ТІЛЬКИ ТАК ЩЕ МОЖУ ЖИТИ
Одного вечора прийшов до мене чоловік, виглядав на директора підприємства. Як тільки мене побачив, вхопив за руку і сказав: „Рятуйте мене!” „Цей чоловік п’яний чи несповна розуму?” – подумав собі і завів його в кімнату. Він сів і розповів мені свою жахливу історію: „Я був директором великого промислового підприємства, мав добру дружину, дітей, був багатий. Але тепер – страшна таємниця: мій батько був алкоголік і я успадкував від нього всі злі звички. Хоч алкоголь був мені бридкий, але два, три рази на рік безглуздо напивався. Коли приходив до себе – горів від сорому. Я знищив собі життя. Дружина і діти мусять мене соромитися. І попри все це, п’ю далі”. Він сумно зітхнув. Це мене здивувало. Кожен, хто цього чоловіка знав, вважав би його найщасливішою людиною на світі. Як часто за фасадом успіху скривається нещастя! Він вхопив мене за руку і сказав: „Врятуйте мене!” Здивував мене: „Як я можу вас врятувати? Диявольські окови занадто сильні, щоб я міг їх зломити”. „І більше нічого не можете мені сказати?” – спитав чоловік. Я відповів: „Можу. Ми би мали пошукати Когось сильнішого, ніж диявол”. „А де ми когось такого знайдемо?” – засмучено запитався. Я сказав йому тільки одне ім’я – ІСУС! А потім ми клякнули і кликали Ісуса, який нищить діла сатани. Було це так, як говорить псалмопівець: „З глибин взиваю до Тебе, Господи!” Від цього дня була зломлена диявольська сила. В житті того чоловіка ще були тяжкі битви, були і поразки, які завдавали сорому ще більше, ніж до цього, але пута були розірвані. Коли ми пізніше зустрілися, він сказав: „Ви навіть собі не уявляєте, в якій я небезпеці. Без Ісуса я би пропав, тому постійно мушу віддаватися в Його руки. Кличу Ісуса кожного ранку. І молюся з піднятими руками. Чому? Ах, я це одного разу бачив на війні, як після тяжкого бою здавався один підрозділ ворогів. Це було вражаюче видовище: вони всі відкинули свою зброю і бігли до нас, з піднятими руками. Я собі тоді подумав: так виглядає цілковита капітуляція. Ось! І я хотів би так само здаватися Ісусові. Кожен день біжу, з піднятими руками, слабкий і безсильний в Його спасаючі обійми. Тільки так, насправді, тільки так ще можу жити”.
священик ( 78р.)
