КУРЧА

Я йшла і в душі співала: «Господи мій, Тебе я славлю…», як навчилася на реколекціях. І нараз побачила на дорозі мобільний телефон. Назустріч їхала машина, я тільки встигла ногою відштовхнути, щоб не переїхала телефон. Потім підняла, дивлюся, а це така дорога річ, що я навіть такою не вміла користуватися. Принесла телефон додому і кажу доньці: «Подивися, може там є якісь номери. Подзвонимо, хай люди заберуть, нащо мені чужі речі». У списку було: номер мами, номер тата. Ми подзвонили до мами, пояснили, що знайшли телефон напевно їхньої дитини. Хочемо домовитися про зустріч, щоб віддати. Мама була приємно здивована, що ще є такі люди, і погодилася прийти на призначене місце. А поміж тим моя мама сумно констатувала, що вже декілька днів, як пропало одне наше курча. Тільки пір’я від нього лишилося, напевно щось загризло його. Шкода, бо вже було більшеньке. Ми зустрілися з тою мамою, вона мені подякувала, ще й шоколадку подарувала. А мені якось так радісно було на душі, що можна було зробити добре діло. І я, повертаючись додому, знову з вдячністю співала: «Господи мій, Тебе я славлю…». І тут мені назустріч вибігло наше курча. Звідки воно взялося, я не знаю, але я з ще більшою радістю прославляла свого Господа, який все так чудесно запланував.

п.Леся