію з катастрофічними наслідками. Створив духовну і безпосередню єдність зі світовими елітами в програмах, які служать сатанізації та редукції людства (наприклад, План дій-2030). Він інтронізував демона Пачамаму у Ватикані, в соборі св. Петра, і посвятився сатані в Канаді. Цим заперечив Першу Божу заповідь. Догматичною декларацією «Fiducia supplicans» він запровадив легалізацію та благословення союзів содомітів, тобто гріха содомії. Цим відкинув Декалог та Символ віри і трансформував Католицьку Церкву в антицеркву Нью-Ейдж.
У підсумковому документі Синоду про синодальність стверджується, що «в синодальній Церкві влада єпископа, колегії єпископів і єпископа Риму, коли йдеться про прийняття рішень, є недоторканною». Це твердження розкриває метод, який використовує Бергольйо. Таке твердження заспокоює католиків. Там є лише невелике доповнення, що використання єпископської «влади все ж не є безмежне». На практиці при т.зв. пасторації це виглядає так, що Бергольйо запровадить абсолютно протилежне. Зокрема, запровадить т.зв. пасторальні ради, які отримують найвищі повноваження та усувають єпископську ієрархічну структуру. Прикладом є Німеччина, де найвищу владу в Церкві вже не має єпископ, а т.зв. синодальна рада, яка складається з мирян, пропагандистів ЛГБТК.
У здійсненні влади документ надає основне слово мирянам, насамперед жінкам. Навіть виступають за більшу участь жінок у формуванні духовенства та за ширше залучення жінок до процесу прийняття рішень у Церкві. Це означає, що жінка може бути, наприклад, адміністратором парафії чи дієцезії. Імпліцитно це також стосується і найвищої влади в Церкві, тобто папства. У документі стверджується: «Немає жодних причин або перешкод, які б забороняли жінкам займати керівне становище в Церкві». Але це обман. Боже слово чітко говорить, що жінка повинна в Церкві мовчати. Це означає, що жінці не можна надавати місце в управлінні Церквою. Жінка не може прийняти таїнство священства, яке включає три ступені: дияконат, священство та повноту священства – єпископство. У Швеції відлякуючим прикладом є некатолицька єпископка, яка одружилася з лесбійкою. Однак сьогодні, згідно з «Fiducia supplicans», Католицька Церква вже благословляє такий союз!
Жінка має важливе завдання в Церкві, як і в сім’ї, де чоловік є головою, а жінка – серцем. Протягом історії були жінки, які впливали на життя Церкви: св. Катерина Сієнська, св. Тереза Авільська та ін. Але вони не діяли на основі церковного уряду, а на основі пророчого служіння. Бог говорив через них, і правовірна Церква, розпізнавши цей голос, прийняла його. Бергольйо сьогодні зловживає поняттям «розпізнавання» для пропаганди єресей, гріха і моральних збочень.
Питання доступу жінок до дияконства начебто залишається відкритим, і це т.зв. розпізнавання нібито має тривати.
Хорхе Бергольйо є тут з Божого допусту, щоб викрити ракові метастази в Церкві. Сьогодні навіть добровільна відставка Бергольйо не допоможе зупинити самогубний процес, оскільки офіційна церковна структура є апостатичною. Тому справжня реформа має прийти знизу, від віруючих, через священників і єпископів. Умовою є правдиве покаяння. Правду треба назвати правдою, єресь єрессю, а також II Ватиканський Собор, плодом якого є синодальний шлях, єретичним. Церква має бути засобом спасіння, а не, як бачимо сьогодні, засудження! Основні правди треба поставити на перше місце. Це передусім спасіння душ, яке неможливе без особистого навернення, покаяння та наслідування Христа. Це правдивий шлях спасіння, а не синодальний самогубний шлях Бергольйо, що веде до вічної загибелі. Бергольйо практично викрив всю Католицьку Церкву, що вона вже не є католицькою чи християнською, оскільки не виступає проти його єресей і публічно визнає єретика намісником Христа. Цей глибокий метастаз пронизує всю Католицьку Церкву.
Який вихід?
Основою є повернення до регулярної молитви. Католики повинні виділити конкретний час для молитви: чи це три вервиці на день, чи інші християнські молитви. Щоб відродилася Церква, а сім’я залишилася сім’єю, необхідно запровадити регулярну щоденну молитву в сім’ї. Практика показала, що найвигідніший час – з 20:00 до 21:00. Якщо людина не молиться і не кається, то рано чи пізно втратить спасительну віру. Багато святих повторювали: хто молиться, буде спасенний, а хто не молиться, буде засуджений.
Що Дух говорить Церкві?
Синодальний шлях – це шлях апостазії, що закінчується вічним засудженням. Народе Мій, вийди з Вавилону Бергольйо!
Завантажити: ВВП: Підсумковий документ Синоду про синодальність – дорога до пекла
