Свідомість провини – суд (ІІІ частина)
На Голготі було три хрести. На середньому помирав єдиний праведник – Ісус. Решта людства буде помирати або як нерозкаяний розбійник, без Ісуса і в гіркості проти Бога та людей, або як розкаяний розбійник. Отож залишаються тільки дві дороги. Для нас іншої дороги немає. Ми всі в Божих очах є як злочинці, як розбійники. Святе Письмо нас ясно в тому звинувачує: «Усі згрішили». Отож я і ти, і дитина, яка сьогодні народилася. Поки що вона не вчинила жодного особистого гріха, але вже народилася заражена гріхом і є тільки питанням часу, коли свідомо скаже своє «так» вселюдському бунту проти Бога. Вона в ньому вже народилася. А зрештою, суть гріха не є аж у вчинку, але в рішенні. І душа немовляти може проявитися, навіть якщо ще не має розвинутого розуму. Його душа є нематеріальною та інтелігентною. Рішенням є: або прийме Ісуса, або Його відкине. Тобто до неба ніхто інакше не прийде. Впалі ангели не мали тіла і в одну мить прийняли рішення – в ту мить ангели перетворилися в демонів. Кожна душа, чи дитини чи буддиста, мусить прийняти рішення, як розкаяний чи нерозкаяний розбійник. Ісус є тим наріжним каменем, ні в кому іншому нема спасіння! Багатьом Він є для падіння і багатьом для підняття: «Він буде знаком протиріччя» (Лк. 2, 34).
Отож немає ні в кому іншому спасіння, окрім Ісуса. Якою великою є відповідальність проповідувати Ісуса всіма можливими засобами, передовсім, власним прикладом. Якою великою для нас є ласка, що можемо щоденно приймати Ісуса, Йому давати свої гріхи. Як добре нам буде проходити через смерть без тягаря всіх тих гріхів, які ми Йому вже дали.
«Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: “Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! Де мудрий? Де учений? Де досліджувач віку цього?” Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, – ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (І Кор. 1, 17–25).
Є одна умова, без якої неможливо спастися: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, – а гнів Божий на нім перебуває» (Ів. 3, 36). Отже, наскільки необхідна і найголовніша від усіх інших інформацій ця інформація – знати, що маємо робити для вічного спасіння. Якщо будемо знати вчення всіх філософів, а цього найголовнішого не будемо знати, і так не приймемо спасіння, яке дав Бог, то будемо засуджені навіки. Отже, мусимо прийняти Ісуса так, як Його прийняв розбійник. Але що цьому прийняттю передувало? Він привселюдно визнав, що є грішником. Визнав це і перед Ісусом, і перед усіма, і сам перед собою! Він навіть мав відвагу сказати це в обличчя тому другому розбійникові: «Ми терпимо справедливо», тобто: я і ти – ми грішники. Ми згрішили! Прийняття дочасної справедливої кари, яка належить кожному грішнику, – це знак покори. Коли на нас приходить нещастя, ми переважно не хочемо собі признати, що терпимо справедливо. В тій речі, в якій ми звинувачені, можемо бути невинні, але терпимо за багато прихованих гріхів, за які ще не були притягнені до суду. Ми бунтуємо проти обвинувачення і, здебільшого, наш бунт прямо або непрямо обертається проти Бога. Не хочемо признати провину. Перший крок і умова для прийняття Ісуса – це свідомість провини. Я – грішник! Якщо Бог не дасть світла для цього пізнання, сучасне людство на зламі другого і третього тисячоліття само себе знищить. Бог хоче дати, але хтось мусить взивати. А коли, насамперед, віруючі люди не будуть чинити покаяння, то хто має стягнути ту запропоновану Божу ласку до покаяння? Якщо ні монахи, ні священики, ні віруючий люд не мають інтересу у зміні життя, тоді на них падає відповідальність за людство. Тоді ми є перешкодою та згіршенням і можемо закінчити як ті віруючі фарисеї та законники, які не розпізнали день своїх відвідин. Однак ми не хочемо почати самі від себе, але той другий мав би чинити покаяння, а я вважаю себе добрим! Яке це безумство!
Завантажити: Свідомість провини – суд (ІІІ частина)
