ВОСКРЕСІННЯ В МОРЗІ

Пані Тетяна Бєлоус, лікар з Одеси була 27.12. 1991р. оперована на саркому мозку четвертої стадії. Під час операції померла, опинилася в небі, стала бі-ля підніжжя Божого трону, потім бачила пекло. Вона сама свідчить про це: „Я увійшла в тунель, там було темно. Думаю: куди я попала? Треба повер-нутися назад. А тоді я побачила світло. Це світло було вище. І я пішла на це світло… Зі всіх сторін до мене долинали голоси: „Повернися, ще не прийшов твій час.” Куди маю повернутися? Туди, де стільки болю? Туди, де брудно? Не хочу! Господь мені сказав, що я Його дитя. Моя душа усвідомила, що тіла їй більше не потрібно, що почалося нове життя – легке і свобідне. З цим усвідомленням свободи випала з тунелю. Це було дуже захоплююче. Друзі, щоб ви зрозуміли, яка це була свобода і легкість, згадайте собі, як ви були маленькими. Як ви стрибали на маминому ліжку, підстрибували вище і ви-ще, і сміялися. Цей момент радості і свободи помножте на багато разів і зрозумієте це відчуття щастя.

Я йшла за ангелом, який вийшов мені назустріч. Друзі, аж тепер, коли я звідти повернулася, зрозуміла Христові слова: „В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то Я сказав би вам, йду бо приготувати вам міс-це?!”(Ів. 14,2) Він приготував ці місця! Те, що ви бачите тут на землі: гарні квіти, почуєте спів птахів – це слабка копія того, що нас чекає на небі. Яс-кравість зелені пригадувала осяйність смарагду. Світло, яке лилося звідусіль – це голубе золото, це було захоплююче. Були там всі кольори, і було їх там набагато більше, ніж в спектри веселки. Вони всі переливалися. Не було там тільки одного кольору – чорного, його я ніде не бачила. Ми підіймалися ви-ще і вище. Я захоплювалася кожним місцем, яке ми проходили, а потім я по-думала: «Звідки це світло? Таж тут немає сонця…». Коли я так подумала, побачила, що Божий трон освітлює ці місця і я згадала слова зі Святого Письма: „Місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб вони світили йому, бо слава Божа освітила його…”(Одкр. 21,23) Алилуя!

Я була переповнена почуттями, але мені потрібно було йти за ангелом. Че-рез мить я побачила, що ми стоїмо коло підніжжя трону. Я ще ніколи не ба-чила такої краси. Божий Трон був зроблений з якогось матеріалу, подібного до слонової кості, обсипаного діамантами і смарагдами. Каміння було по-складане в певній послідовності і вони створювали дивовижні візерунки, надзвичайно красиві візерунки. Але навіть вони не могли відвести мого пог-ляду від одежі, яка закривала ноги Господні. Я хотіла подивитися на лице Господа. І як тільки промайнула ця думка, ангел поклав мені руку на голову і похилив її донизу. Я впала на коліна і кажу: „Відпусти мене, відпусти ме-не…! Я хочу побачити обличчя свого Бога.” Ангел сказав: „Ніхто з живих не бачив обличчя Бога…Ти повернешся.” І тут я почула голос: „Що ти зро-била для Мене?” Я розгубилася. Я очікувала будь-яке запитання, тільки не це. Я відповіла: „Я молилася.” І тут я побачила двох ангелів, які тримали в руках сувій, розтягнули його, і я, як на великому екрані, побачила себе, як читаю Біблію. Мені стало соромно, коли усвідомила, що я читала тільки те, що мені подобалося, не задумуючись над тим, що там написано. Під час чи-тання я роздумувала над тим, що треба розбудити дітей, зготувати сніданок, послати їх у школу, а інших відвести в дитячий садочок (маю п’ять дітей), а я мушу йти на роботу. Це все крутилося в голові, коли мої очі читали Біб-лію. Тоді мені Господь сказав: „Ти молилася?” А я в цій хвилині побачила всі свої молитви: „Дай Боже! Зроби Боже! Поможи Боже!” А Господь давав, робив, помагав. Жодної подяки, хіба в спільноті, коли всі прославляли Гос-пода. Тоді дякувала і я. Але так, загально. „Ти з Мене зробила свого слугу, − сказав Господь. – А Я до тебе говорив через Боже Слово. Ти Мене не чула, хоч і читала. Там написано: «Досліджуйте Писання!» Досліджуйте! Якби ти досліджувала Святе Письмо, ти би почула Мій голос.” „Господи, прости ме-ні! Прости!” – я залепетала, як мала дитина. Господь мені нічого не сказав, тому що мені вже це прощено Голготською жертвою. Тоді я собі усвідоми-ла: „Коли я читала Біблію, Господь до мене говорив, молилася, а Він відпо-відав, просила, а Він давав. Це все робив Він для мене. А ЩО Я ЗРОБИЛА ДЛЯ НЬОГО?”…

Господь відкрив Землю і я побачила Голготу. Друзі, те що я побачила ме-не вжахнуло. Серед тих, які кричали: „Розіпни!” − була і я. Це я шаленіла внизу, повторюючи: «Розіпни, розіпни, розіпни Його. Варраву залиши”. Я кажу: „Як же ж так? Та це ж неможливо. Це неможливо – дві тисячі років тому мене ще не було на цьому світі”. І Господь відповів: „Гріх твій був тоді. Кожного разу, коли ти грішиш, ти Його розпинаєш”. Уявіть собі, друзі, коли вам говорять: „Вбивця”, − і не просто вбивця, а боговбивця. Напевно, якби я була на землі в тілі від безвиході, це тіло розсипалось би в порох. Але Господь потішив. Він сказав: „Слухай”. Я почула як Він запев-нював, заспокоював блудницю: „Прощаються тобі гріхи. Йди і вже більше не гріши”. Не буду, не буду, не буду я більше грішити. „Це добре, − сказав Господь, − що ти це усвідомила. А тепер, ти повернешся”.

Бог зробив чудо. На четвертий день 30.12.1991р. Ісус Христос Своєю все-могутністю воскресив померлу пані Тетяну Бєлоус, подібно як дві тисячі ро-ків тому воскресив Лазаря. Сказав її: „ПОВЕРНИСЯ І СКАЖИ ЛЮДЯМ: «ЧАС ЗАКІНЧУЄТЬСЯ. Я − ПРИ ДВЕРЯХ. ПОКАЙТЕСЯ!»” „Так, Господи. Так, я повернуся і скажу! Я скажу, що час наблизився! Я скажу, що Ти − при дверях! Я скажу, щоб каялись!”