Чи скасування целібату є вирішенням кризи в Церкві?
26.08.2019
Шановні єпископи та священики!
Що сьогодні сказав би вам апостол Павло стосовно вирішення кризи в Церкві шляхом скасування целібату? Спершу він би вислухав усі ваші аргументи щодо вибуху педофілії, гомосексуалізму та моральної кризи, а потім сказав би вам: «Ви, як Христові апостоли, послані до людей, щоб відкривати їм очі, щоб вони відвернулися від темряви до світла, від влади сатани до Бога, і вірою в Ісуса отримали відпущення гріхів (пор. Ді. 26,18). Ви не можете бути в єдності з псевдопапою Франциском, який легалізує гріх, гомосексуалізм, а навіть чародійство! Ви хочете в єдності з ним без покаяння вирішувати кризу в Церкві? Але відміна целібату не зробить вас святими священиками. Сьогодні Церква та світ потребують вас для порятунку!
Вирішення всіх наших проблем є в Ісусі Христі, і то розп’ятому!»
За зразок для неодруженого священика Святе Письмо подає апостола Павла. Він був не лише дуже діяльним, але й глибоко духовним. Він взиває: «З Христом я розп’ятий, вже не живу я, а живе в мені Христос!» (Гал. 2,20). Вас, єпископи та священики, він закликає: «Будьте такими, як я». Він усвідомлював сувору реальність гріха. В 7-й главі послання до Римлян він іде на корінь і каже: «Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах». Його найдуховніший вигук ‒ «Нещасна я людина!», а потім він з болем запитує: «Хто визволить мене від тіла тієї смерті?» Але одразу ж дякує Богові і визнає, що це відбувається через Ісуса Христа. У 8-й главі він підкреслює, що закон Духа життя визволив його від закону гріха та смерті. Апостол Павло не був якимось «залізним» мужем, який би мав імунітет щодо дії гріха ‒ як іззовні, так і у своєму нутрі. Жоден єпископ, священик чи монах, який живе в целібаті, не має вимовки. Кожен може наслідувати апостола народів. Апостол Павло є прикладом, насамперед, внутрішнього життя. Він сутнісно пов’язував боротьбу з гріхом із зусиллями у наслідуванні Христа і у перебуванні в єдності з Розп’ятим. Корінь зла в людині, тобто первородний гріх з його хтивістю та гордістю ‒ це реальність. Бажати вирішувати цю реальність через ліквідацію целібату та висвячування жінок спочатку на «дияконіс», а потім на «священиць» ‒ це абсурд.
Наше життя ‒ це сувора боротьба за спасіння власної душі та спасіння тих, яких Бог нам довірив. Кожен Божий борець в годину смерті може вигукнути з апостолом: «Я боровся доброю борнею, віру зберіг і в майбутньому мені приготований вінець вічної слави» (пор. ІІ Тим).
Який сьогодні вихід для священика? Не бути самому! Мати духовну родину, тобто братню спільноту. В ній потрібно перебувати в апостольському вченні, а не в єретичній теології (пор. Ді. 2,42)! Молитва, Боже слово і братня спільнота ‒ це програма, яку мали перші християни в Єрусалимі.
Сьогодні Інтернет і дух світу, що є за ним, формує мислення священиків, але, на жаль, не по вертикалі! Правдива самокритика вимагає настільки відмовитись від Інтернету та інших засобів, наскільки вони є перешкодою для життя з Богом. Але правдиве розрізнення неможливе без самокритики та братньої спільноти.
Слід признати, що покоління священиків після II Ватиканського Собору не були правдиво і відповідально приготовані ні до особистого життя з Христом, ні до проповідування повного Євангелія.
Якщо б семінарист в семінарії пережив глибоку духовну формацію під керівництвом досвідченого і святого духівника ‒ це було б великим скарбом. Якщо б він щодня присвячував дві години внутрішній молитві, то набув би навики молитви. А якби після закінчення семінарії ще три роки був на пустині, як апостол Павло, і пережив, як св. Ігнатій в печері у Манресі, глибоке навернення ‒ то й цього всього недостатньо. Якщо священик хоче вистояти і протистояти духу світу, він повинен мати не тільки Христового Духа, але й братню спільноту. Саме братня спільнота є необхідним середником для вирішення духовної кризи в Церкві. Священик мав би щонайменше півтора дня на тиждень пережити з кількома священиками у братній спільноті на молитвах і в розважанні над Божим словом (див. Ді. 6,4). У неділю ввечері вони б зійшлися на цю духовну пустиню. У вівторок, після спільного обіду, поверталися б назад. Програма першого дня ‒ 4 години внутрішньої молитви (програму внутрішньої молитви дивись https://vkpatriarhat.org/?p=25211) із свідоцтвами про те, що кому Бог відкрив на молитві. Одна з цих чотирьох годин була б присвячена роздумам над Божим словом як підготовка до недільної проповіді. П’яту годину молитви вони б пережили ввечері з 20:00 до 21:00 у прославах і співі. Протягом цих двох молитовних днів існує звільнення від молитви з молитвослова. (https://vkpatriarhat.org/?p=34203)
Що стосується духа ІІ Ватиканського Собору, то він, хоча й відкрив двері, але не для справжнього покаяння і не для правдивої обнови Церкви, а для її поступового знищення, апогеєм чого став псевдопапа Франциск. Він уже скасовує об’єктивно діючі моральні норми та Божі Заповіді. Єдність з Бергольйо у справі знищення має не тільки кард. Маркс, але й вся гомосексуальна мережа в Церкві. Ця дорога веде до вічної погибелі!
Для обнови Церкви і сьогодні служать чотири основні принципи перших християн: молитва, ламання хліба, апостольське вчення та братня спільнота! (Ді. 2,42).
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
Завантаження: Чи скасування целібату є вирішенням кризи в Церкві? (26.08.2019)
