Роздуми над Словом Життя Мт. 5,44
«А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас зневажає і переслідує»
Ісус встановлює, яким має бути наше ставлення до ворогів:
1) ми повинні любити їх;
2) маємо благословляти тих, які нас проклинають;
3) маємо робити добро тим, які нас ненавидять;
4) нам слід молитися за тих, які нас переслідують і зневажають.
Кожна з цих чотирьох вимог на перший погляд може здатися абсурдною і може створювати враження, що, виконуючи їх, ми відкриваємо двері для зла, щоб воно поширювалося через злих людей. Світ має інші норми, які суперечать Христовим вимогам:
1) замість любові до ворогів автоматично встановлює ненависть чи ворожість;
2) замість того, щоб благословляти тих, які проклинають, у кращому випадку бажає, щоб прокляття, яким проклинають, упало на їхні голови;
3) замість того, щоб робити добро тим, які ненавидять, відплачує злом за зло і злорадствує, коли вони зазнають шкоди;
4) замість молитви за тих, які зневажають і переслідують, може бути хіба молитва, що випливає зі себежалю, щоб вони усвідомили, яку кривду чинять, і компенсували її.
Таке ставлення має більшість людей і таку позицію займають пересічні християни, які практично не беруть до уваги безумство Євангелія і зовсім не рахуються з ним у своєму житті. Природно мисляча людина, коли чує Христові слова, які суперечать її досвіду і розуму, хоче чути відповідне обґрунтування, чому вона повинна мати саме таке ставлення до ворогів. Без належного розуміння ці слова зовсім не вплинуть на її християнське життя.
Насамперед необхідно усвідомити декілька основних реалій. В нас є первородний гріх, так само, як і в наших ворогах та в кожній людині. Він затемнює наш розум і ставить наше недоторкане его в центрі світу. В цьому полягає і причина того, чому людина не хоче чути об’єктивну правду про себе, а коли хтось інший скаже їй цю правду, то ненавидить його за це. Це отруйне родовище зла, первородний гріх, є в нас, в усіх людях, а в корені він під’єднаний до духа брехні та смерті, яким є стародавній змій, диявол. Це дух гордині, який спонукає людину в гордості обожнювати саму себе, протистояти Богові, ігнорувати Божу любов і таким чином уподібнюватися дияволу. Бог чинить нам добро, але диявол, брехун і злодій, привласнює його і створює враження, що це він допомагає нам. Тому в даний час масово поширюється глобальна ідеологія прихованого сатанізму. Його плодами є масове вбивство ненароджених дітей і запланована т.зв. редукція людства до «золотого» мільярда. Їй також служить ідіотизм, пов’язаний з гомосексуалізмом і транссексуалізмом, та ліквідація природних законів, які забезпечували принаймні мінімальну справедливість у відносинах між людьми і між народами. Це все відбувається під впливом духа брехні та людей, які відкриваються його систематичному обману і створюють для брехні імідж правди. Вони роблять це так: замовчують суть правди, роздувають якусь несуттєву річ і викликають емоції. Тоді люди ненавидять один одного, бо кожен концентрується на своїй частині правди, а результатом цього є напруження в сім’ях, розлучення, розбрат, ненависть, а у великих масштабах ‒ масове самогубство людства. Це плоди духа брехні та родовища зла, яким є первородний гріх в нас. Ми, люди, маємо матеріальне тіло, але нематеріальну душу, яка проявляється через розум і вільну волю. Але в душі людини є глибока рана від гріха. На людському тілі вона проявляється через хвороби, а в кінцевому результаті – через смерть. Щоб по-справжньому пізнавати суть правди, ми потребуємо Божого світла. Без нього не будемо її усвідомлювати і залишимося лише з частковою правдою – зі своєю правдою, яка не є об’єктивною і не спасе нас. Ісус є Правда. Той, хто має довірливе з’єднання з Ним, пізнає глибоку суть правди, яка вносить гармонію у відносини між людьми вже тут, на землі, допомагає правильно відрізняти добро від зла та забезпечує вічне життя.
Коротко кажучи, суть правди пізнають святі люди. Літеплі християни пізнають лише частину правди. Щоб доростати до святості, мусимо робити кроки віри, до яких веде нас Ісус. Якщо ми почнемо їх робити, то закономірно отримаємо глибше пізнання Бога. Це пізнання пов’язане з подоланням нашої людської гордині через послух Божому слову, яким є і ця заповідь, що вимагає чотирьох ставлень віри. Ми виразили і ставлення природної, людської логіки, яке подає наше відношення до ворогів лише з дочасної точки зору і в якому немає місця для погляду з перспективи вічності.
