Кардинал Мюллер ‒ єретик /1 частина/
20.04.2020
Прочитавши уривок про Воскресіння з догматики кард. Мюллера, віруюча людина шокована. Основна істина християнства така: Ісус Христос є правдивий Бог та правдивий Чоловік. Він помер на хресті за наші гріхи. Своє Божество Він довів Своїм славним воскресінням і таким чином підтвердив Своє вчення. Мюллер цю правду історичного та реального воскресіння Христа хитро заперечує. А це велика єресь.
А) Спочатку представимо ясне католицьке вчення про Воскресіння;
Б) Цитати та відповіді на твердження Мюллера у книзі «Католицька догматика»;
В) Коріння німецької теології, на якому ґрунтуються погляди Мюллера.
А) Ясне католицьке вчення про Воскресіння
Таїнство Христового воскресіння ‒ це реальна подія, пов’язана з історично підтвердженими фактами, як посвідчують передусім Євангелія та листи апостолів. Порожній гріб також є свідком. Коли учні його побачили, це був для них перший крок до визнання самого факту воскресіння. Спочатку порожній гріб побачили побожні жінки (Лк. 24:3,22-23), потім і Петро (Лк. 24,12). Апостол Іван, ввійшовши в порожній гріб, побачив, що там лежать самі лиш полотна (Ів. 20,6). «… і повірив» (Ів. 20,8). З обстановки в порожньому гробі (Ів. 20,5-7) він зрозумів, що відсутність тіла Ісуса не могла бути ділом людини, і що Ісус не повернувся до земного життя, як це було у випадку з воскресінням Лазаря. Марія Магдалина та побожні жінки, які йшли закінчити бальзамування Ісусового тіла (Мр. 16,1), першими зустрілися з Воскреслим (Мт. 28,9-10). Опісля Ісус з’явився Петрові, а потім дванадцятьом.
Апостол народів проповідує: «Ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса» (Ді. 13,32 наст). Близько 56 року апостол Павло пише до християн у Коринфі: «Я вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля ж з’явився Він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам. А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені» (1 Кор. 15,1-8).
Христове воскресіння ‒ це реальність, яка заторкнула фізичну сферу, а тому вона є історичною. Її свідками були конкретні люди, які бачили Ісуса Христа після Його воскресіння. Коли згодом Ісус з’явився апостолам в неділю ввечері, «Він докоряв їм за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили Його воскреслого з мертвих» (Мр. 16,14). Через випробування сумнівами пройшов зокрема Тома. Тому не вистоїть припущення ліберальних теологів, за словами яких Воскресіння є «плодом» наївної легковірності апостолів. Якраз навпаки! Їхні свідчення про воскресіння Христа базуються на безпосередньому пережитті, на особистому досвіді з воскреслим Христом. Ісус хотів, щоб вони самі доторкнулися до Нього, щоб переконалися, що не бачать духа, бо спочатку вони вважали Його духом. Потім Він дав їм наступний доказ, з’ївши перед ними рибу, кості з якої залишилися їм на свідоцтво. Показавши їм пробиті руки та рану в боці і закликавши їх доторкнутися до Нього, Ісус підтвердив, що це є те саме Тіло, яке було прибите до хреста.
Існує різниця між воскресінням Христа і воскресінням Лазаря. Лазар повернувся до земного життя, а потім знову помер. Христове воскресіння відмінне у самій суті. Лазар був звичайною людиною, в той час як Христос є Богом, який взяв на Себе наше людське тіло і помер заради нашого спасіння. Тому Святе Письмо також свідчить: «Сину Людському треба багато страждати, Він буде вбитий, але третього дня воскресне» (Мр. 8,31). На іншому місці Ісус прямо проголошує: «Я віддаю життя Своє, щоб взяти його знову… Владу маю його покласти і владу маю назад його забрати» (Ів. 10,17-18). «Ісус помер і воскрес» (1 Сол. 4,14).
Святий Григорій, брат святого Василія Великого, та деякі інші Отці розмірковують про Воскресіння на основі правди про Божественну особу Христа, яка залишилася поєднана з Його душею і тілом, взаємно відділеними один від одного смертю. Завдяки єдності Божественної природи, яка залишається присутньою у кожній з двох частин, ці частини при воскресінні знову з’єднуються. Воскресіння ‒ це, перш за все, підтвердження Ісусового Божества і всього, що Він здійснив та навчав. Усі істини, навіть ті, що найменш доступні людському духу, знаходять своє обґрунтування, бо Христос, як і обіцяв, Своїм воскресінням дав остаточний доказ Свого Божественного авторитету.
Ісус сказав: «Коли вгору піднесете Сина Чоловічого, тоді взнаєте, що Я Сущий» (Ів. 8,28). Воскресіння Розп’ятого показало, що Він дійсно є Той, який є «Сущий», Божий Син і сам Бог. Апостол Павло звістив євреям: «Обітницю, що була зроблена батькам нашим, Бог здійснив нам … воскресивши Ісуса».
