ПОМИЛКА, ЯКА КОШТУЄ ВІЧНІСТЬ!
Ігору було трохи за тридцять – привітний, ввічливий, елегантний продавець, тільки сумні очі і бліде обличчя видавало, що не все так весело і безтурботно в його житті. Він знав, що має пухлину в мозку. Страждав від болю. Про операцію не було і мови – в нас навіть такі не роблять і коштує шалені гроші. Хвороба прогресувала, ставалося, що темніло раптово в очах і падав на дорозі. З часом не міг ходити на роботу. Ми, його часті покупці, це зауважили. Довідалися, де він живе і вирішили його відвідати, бо при касі деколи встигали ”перекинутися двома словами”, а з того було видно, що хоч має добру, щиру вдачу, але є далеко від Бога, не вміє з ним розмовляти, не ходив вже дуже давно до Сповіді, не має віри, що Бог може його уздоровити, одним словом, − як переважна більшість сьогоднішніх християн. Наша зустріч закінчилася тим, що Ігор своїми устами визнав Ісуса своїм особистим Спасителем і віддав до Його рук ціле своє життя. Однак потрібно було зробити наступні кроки віри: пробачити сусідці, яка їм ворожила, посповідатися з цілого життя, прийняти живого Ісуса в Пресвятій Тайні Євхаристії, гаряче молитися і Господь мав би місце в його житті. Але… Ми молилися за нього цілою спільнотою. Це якраз було перед св. Вечором, 6 січня. Господь вказав нам, що маємо знову його відвідати і запропонувати, щоб якнайшвидше висповідався, щоб Ісус міг дійсно народитися в його серці. Біля фіртки нас зустрів тато і посміхаючись сказав, що Ігор не хоче зараз нікого бачити, він не готовий, а про Сповідь вони самі подбають. В цей день ми пережили те, що св. Йосиф і Пречиста Діва Марія з Ісусиком під серцем –“ не пустили, просто не хотіли”. Тут ми були безсильні, але навіть і всемогутній Бог мусів рахувати з свобідною волею людини. Ми ще декілька разів пробували запропонувати зустріч, молитву, чи хоча б розмову по телефоні, але завжди було: “Дякуємо, якось пізніше… На все Божа воля… Якось буде… Та ви так не переживайте…”.
А одного серпневого дня перестало битися серце Ігора, хвороба зробила своє – знищила змучене, зболіле тіло. А душа? Виявляється, так і помер без Св. Сповіді і без Св. Причастя. “ Ми зробили помилку”, − розводили руками батьки. Аж страшно. Помилка, яка коштує вічність! Де зараз душа Ігора? А хто тому винен? На похороні все виглядало по-християнськи, а нам хотілося кричати:” Люди, схаменіться! Каймося і плачмо над нашими гріхами. Ігор помер без примирення з Богом, як поганин, якби було глибоке підпілля. Не граймо побожну комедію, бо сталася трагедія. Молімся і поручімо нашого Ігорка безмежному Божому Милосердю, щоб якщо є якийсь шанс, врятував його душу.
Спільнота християн