Чому я повинен любити ворогів? Тому що вони також є Божим сотворінням. Вони, як і я, мають у собі корінь зла, і їх обманює та сама «стара людина» – его в нас – так само, як і мене. Я повинен любити їх і тому, що й за них Ісус пролив на хресті Свою кров. Вони мають безсмертну душу і після смерті будуть або навіки засуджені, або навіки спасенні. Вони не усвідомлюють цього, не мають світла правди, і якщо б я навіть євангелізував їх, вважатимуть мене фанатиком і непрошеним гостем, який втручається в їхнє особисте життя. Мою спасительну віру вони вважають безумством або навіть чимось небезпечним. Я безсильний сказати їм правду задля їхнього спасіння. Чому? Тому що «стара людина», тобто людське его, має захисну систему проти правди – я це бачив і бачу на собі. Це проявляється аж в конкретних кризових ситуаціях. В іншому випадку я думаю, що все гаразд, але це не так. Я повинен любити ближнього, як себе. Отож хочу, щоб мій ближній не опинився у вічних муках у пеклі. А те саме стосується і мого ворога. Цим ворогом може бути навіть мій найближчий брат, тобто християнин. Ставлення любові полягає в тому, що я прощаю йому те, що він мене кривдить. Але своїм злом він кривдить і Господа Ісуса. Проте я також завдаю кривди Господу Ісусу своєю байдужістю, своїм літеплим християнським життям. Скільки з нас не рахуються з Ісусом у своєму повсякденному житті, не знаходять належного часу для молитви, є рабами смартфону, Інтернету, суспільної думки. Ми часто піддаємося обману, так само, як і люди у світі, та не признаємо собі цього. Але якщо прийму ставлення любові до свого ворога, тобто прощу йому те, що він мене скривдив, а ще й дякую Богові за те, що допустив це, бо ця рана веде мене до Бога – то отримаю глибше пізнання Божої любові, а тоді і сам матиму правильну любов до себе, а також до свого ворога.
Далі Ісус вимагає: «Благословляйте тих, хто вас проклинає». У Святому Письмі сказано, що сім разів на день ми повинні прославляти Бога за Його присуди справедливі, хоча зі свого погляду я бачу, що ворог, який проклинає мене, перебуває в темряві. Наприклад, йому заважає те, що я виконую волю Божу, або він не може знести, що моє життя суперечить його поглядам на життя та міжособистісні стосунки. У когось проклинання може бути наслідком гніву, коли він дізнається, що інший вивищився над ним, осудив його перед кимось, а той перекаже йому це ще й з коментарем. Причина проклинання часто навіть невідома, але напруженість і злоба з боку мого ворога мають привести мене до певної зупинки в житті. Я повинен стати на коліна і щиро просити Бога про світло в даній ситуації. Треба знати, що Бог допустив на мене це терпіння для мого добра. Він хоче від мене, щоб я діяв у вірі, тобто благословляв ворога, щоби Бог дав йому здоров’я і охороняв його від зла. Те, що бажаю йому, Бог у будь-якому випадку дасть мені. Часто завдяки моєму благословенню ворог отримає світло і усвідомить обман, якому піддався. Тоді він буде здатний відмаскувати духа, який водив його за ніс і тримав у темряві чи у фальшивому світлі, яке стало імпульсом для його проклинання. Але якщо хочемо вирішити ситуацію тільки логічно, тобто якщо підемо до ворога і почнемо перед ним вибачатися, то це може погано закінчитися. Він може обернути це проти нас і стверджувати, що вибачення є доказом нашої провини, та звинуватити нас у тому, що ми хочемо ним маніпулювати. З іншого боку, бувають випадки, коли можемо йти до ворога і упокоритися, і це буде наступним кроком перемоги над духом брехні та гордині і над его «старої людини». Але мусимо йти до нього, будучи посланими Богом, і лише після того, як самі виконаємо ці чотири Ісусові вимоги. Одна з них полягає в тому, що я маю благословляти ворога і дякувати Богу за це терпіння, бо і це є виявом Божої любові, щоб я тут, на землі, міг перетерпіти чистилище і бути врятованим від мук у вічності. Хоча муки чистилища є дочасними, але дуже болючими.
«Творіть добро тим, хто ненавидить вас». Ми повинні з вірою старатися таємно робити їм добро. Можемо перед іншими людьми похвалити добрі риси того, хто виявив щодо нас ненависть. Швидше за все, люди дуже скоро перекажуть моєму ворогу те, що я про нього сказав, а це також вплине на нього, бо це є прояв послуху віри Божій заповіді, а саме даній заповіді Ісуса.
Будьмо вдячні, що вороги спонукають нас до того, щоб ми взагалі молилися. За інакших обставин ми думаємо, що не маємо часу на молитву, або ж ми розсіяні і лише рецитуємо якісь слова, які зовсім не торкаються нашого серця. Але дана ситуація торкається нашого серця. Прикладом молитви за ворогів є для нас сам Ісус. Коли Йому в руки вбивали цвяхи, Він сказав: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Його молитва є для нас прикладом.
Завантажити: Роздуми над Словом Життя Мт. 5,44