Пасхальне таїнство містить у собі два аспекти: Своєю смертю Христос звільняє нас від гріха, а Своїм воскресінням дає нам доступ до нового життя. Те нове життя ‒ це, передусім, оправдання, яке повертає нам Божу благодать (Рим. 4,25). І звісно ж, Христове воскресіння є основою і джерелом нашого майбутнього воскресіння: «Христос воскрес, перший з тих, які померли» (1 Кор. 15,20-22).
Єврейський історик Йосиф Флавій (37-100 рр.) описав події життя Ісуса так: «У той час жив Ісус, мудрий чоловік, наскільки можна назвати Його чоловіком, бо Він творив чуда і був учителем людей, які прийняли правду. Він здобув для Себе дуже багато євреїв та поган. Він був Христос, і коли Пилат, під впливом наших проводирів народу, засудив Його на розп’яття, то ті, які любили Його з самого початку, не відреклися Його. Бо Він з’явився їм живим на третій день відповідно до провіщень пророків…».
«Є багато свідків воскресіння Спасителя: відвалений камінь, який досі там лежить, свідчить про воскресіння. Петро та Іван, Тома і всі інші апостоли, двоє з яких першими прийшли до гробу, бачили похоронні полотна, якими перед тим Він був обгорнений і які лежали там після Його воскресіння. Інші торкалися Його рук і ніг та бачили рани від цвяхів… Свідчать і полотна, в які Він був загорнений і які залишив там після Свого воскресіння. Свідчать і воїни та срібло, яке їм дали» (св. Кирило Єрусалимський).
Христос на Своєму прославленому тілі залишив п’ять ран. Він закликав невіруючого Тому вкласти свій палець у рани на Його руках і в пробитий бік (Ів. 20,27). «Христос залишив Свої рани для того, щоб показати нам, що не хоче забути про нас у небі, адже вписав нас Своєю власною кров’ю на Своїх святих руках» (св. Бернард).
Без реальності Воскресіння не існує жодного прощення гріхів і не маємо жодної надії на спасіння. Якщо за Христовим воскресінням ми не бачимо Божої любові до нас і досконалого діла відкуплення, то ми богохульники і невіруючі, які не належать до Христової Церкви. Те, що Ісус зробив для нас ‒ помер і воскрес із мертвих ‒ є для кожної людини основною умовою спасіння.
Відкупитель воскрес із мертвих, щоб довести, що Він є Бог і що ми також колись воскреснемо з мертвих. Христос є перший, який воскрес із мертвих (1 Кор. 15,20).
Христос з’являвся не темної ночі, але ясного дня, і не раз, але часто, і не на одному місці, але в багатьох місцях: у саду неподалік від Свого гробу, в Емаусі, у горниці в Єрусалимі, біля Генезаретського озера, в Галилеї на пагорбах і на горі, а вкінці ‒ на Оливній горі біля Єрусалиму. Такі появи не тривали кілька секунд, але довший час, бо Христос довго навчав апостолів. Вони також ставили Йому багато запитань, а Він їм відповідав.
Тома не хотів повірити навіть десятьом апостолам (Ів. 20,25). «Невіра Томи більше посприяла нашій вірі, ніж свідчення десяти апостолів» (св. Григорій Великий).
Апостоли завжди проповідували про Христове воскресіння: як на свято П’ятидесятниці, так і перед синедріоном, і у храмі після зцілення кульгавого від народження і т.д.
Воскресіння Христа як історична подія ‒ це щось одне, а співвоскресіння з Христом ‒ це щось інше (Кол. 2,12). Таїнство співвоскресіння вимагає віри, яка, однак, є плодом дотримування Христових заповідей, як каже Ісус: «Той любить Мене, хто заповіді Мої зберігає… і Я об’явлю йому Себе». Умовою духовного співвоскресіння є внутрішнє співрозп’яття з Христом. Тоді здійснюється: «Живе в мені Христос». Тут дійсно потрібна віра, яка з’єднує з Христом, і Божа ласка, яка перемінює нас у Христа. На відміну від цього, прийняття реальності фізичного воскресіння Христа Спаситель не залишив лише на нашу віру. Його воскресіння підтвердили очевидці, які говорили з Ним, торкалися Його, а Він їв перед ними. Ісус з’являвся 40 днів, і якщо хтось навмисно ігнорує цю реальність на свою шкоду, то ставить апостолів у роль брехунів та обманщиків. Але саме це роблять псевдотеологи на зразок Мюллера, вигадуючи конгломерати гіпотез, які заперечують істину Христового воскресіння, на якій базується вся християнська віра. Але апостоли, як гідні довір’я свідки-очевидці, підтвердили своє свідчення власною кров’ю!
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
о.Вацлав о.Давид
Завантажити: Кардинал Мюллер ‒ єретик /1 частина/ (20.04.2020)
